Справа № 420/2971/19
23 липня 2019 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Слободянюка К.С., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду за позовом ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про зобов'язання видати Розпорядження про надання поштової адреси, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про зобов'язання видати Розпорядження про надання поштової адреси.
Ухвалою від 31.05.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито спрощене позовне провадження у справі.
13.06.2019 року (вх. № 21342/19) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, зокрема було заявлено клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. В обґрунтування зазначеного клопотання зазначено, що позивачем було розцінено листа від 30.10.2018 року вих. № П-161/п/гл, як дії, що порушили її права. Отже, на думку відповідача, кінцевим строком для звернення до адміністративного суду з позовом закінчився 30.04.2019р.
У судове засідання 08.07.2019 року учасники справи не з'явились, явку представників не забезпечили, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача та третьої особи надійшли клопотання про розгляд справи без їхньої участі, від відповідача жодних клопотань про розгляд справи без участі або перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути клопотання в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявне клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду від 30.05.2019 року (вх. № 19516/19), в обґрунтування якого зазначено, що Рішення № П-161п/гл від 30.10.2018 року позивачем було отримано 05.11.2018 року, яким було відмовлено в видачі розпорядження про надання поштової адреси нежитловому приміщенню та запропоновано усунути розбіжності в наданих документах, звернувшись до державного реєстратора та після цього запропоновано повторно звернутися до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради. За таких обставин, позивач була вимушено повторно звернутися до державного реєстратора. Так, 09.11.2018 року позивачем було подано відповідний запит № 144777035 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, відповідь на який був отриманий ОСОБА_1 15.11.2018 року, а тому позивач наголошує на тому, що строк звернення до суду ним був відрахований з дати остаточної відмови в реєстрації права власності на нерухоме майна, а саме з 15.11.2018р.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстави задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, виходячи з наступного.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Так, з правової конструкції частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що, зокрема, необхідним є встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду після відкриття провадження в адміністративній справі, що є підставою для залишення судом позовної заяви без розгляду.
Станом на момент звернення позивачем до суду, оскаржуване ним рішення є чинним.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є верховенство права.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6§ 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, виходячи з норм Конституції України, а також з норм Міжнародного права, з урахуванням подання ОСОБА_1 позову в строки передбачені КАС України, зважаючи на викладені відповідачем підстави для залишення позову без розгляду та обставини викладені позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у заявку з чим в останньому слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 243, 248, 256, 293-294 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала окремо від кінцевого судового рішення оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Тарасишина