ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 липня 2019 року справа №826/2685/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні заяву Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративній справі
за позовомСпільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю)
доДержавної служби геології та надр України
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії
Спільне підприємство "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) (далі по тексту - СП "Бориславська нафтова компанія") звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просило: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні розгляду заяви позивача з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20 січня 1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища; зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20 січня 1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища, прийнявши за наслідками такого розгляду наказ з урахуванням принципу мовчазної згоди, встановленого частиною шостою статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року у справі №826/2685/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2018 року, адміністративний позов СП "Бориславська нафтова компанія" задоволено повністю. Крім того, встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Державної служби геології та надр України подати у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіту про виконання рішення суду.
На виконання рішення від 22 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва 07 грудня 2018 року видав позивачу виконавчий лист.
29 березня 2019 року відповідач подав звіт про виконання рішення суду, у якому повідомлено, що наказом Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 СП "Бориславська нафтова компанія" відмовлено у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами №211 від 20 січня 1998 року, про що повідомлено позивача листом №1256/03/12-19 від 21 січня 2019 року.
01 квітня 2019 року до суду надійшла заява СП "Бориславська нафтова компанія" про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - наказу від 12 грудня 2018 року №500, прийнятого відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій позивач просить: визнати протиправним наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами", прийнятий на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 1 921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України.
Відповідно до частини п'ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви.
Заяву позивача призначено до судового розгляду на 15 липня 2019 року; у судовому засіданні представник позивача вимоги заяви підтримав, представник відповідача проти задоволення заяви заперечив; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд заяв у письмовому провадженні.
Розглянувши заяву позивача про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень - відповідача в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звертає увагу на наступне.
Стаття 1291 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується зі змістом статті 1291 Конституції України.
Таким чином, особа, якій належить виконати рішення суду, що набрало законної сили, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання у чіткій відповідності до висновків суду, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечитиме принципу верховенства права.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Виходячи із наведених норм права, досліджуючи правомірність дій відповідача на виконання рішення суду, необхідно встановити факт виконання/невиконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року.
Як встановлено вище, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року зобов'язано Державну службу геології та надр України розглянути заяву СП "Бориславська нафтова компанія" з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20 січня 1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища, прийнявши за наслідками такого розгляду наказ з урахуванням принципу мовчазної згоди, встановленого частиною шостою статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".
У свою чергу відповідно до частини шостої статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Відмітка в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про дату прийняття заяви є підтвердженням подання заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу.
Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.
При цьому у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року суд дійшов наступних висновків: "Приймаючи до уваги, що позивачем 05.10.2017 року подано відповідачу заяву на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998 року на користування надрами з повним встановленим Додатком 1 до Порядку №615 пакетом документів, відповідачем з врахуванням приписів абзацу 10 пункту 9 Порядку №615 було отримано погодження на надання надр у користування від Мінприроди, позивач є власником чинного гірничого відводу, відсутні передбачені пунктом 15 Порядку №615 підстави відмови надрокористувачу у продовженні строку дії дозволу, суд доходить висновку, що у відповідача не існувало альтернативних правомірних управлінських рішень, відповідач мав повноваження лише на прийняття рішення про продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998 року на користування надрами"; "Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до частини 6 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності з 05.12.2017 року (20.11.2017 року (останній день для прийняття рішення відповідачем за заявою про продовження строку дії спецдозволу) + 10 робочих днів) фактично набув право на користування надрами Стинавського родовища. При цьому, днем видачі спеціального дозволу на користування надрами відповідного родовища, в розумінні частини 6 статті 4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", є останній день строку, передбаченого законодавством на розгляд заяви дозвільним органом - 20.11.2017 року, а строк продовження дії дозволу - не більш як на 20 років з дати припинення строку дії відповідного спеціального дозволу, тобто до 20.01.2038 року (дата закінчення строку дії спецдозволу №1211 від 20.01.1998 року припадала на 20.01.2018 року)".
Отже, з урахуванням висновків та резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року вбачається, що Державна служба геології та надр України повинна була розглянути заяву СП "Бориславська нафтова компанія" з доданими документами на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20 січня 1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища та прийняти за наслідками такого розгляду наказ про продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998 року(переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища.
Проте, як свідчать наявні у справі докази, на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року Державна служба геології та надр України прийняла наказ від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами", яким відмовлено у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами згідно з переліком, наведеним у додатку до цього наказу. Так у вказаному переліку зазначено суб'єкт господарювання - СП "Бориславська нафтова компанія", дозвіл №1211 від 20 січня 1998 року на видобування нафти, газу, розчиненого у нафті, Стинавського родовища.
Наведене свідчить, що наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" не узгоджується із висновками рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року та суперечить змісту його резолютивної частини, а тому суд приходить до висновку, що прийняття такого наказу не вважається виконанням рішення суду.
Оскільки наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" суперечить рішенню Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року, він є таким, що порушує право СП "Бориславська нафтова компанія" на продовження строку дії спеціального дозволу №1211 від 20.01.1998 року (переоформлено) на користування надрами Стинавського родовища, та вимоги щодо обов'язкового виконання судових рішень, зокрема статті 1291 Конституції України, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 6 Конвенції, а тому є протиправним.
Таким чином, заява СП "Бориславська нафтова компанія" про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню, а наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" - скасуванню.
Відповідач подав у свою чергу заяву про повернення позивачу поданої заяви, оскільки Державна служба геології та надр України не мала правових підстав для продовження строку дії спеціального дозволу через виявлення порушень у сфері надрокористування, та враховуючи порушення 10-денного строку, встановленого частиною четвертою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому відповідач зазначає, що СП "Бориславська нафтова компанія" повідомлено про прийняття оскаржуваного наказу листом від 21 січня 2019 року №1256/03/12-19, який отримано його представником 26 січня 2019 року.
Частина четверта статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Наявні у справі матеріали підтверджують, що про прийняття наказу від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" Державна служба геології та надр України повідомила позивача у листі від 21 січня 2019 року №1256/03/12-19, однак, копії такого наказу листа-повідомлення відповідач не долучив.
Позивач визнає факт отримання листа від 21 січня 2019 року №1256/03/12-19, однак зазначає, що копії оскаржуваного наказу не отримував, на сайті Державної служби геології та надр України такий наказ не був опублікований, а тому вважав, що наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами" не існує; СП "Бориславська нафтова компанія" отримало спірний наказ лише 22 березня 2019 року разом із супровідним листом відповідача від 14 березня 2019 року №4814/03/12-19.
На переконання суду, позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів лише після отримання наказу Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами".
Доказів, які б свідчили, що позивач отримав оскаржуваний наказ чи достовірно знав про його зміст раніше, ніж 22 березня 2019 року, відповідач до суду не надав, з урахуванням чого суд вважає, що заява подана у межах строку, встановленого частиною четвертою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується посилання відповідача на виявлення порушень у сфері надрокористування, то зазначене не підтверджується будь-якими доказами та не стосується спірних правовідносин щодо обов'язку виконати рішення суду.
Як передбачено у частині шостій статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Так, відповідно до частин першої, п'ятої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Таким чином, Державна служба геології та надр України має вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року, та повідомити суд про вжиті заходи у 10-денний термін з дня набрання даною ухвалою законної сили.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд встановив, що при поданні заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 921,00 грн., а тому, з огляду на задоволення такої заяви, понесені позивачем витрати належить присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України за аналогією у випадку задоволення позову.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 139, 248, 249, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Заяву Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 12 грудня 2018 року №500 "Про відмову у продовженні строку дії спеціального дозволу на користування надрами".
3. Стягнути на користь Спільного підприємства "Бориславська нафтова компанія" (в формі товариства з обмеженою відповідальністю) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України.
4. Повідомити Державну службу геології та надр України про необхідність вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а саме виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2018 року.
5. Зобов'язати Державну службу геології та надр України повідомити Окружний адміністративний суд міста Києва про вжиті заходи у 10-денний термін з дня набрання даною ухвалою законної сили.
Згідно з частиною другою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.А. Кузьменко