ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у закритті провадження у справі
18 липня 2019 року м. Київ № 640/20526/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Шевченко Н.М.,
за участі секретаря судового засідання - Поліщук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочні продукти 2002» про закриття провадження у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві до СВК «Молочна країна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочні продукти 2002» про визнання недійсним правочину,
за участі учасників справи:
представника позивача - Литвиненка С . С.,
представника відповідачва 2 - Янка М.О.
Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДФС у місті Києві) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до СВК «Молочна країна» (далі по тексту - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочні продукти 2002» (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ «Молочні продукти 2002») про визнання недійсним правочину.
16.07.2019 до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярії) суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що даний спір про визнання недійсним правочину між суб'єктами господарювання СКВ «Молочна країна» та ТОВ «Молочні продукти 2002» не містить жодної з ознак публічно-правового спору, також правочин між двома суб'єктами господарювання про постачання продукції не може вважатись адміністративним договором, а інших норм, які відносять до юрисдикції адміністративних судів позови суб'єкта владних повноважень до юридичних осіб щодо визнання укладених між ними правочинів недійсними чинний КАСУ не містить.
Натомість, відповідач 2 зазначає, що в даному випадку ГУ ДФС у місті Києві звернулось до адміністративного суду з позовом не про вирішення адміністративного спору, який виник у зв'язку із виконанням або невиконанням позивачем публічно-владних управлінських функцій, а про визнання недійсним господарського договору, який, за твердженням ТОВ «Молочні продукти 2002», підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
У судовому засіданні представник позивача проти заявленого клопотання заперечував з огляду на те, що даний предмет спору підлягає розгляду саме за правила адміністративного судочинства.
Представник відповідача 2 повністю підтримав заявлене клопотання та просив суд задовольнити його.
Суд, дослідивши матеріали справи та розглянувши клопотання представника відповідача 2 про закриття провадження у справі, вважає, що воно не підлягає задоволенню, а провадження у справі не підлягає закриттю, зважаючи на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України)
Приписами п. 5 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
У відповідності до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Відповідно до пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Водночас, словосполучення «у тому числі» у граматичній конструкції норми пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України законодавцем вжито для виділення права на звернення до суду контролюючих органів у зазначеній категорії спорів саме шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, і має розумітися та застосовуватися судами в такому значенні, а не як підстава для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 820/2063/16, який відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом.
Таким чином, в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України та ст. 20 Податкового кодексу України, ГУ ДФС України у місті Києві є державним органом наділеним публічно-владними управлінськими функціями, суб'єктом владних повноважень, спір у справі виник у зв'язку з виконанням відповідних функцій.
Аналізуючи норми законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та щодо застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема, шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
За таких обставин вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб'єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної фіскальної служби здійснювати податковий контроль.
З урахуванням наведеного суд зазначає, що вимоги Головного управління ДФС у місті Києві щодо визнання оспорюваного правочину недійсним належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд акцентує, що правова позиція в питанні «звернення контролюючого органу до суду щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними, та, відповідно, підвідомчості спору адміністративним судам» викладена Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 (справа № 817/274/17) та від 04.12.2018 (справа № 2а-0770/2203/12).
Суд також звертає увагу, що у рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України», Суд, зокрема зазначив, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, а в рішенні Комісії Ради Європи від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» визначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів».
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Враховуючи вищевказане, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів та пояснень за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, судом не встановлено обґрунтованих підстав для закриття провадження у справі з підстав зазначених у клопотанні ТОВ «Молочні продукти 2002», з огляду на що, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 238, 241 - 243, 248, 250, 256, 293 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. У задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочні продукти 2002» про закриття провадження у справі відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.М. Шевченко
Повний текст ухвали складено 22.07.2019.