ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 липня 2019 року № 640/4452/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві
третя особа, що ОСОБА_2
не заявляє
самостійних вимог
на предмет спору
про визнання дій протиправними, скасування постанов та зобов'язання вчинити певні дії
представники позивача, відповідача та третьої особи - не з'явилися,
учасників справи:
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 або Боржник) подав на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позовну заяву б/н від 15.03.2019 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15, ідентифікаційний код - 34999976) (надалі - відповідач або ДВС), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. в частині прийняття 22.12.2018 постанови у виконавчому провадженні ВП № 52116177 про стягнення на користь Держави виконавчого збору з боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у розмірі: 7446,00 гривень (UAH) за примусове виконання судового рішення органами державної виконавчої служби виконавчого листа № 752/16449/14-ц виданого 30.08.2016 Голосіївським районним судом м. Києва про зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей в кімнату № 18 та ключі до блоку АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою;
- скасувати прийняту 22.12.2018 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. постанову у виконавчому провадженні ВП № 52116177 про стягнення на користь Держави виконавчого збору з боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у розмірі: 7446,00 гривень (UAH) за примусове виконання судового рішення органами державної виконавчої служби виконавчого листа № 752/16449/14-ц виданого 30.08.2016 Голосіївським районним судом м. Києва про зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей в кімнату № 18 та ключі до блоку АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою;
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Тетяни Ігорівни в частині прийняття 04 січня 2019 року постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 58000515 на примусове виконання постанови № 52116177 виданої 22.12.2018 Голосіївським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Держави виконавчого збору у розмірі 7446,00 гривень за примусове виконання судового рішення органами державної виконавчої служби виконавчого листа №752/16449/14-ц виданого 30.08.2016 Голосіївським районним судом м. Києва про зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей в кімнату № 18 та ключі до блоку АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою;
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Тетяни Ігорівни в частині прийняття 10 січня 2019 року у виконавчому провадженні ВП № 58000515 постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника на підставі постанови № 52116177 виданої 22.12.2018 Голосіївським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві з здійсненням відрахування із доходів боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відповідності до чинного законодавства на користь стягувача у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 7446,00 гривень, що отримує дохід у ТОВ "Комплекс рішень", м. Київ, вул. Лукашевича 15;
- скасувати прийняту 10 січня 2019 року головним державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабковою Тетяною Ігорівною у виконавчому провадженні ВП № 58000515 постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника на підставі постанови № 52116177 виданої 22.12.2018 Голосіївським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві з здійсненням відрахування із доходів боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , у відповідності до чинного законодавства на користь стягувача у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 7446,00 гривень, що отримує дохід у ТОВ "Комплекс рішень", м. Київ, вул. Лукашевича 15;
- зобов'язати Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві усунути порушення та поновити порушене право заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження ВП № 58000515 відкритого 04 січня 2019 року на примусове виконання постанови № 52116177 виданої 22.12.2018 Голосіївським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Держави виконавчого збору у розмірі 7446,00 гривень за примусове виконання судового рішення органами державної виконавчої служби виконавчого листа № 752/16449/14-ц виданого 30.08.2016 Голосіївським районним судом м. Києва про зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей в кімнату № 18 та ключі до блоку АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою.
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що постанова про стягнення на користь Держави виконавчого збору у розмірі 7 446,00 грн. від 22.12.2018 у виконавчому провадженні ВП № 52116177, постанова про відкриття виконавчого провадження від 04.01.2019 ВП № 58000515, постанова від 10.01.2019 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ВП № 58000515 прийняті з порушенням чинного законодавства, а тому дії державних виконавців необхідно визнати неправомірними і зобов'язати останніх поновити порушене право ОСОБА_1 .
Разом з позовом ОСОБА_1 подав заяву б/н від 15.03.2019 «Про забезпечення позову».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2019 відмовлено у задоволенні заяви б/н від 15.03.2019 «Про забезпечення позову» ОСОБА_1 у адміністративній справі за позовною заявою б/н від 15.03.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.03.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України; витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58000515; залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2019 витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58000515.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.05.2019 витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином завірені копії документів, що підтверджують направлення ОСОБА_1 та отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 58000515.
У судовому засіданні 30.05.2019 судом оголошено перерву до 06.06.2019.
Представники учасників справи в судове засідання 06.06.2019 не з'явилися, причин неявки не повідомили. Про час та місце розгляду справи позивач, відповідач та третя особа були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (в рішенні скорочено - КАС України), неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
За таких обставин, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання 06.06.2019, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів, згідно ч. 3 ст. 268 та ч. 9 ст. 205 КАС України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.07.2019 судом задоволено заяву б/н від 15.03.2019 «Про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду» ОСОБА_1; поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
06.09.2016 державним виконавцем ДВС Кияницею Н.М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 52116177, згідно виконавчого листа № 752/16449/14-ц від 30.08.2016, виданого Голосіївським районним судом міста Києва. Згідно мотивувальної частини постанови, стягувачем є ОСОБА_2 , а боржником - ОСОБА_1
22.12.2018 старшим державним виконавцем ДВС Лазаревою А.І. прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 7 446,00 грн. (в рішенні альтернативно - Постанова-1).
04.01.2019 головним державним виконавцем ДВС Бобковою Т.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58000515 з виконання постанови від 22.12.2018 про стягнення виконавчого збору (нижче у мотивувальній частині рішення - Постанова-2).
10.01.2019 головним державним виконавцем Бобковою Т.І. прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (по тексту скорочено - Постанова-3).
Як відмічає позивач, по-перше, при здійсненні примусового виконання судового рішення у виконавчому провадженні ВП № 52116177 державним виконавцем було допущено порушення вимог закону, що фактично позбавило можливості Боржника добровільно виконати рішення суду. Зокрема, позивач відмічає про не направлення йому постанови про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом, чим порушено права останнього щодо обізнаності про відкриття виконавчого провадження та здійснення добровільного виконання судового рішення. Тому, на думку ОСОБА_1 , усі подальші процесуальні рішення прийняті у виконавчому провадженні ВП № 52116177, як то акти, вимоги, постанови на мають юридичної сили щодо боржника і вважаються такими, що прийняті з порушенням закону. По-друге, перед прийняттям 22.12.2018 Постанови-2, старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревою А.І. Боржнику начебто неодноразово направлялися вимоги про виконання рішення суду, але вимоги направлялися за адресою АДРЕСА_2 , у той час як ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав у кімнаті № 18 . Позивач примічає, що у матеріалах справи також є акти державного виконавця в яких вказано, що під час виходу державного виконавця за адресою АДРЕСА_2 з метою виконання рішення суду. Державним виконавцем встановлено, що Боржник за вказаною адресою зареєстрований але не проживає. У свою чергу ОСОБА_1 стверджує, що акти складені державним виконавцем є свідченням того, що державний виконавець не виходив по місцю проживання боржника, а складав їх у робочому кабінеті і тому він не виявив помилку, щодо місця проживання Боржника. Таким чином, на переконання позивача, помилкове направлення рішень прийнятих державним виконавцем не за адресою ОСОБА_1 є ще однією підставою для визнання протиправними дій державного виконавця при прийнятті постанови про стягнення виконавчого збору.
Вважаючи, що спірні постанови не відповідають приписам Закону України «Про виконавче провадження», ОСОБА_1 подав на розгляд судом відповідний позов.
З викладеними позивачем у позові твердженнями відповідач не погоджується та у своїх запереченнях відзначив, що 06.09.2016, за заявою ОСОБА_2 , державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено сторонам до відома та Боржнику надано строк 10 робочих днів для виконання рішення суду. 25.10.2018 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 1 700,00 грн. за умисне виконання рішення суду. Того ж дня, державним виконавцем складено акт державного виконавця щодо невиконання рішення суду (здійснено вихід за адресою). Державним виконавцем направлено вимогу повідомити Відділ до 08.11.2018 про виконання/невиконання рішення суду, але станом на 08.11.2018 Боржник до відділу не з'явився та підтверджуючі відомості щодо виконання рішення суду не надав, про що складено відповідний акт державного виконавця. Відповідач зауважив, що оскільки станом на 08.11.2018 рішення суду боржником не було виконано, державним виконавцем винесено постанову про накладення на Боржника штрафу у подвійному розмірі 3 400,00 грн. Додатково ДВС вказує, що 05.03.2019 до Відділу надійшло повідомлення Голосіївської поліції ГУ НП України у м. Києві про відкриття кримінального провадження № 12019100010000642 від 30.01.2019 за фактом умисного невиконання рішення суду. 29.12.2018 державним виконавцем Яковенко Т.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови відділу про накладення штрафу на боржника по ВП № 57985700 від 08.11.2018 на суму 3400,00 грн. Підсумовуючи викладені заперечення відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Окремо, суд звертає увагу, що пояснень на позов від третьої особи до суду не надходило.
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За ст.ст. 1, 17, 18, 25 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті. У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
З наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» випливає про: визначення питань, що стосуються загальних засад виконавчого провадження; рішення, що підлягають примусовому виконанню; вимоги як до виконавчого документа, так і до змісту постанови про відкриття виконавчого.
Як видно з матеріалів справи, 06.09.2016 державним виконавцем ДВС Кияницею Н.М. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 52116177.
Частиною першою та другою статті 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
За ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З приписів статей 25 та 31 Закону, в їх сукупності, слідує два правила надсилання сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження. За правилом першим, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією. Правилом другим встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, надсилаються адресатам рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому, поряд з необхідністю надсилання, зокрема, постанов про відкриття виконавчого провадження, необхідним є встановлення обставин отримання постанови про відкриття виконавчого провадження боржником, оскільки у разі ненадання останнім документального підтвердження виконання рішення самостійно, розпочинається примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених Законом.
Матеріали справи свідчать про формування ДВС супровідного листа № 3284/10 від 06.09.2016 про направлення боржнику постанови від 06.09.2016 про відкриття виконавчого провадження ВП № 52116177.
Водночас, доказів направлення і отримання ОСОБА_1 означеної постанови ДВС до суду не представлено.
За таких обставин, судом визнаються, як доведені, твердження позивача щодо обставин неотримання ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.09.2016.
У рамках наведеного епізоду суд також зауважує, що за ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2019 у справі № 640/4450/19 за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання дій протиправними, скасування рішень і зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково; судом визнано протиправними і скасовано постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві: від 08.11.2018 ВП № 52116177 про накладення штрафу; від 29.12.2018 ВП № 57985700 про відкриття виконавчого провадження; від 10.01.2019 ВП № 57985700 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Зі змісту зазначеного рішення суду першої інстанції, серед іншого, слідує, що у справі наявна копія листа державного виконавця Голосіївського РВ ДВС Кияниці Н.М. від 06.09.2016 № 3284/10 "Щодо відкриття виконавчого провадження" про надіслання сторонам виконавчого провадження копії постанови від 06.09.2016, в якому зазначена адреса позивача: АДРЕСА_2 . Доказів надіслання або вручення цього листа з копією постанови позивачу відповідач не надав, а у матеріалах виконавчого провадження № 52116177, оригінали яких оглянуті судом в судовому засіданні, такі дані відсутні. Витребувані судом від відповідача докази: поштове повідомлення про вручення ОСОБА_1 листа від 06.09.2016 № 3284/10 або поштовий конверт, який повернувся без вручення названому адресату, та/або реєстр вихідної кореспонденції, згідно з яким було надіслано ОСОБА_1 лист від 06.09.2016 № 3284/10, до суду не надані без повідомлення причин. У зв'язку з цим та згідно з ч. 9 ст. 80 КАС України судом визнається обставина не вручення позивачу копії постанови Голосіївського РВ ДВС від 06.09.2016 про відкриття виконавчого провадження № 52116177.
Як відмічено судом, постановою від 08.11.2018 на позивача необґрунтовано покладено обов'язок із сплати штрафу (3 400,00 грн.), чим порушено його майнові права, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною і скасування постанови від 08.11.2018 № 52116177 про накладення штрафу, тому дана вимога підлягає задоволенню.
Встановлення судом протиправності винесення постанови від 08.11.2018 ВП № 52116177 (про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн.), у межах виконання якої винесено постанову від 10.01.2019, спростовує правомірність стягнення з позивача коштів у виконавчому провадженні № 57985700, у т.ч. за рахунок його заробітної плати, у зв'язку з чим та враховуючи похідних характер вимоги про скасування постанови від 10.01.2019 (про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника) суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.
Таким чином встановленими, згідно вказаного рішення, є обставини щодо відсутності підстав для визнання позивача повідомленим про відкриття виконавчого провадження № 52116177, а також протиправності постанови від 08.11.2018 № 52116177 про накладення штрафу.
Отже, враховуючи, що під час розгляду справи № 640/4450/19 встановленими є обставини неповідомлення ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження № 52116177, наявні підстави, в силу ст. 78 КАС України, для звільнення від доказування позивачем як обставин не вручення йому постанови про відкриття виконавчого провадження № 52116177 від 06.09.2016, так і протиправності постанови від 08.11.2018 № 52116177 про накладення штрафу.
Разом з цим, суд звертає увагу, що спірність постанови від 06.09.2016 про відкриття виконавчого провадження № 52116177 та постанови від 22.12.2018 про закінчення виконавчого провадження № 52116177, факт прийняття якої буде описано надалі у рішенні, не є предметом оскарження у справі № 640/4452/19. Втім, обставини надіслання (вручення) копії постанови від 06.09.2016 та факт закінчення виконавчого провадження № 52116177 мають значення для вирішення даної справи, позаяк згідно із ст.ст. 31 та 40 Закону тягнуть настання певних правових наслідків, у тому числі: визнання позивача повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, як наслідок права боржника самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 25); проведення подальших виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку безвідносно до наявності відмови сторони виконавчого провадження в отриманні документів виконавчого провадження (ч. 5); наявності підстав для стягнення виконавчого збору внаслідок закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Як видно з матеріалів справи, у межах виконавчого провадження № 52116177 державними виконавцями 30.08.2018, 12.10.2018 та 25.10.2018 приймалися вимоги виконавців.
Поряд з цим, суд зауважує, що доказів надіслання (вручення) ОСОБА_1 відповідних вимог матеріали виконавчого провадження № 52116177, які надані ДВС на виконання вимог ухвал суду у рамках даної справи, не містять, а тому, за висновками суду, зміст таких вимог і строк їх виконання не був доведений до відома Боржнику, а відтак останній не міг їх виконати.
В площині викладеного висновку, судом також взяті до уваги обставини, встановлені рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2019 у справі № 640/4450/19, зокрема в частині відсутності надання відповідачем доказів надіслання або вручення вимоги від 25.10.2018 позивачу, що, в силу вимог 78 КАС України, не потребує доказування.
Крім того, судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2019 у справі № 640/4451/19 за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті про визнання дій протиправними та скасування рішення, позов задоволено частково; судом визнано протиправними і скасовано постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 25.10.2018 ВП № 52116177 про накладення штрафу.
З матеріалів справи слідує, що 22.12.2018 старшим державним виконавцем ДВС Лазаревою А.І. прийнято постанову про закінчення провадження № 52116177. З тексту постанови вбачається, що остання винесена на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону.
В пункті 2 резолютивної частини відміченої постанови зазначено, що внаслідок закінчення виконавчого провадження, слід виділити в окреме виконавче провадження постанову про стягнення виконавчого збору.
Частиною третьою статті 40 Закону передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
За таких обставин, з огляду на приписи ст.ст. 39, 40 Закону, підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору може бути закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 11 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, через надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 (невиконання рішення боржником) Закону України «Про виконавче провадження».
Так, у зв'язку із закінченням виконавчого провадження № 52116177, 22.12.2018 старшим державним виконавцем ДВС Лазаревою А.І., на підставі ст. 40 Закону, прийнято Постанову-1.
04.01.2019 головним державним виконавцем ДВС Бобковою Т.І. винесено Постанову-2.
Надалі, 10.01.2019 вказаним державним виконавцем прийнято Постанову-3.
В аспекті здійснених відповідних виконавчих дій, суд вказує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, для встановлення обставин протиправності спірних постанов, необхідним є перевірка судом окреслених постанов на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
З огляду на наведені норми Закону України «Про виконавче провадження», в межах зазначених виконавчих дій та винесених оспорюваних постанов, суд викладає висновок про те, що оскільки доказів отримання Боржником постанови про відкриття виконавчого провадження від 06.09.2016 матеріали справи не містять, що вказує про позбавлення Боржника наданого останньому Законом права на добровільне виконання рішення суду у встановлений зауваженим нормативно-правовим актом строк, зважаючи, що відсутніми є докази надіслання (вручення) ОСОБА_1 відзначених вище вимог державного виконавця матеріали виконавчого провадження № 52116177, що, відповідно, не свідчить про ухилення Боржника від їх виконання, приймаючи до уваги скасування, згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.05.2019 у справі № 640/4450/19, постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 08.11.2018 ВП № 52116177 про накладення штрафу, а також скасування, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.07.2019 у справі № 640/4451/19, постанови державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 25.10.2018 ВП № 52116177 про накладення штрафу, за висновками суду, прийняття спірної Постанови-1 відбулося не у відповідності до приписів п.п. 3, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такої постанови, як невмотивованої. Тому, обґрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування Постанови-1, і, як наслідок, доведеними похідні вимоги щодо скасування Постанови-3.
Поряд з цим, суд акцентує увагу на те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Правову позицію щодо юридичних питань меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та про те, що державний орган повинен діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, викладено в постановах від 06 червня 2018 року та від 07 червня 2018 року Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від (справа № 808/163/16 та № 822/276/17 відповідно).
Також судом зауважується, що у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
З огляду на викладені висновки у справі, наявні правові підстави для виходу судом за межі позовних вимог та скасування Постанови-2, оскільки, по-перше, вказане необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів відповідного суб'єкту у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а по-друге, в сукупному аспекті ефективного захисту прав, свобод та інтересів таких осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень згідно ч. 1 ст. 2 КАС України та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, визначений судом захист права у цій частині є належним ефективним захистом таких прав, свобод та інтересів позивача.
За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).
У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
За переконанням суду, відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним оскаржуваних постанов.
Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання протиправних дій ДВС, судом зазначається, що самі по собі оспорювані дії не створюють будь-яких правових наслідків для Боржника, позаяк примусове виконання рішень віднесено до дискреційних повноважень ДВС. Правові наслідки, у даному випадку, для позивача несуть акти індивідуальної дії - оскаржувані постанови, а відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині.
В частині вимог про усунення порушеного права Боржника та поновлення ДВС такого права шляхом прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження ВП № 58000515 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону, суд виокремлює, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки прийняття вказаного рішення відноситься до повноважень державного виконавця, які він не мав можливості реалізувати (на час вирішення цієї справи). Окрім цього, слід акцентувати, що Боржник не звертався до ДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження ВП № 58000515.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо судових витрат у справі.
Як видно із матеріалів справи, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" як особа з інвалідністю II групи, що підтверджується дублікатом посвідчення серія НОМЕР_2 від 26.01.2006, копія якого міститься у справі, тому розподіл судового збору не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А.І. від 22.12.2018 ВП № 52116177 про стягнення виконавчого збору у розмірі 7 446,00 грн.
3. Скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Т.І. від 04.01.2019 ВП № 58000515 про відкриття виконавчого провадження.
4. Скасувати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабкової Т.І. від 10.01.2019 ВП № 58000515 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
5. У іншій частині позову відмовити.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко