Іменем України
19 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 812/973/17
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смішливої Т.В.,
за участі
секретаря судового засідання Бутенко К.В.,
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Матусевича Р.М., дов. № 3205/14/28/05-19 від 17.05.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки,
06 липня 2017 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому, з рахуванням уточненого адміністративного позову (арк. спр. 25-26), заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки, в сумі 111113,92 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 07.11.2015 у зв'язку із реорганізацією міліції в поліцію позивач був призначений на посаду начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - Міловський ВП ГУНП в Луганській області), де проходив службу у званні майора поліції.
14.01.2016 позивача звільнили зі служби в поліції на підставі наказу від 30.12.2015 № 311. В день звільнення позивач був ознайомлений з витягом з наказу від 14.01.2016 № 7 о/с. Зазначив, що з наказом від 30.12.2015 № 311 його не ознайомили, трудову книжку на руки не видали, заборгованість по зарплаті не виплатили, не зважаючи на чисельні письмові та усні звернення до керівництва Національної поліції (в січні 2016 року, 28.03.2016, 20.05.2016).
03.06.2016 позивачем подано до Луганського окружного адміністративного суду позов про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі (справа № 812/615/15).
Під час розгляду зазначеної адміністративної справи в суді першої та апеляційної інстанції, і до теперішнього часу відповідач так і не вручив належним чином оформлену трудову книжку, не ознайомив з грошовим атестатом, що, на думку позивача, позбавляє його можливості отримати інформацію щодо належних йому до виплати сум.
Під час розгляду справи № 812/615/15 у судовому засіданні 21.07.2016 представник відповідача повідомив йому про необхідність самостійно їхати за трудовою книжкою та забирати її у Міловському ВП ГУНП в Луганській області, також в ухвалі від 21.07.2016 судом зазначено, що у справі наявні докази, що йому 14.01.2016 лише роз'яснено про необхідність отримати трудову книжку в Управлінні кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області, яке знаходиться в м. Сєвєродонецьку.
Таким чином вважає, що судом встановлений факт, що в день звільнення трудову книжку йому не видали з вини відповідача, про що вказано в ухвалі Луганського окружного адміністративного суду від 21.06.2016 по справі № 812/615/15.
На день подання позову затримка видачі трудової книжки складає 1 рік 5 місяців 21 день (368 робочих днів). З посиланням на зроблений ним розрахунок одноденного середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невидачею трудової книжки - 301,94 грн, вважає, що загальна сума за весь час затримки складає - 111113,92 грн.
На підставі викладеного просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки, у сумі 111113,92 грн.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки, відмовлено повністю (арк. спр. 57-59, 89-91).
Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд (арк. спр. 129-135).
Ухвалою суду від 04 червня 2019 року прийнято справу до провадження та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін (арк. спр. 141-142).
18.06.2019 за вхідним реєстраційним № 32417/2019 відділом діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду зареєстровано заяву позивача від 13.06.2019 про збільшення позовних вимог по адміністративному позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки, відшкодування моральної шкоди (арк.спр. 147-149).
У вказаній заяві позивач зазначив, що на час подачі адміністративного позову (05.07.2017) затримка видачі трудової книжки складала - один рік, п'ять місяців, 21 день, або 368 робочих днів. Трудову книжку позивач отримав у Міловському ВП ГУНІІ, за місцем колишнього проходження служби, лише 11.05.2019. На час отримання трудової книжки (11.05.2019) затримка видачі трудової книжки збільшилась та склала три роки, три місяці, 26 днів або 830 робочих днів. Крім того, в первісному позові ним невірно розраховано середньоденний заробіток та не враховано індекс інфляції на споживчому ринку України за період з 01.01.2016 по 05.07.2019, який становить 146,2%. З врахуванням індексу споживчих цін загальна сума за весь час затримки видачі трудової книжки складає 410574,19 грн. У зв'язку із зазначеним позивач просить суд:
- стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в Луганській області, на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки в сумі - 410574,19 гривень;
- стягнути з відповідача Головного управління Національної поліції в Луганській області на мою користь моральну шкоду у сумі 30000 гривень;
- зобов'язати Відповідача видати новий наказ про звільнення та зробити новий запис у трудовій книжці, датований днем отримання трудової книжки.
Ухвалою суду від 04.07.2019 заяву ОСОБА_1 від 18.06.2019 про збільшення позовних вимог в частині вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області, на його користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі - 410574,19 грн прийнято до розгляду, а в частині вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача моральної шкоди у сумі 30000 гривень та зобов'язання Відповідача видати новий наказ про звільнення та зробити новий запис у трудовій книжці, датований днем отримання трудової книжки повернути заявнику без розгляду як заяву про зміну предмету позову (арк. спр. 185-186).
У судовому засіданні позивач підтримав збільшені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Повідомив суду, що відповідач у день звільнення не вручив йому трудову книжку, а коштів їхати до м. Сєвєродонецьк до ГУ НП в Луганській області у нього не було. У подальшому, приблизно через місяць після звільнення, йому декілька разів телефонували та повідомляли, що його трудову книжку передано з ГУ НП в Луганській області до Міловського ВП ГУНП в Луганській області, однак, він вже не мешкав у смт. Мілове, а повернувся за місцем прописки до смт. Біловодськ, а тому також не міг прибути до Міловського ВП ГУНП в Луганській області. Наполягав на тому, що у нього відсутній обов'язок самостійно їхати за трудовою книжкою та забирати її у відповідача. Вказав, що постійно приїздив на судові засідання у справі № 812/618/16 за його позовом до ГУ НП в Луганській області про поновлення на роботі, а потім у 2017 році під час розгляду даної справи, де зустрічався з представниками відповідача, однак, йому жодного разу не було запропоновано отримати трудову книжку. Він ніколи не відмовлявся від її отримання.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, подав до матеріалів справи заперечення проти адміністративного позову (арк. спр. 32-34), а потім відзив на позов та заяву про збільшення позовних вимог (арк. спр. 154-158, 173-176) у яких зазначив, що відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 14.01.2016 № 7 о/с позивача звільнено з лав Національної поліції України за п. 6 ч. 1 ст. 77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарних стягнень у вигляді звільнення зі служби). В цей же день позивача ознайомлено з вищевказаним наказом та повідомлено про необхідність прибуття до Управління кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області з метою отримання трудової книжки. Крім того, 14.01.2016 на адресу мешкання позивача рекомендованим відправленням направлено лист від 14.01.2016 № 46/111/39-2016 про необхідність з'явитися до Управління кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області з метою отримання трудової книжки. Однак зазначений лист був повернутий до Міловського ВП ГУНП в Луганській області у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Крім того відповідно до рапортів від 19.02.2016 старшого інспектора Міловського ВП ГУНП в Луганській області Тямолової Л.І. та від 23.02.2016 начальника сектору Міловського ВП ГУНП в Луганській області Безкровного І.С., ОСОБА_1 . 19.02.2016 та 23.02.2016 на його мобільний телефон здійснено дзвінок, під час бесіди з останнім йому повідомлено про можливість прибути безпосередньо до Міловського ВП ГУНП в Луганській області з метою отримання трудової книжки, однак, останній відмовився приїжджати, заяву про направлення на його адресу трудової книжки поштою також не надав. Вказав, що позивачем невірно обраховано середній заробіток, оскільки ним взято також заробітну плату, яку позивач отримував у Міловському РВ ГУМВСУ у Луганській області, а це є інша юридична особа, яка не має відношення до ГУ НП в Луганській області. Трудова книжка позивачу видана 10 травня 2019 року, що підтверджено розпискою позивача про її отримання. Також, не погодився із застосуванням позивачем індексу інфляції, оскільки на сумі, обчислені із середньої заробітної плати індекс інфляції не нараховується. Вказав, що неотримання позивачем трудової книжки продовж всього часу з січня 2016 року сталось через його небажання її отримати, тобто, не з вини відповідача, а тому просив суд у позові відмовити.
У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проходив службу в ОВС України у періоді з 05.08.2001 по 06.11.2015, в НПУ з 07.11.2015 по 14.01.2016 на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського ВПГУНП в Луганській області, що підтверджено довідкою від 25.07.2017 (арк. спр. 41).
Наказом ГУНП в Луганській області від 30.12.2015 № 311 «Про покарання окремих працівників Міловського ВПГУНП» звільнено з лав Національної поліції України начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції ОСОБА_1 за особисту недисциплінованість та скоєння вчинку, несумісного з подальшим проходженням служби в Національній поліції України, безвідповідальність та низькі морально ділові якості, ігнорування вимог Закону України «Про Національну поліцію» (арк. спр. 43-45)
Наказом ГУНП в Луганській області від 14.01.2016 № 7 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 6 (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію». Підстава: наказ ГУНП від 30.12.2015 № 311.
З витягом з наказу від 14.01.2016 № 7 о/с позивача ознайомлено 14.01.2016, що підтверджено особистим підписом позивача на цьому витягу, із зазначенням «ознайомлений» (арк. спр. 42).
Згідно з рапортом начальника сектору Міловського ВПГУНП в Луганській області Безкровного І.С. 14.01.2016 ОСОБА_1 ознайомлено з наказом від 14.01.2016 № 7 о/с, надано йому копію витягу з вказаного наказу, роз'яснено, що трудову книжку можна отримати в Управлінні кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області, де можна ознайомитись з матеріалами службового розслідування та наказом від 30.12.2015 № 311 (арк. спр. 38).
Також, листом від 14.01.2016 № 146/111/39-2016, направленим на адресу позивача: АДРЕСА_3, проінформовано ОСОБА_1 про необхідність отримати трудову книжку в Управлінні кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області, однак зазначений лист повернуто поштою за закінченням терміну зберігання (арк. спр. 35-37).
Як повідомив позивач, за цією адресою він мешкав під час проходження служби в Міловському ВП ГУНП в Луганській області, а після звільнення повернувся до смт. Біловодськ за адресою місця реєстрації.
Згідно з рапортами старшого інспектора Міловського ВПГУНП в Луганській області Тямолової Л.І. від 19.02.2016 та начальника сектору Міловського ВПГУНП в Луганській області Бескровного І.С. від 23.02.2016 останні телефоном повідомляли ОСОБА_1 19.02.2016 та 23.02.2016 відповідно про те, що для отримання трудової книжки йому необхідно прибути до підрозділу кадрового забезпечення Міловського ВПГУНП в Луганській області, однак, ОСОБА_1 категорично відмовився (арк. спр. 39, 40).
Позивач заявою від 28.03.2016 звернувся до ГУНП в Луганській області за отриманням за допомогою поштового зв'язку висновку службового розслідування. Крім того, повідомив, що у день звільненні та до теперішнього часу з позивачем не провели розрахунок та не видали трудову книжку (арк. спр. 49).
Запитом на отримання публічної інформації від 20.05.2016, направленим до ГУНП в Луганській області, позивач просив надати йому грошовий атестат, висновок розслідування на підставі якого звільнено зі служби в поліції, наказ ГУНП в Луганській області від 30.12.2015 № 311, трудову книжку, відповідь на звернення до начальника ГУНП у Луганській області від 28.03.2016. Запитувану інформацію надати у визначений законом строк на поштову адресу, зазначену у запиті (арк. спр. 50).
Листами ГУНП в Луганській області від 25.01.2016 № 134/111/16-2016, від 25.01.2016 № 134/111/19-2016 та від 27.05.2016 № 1320/111/19-2016 позивачу роз'яснювалась можливість прибути до ГУНП в Луганській області для ознайомлення, як з наказами про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, так і з матеріалами службового розслідування за фактом порушення позивачем службової дисципліни (арк. спр. 51, 52).
В управлінні кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області 03.05.2019 зареєстровано заяву ОСОБА_1 про видачу йому трудової книжки (арк. спр. 160).
Згідно розписки від 10.05.2019 ОСОБА_1 отримав трудову книжку на своє ім'я, претензій не має (арк. спр. 161).
Згідно довідки про доходи від 21.06.2019 № 575/111/22-2019 грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачено ГУНП в Луганській області за період з 7 по 30 листопада 2015 року у сумі 4992,00 грн, з яких посадовий оклад - 2240,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1600,00 грн, вислуга років - 1152,00 грн, за грудень 2015 року у сумі 6240,00 грн, з яких посадовий оклад - 2800,00 грн, оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн, вислуга років - 1440,00 грн, за період з 1 по 14 січня 2015 року у сумі 2818,07 грн, з яких посадовий оклад - 1264,52 грн, оклад за спеціальним званням - 903,23 грн, вислуга років - 650,32 грн (арк. спр. 177).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
Оскільки спеціальним законом не врегульовані питання видачі трудової книжки при звільненні зі служби в поліції, суд вважає за можливе до спірних правовідносин субсидіарно застосувати положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Відповідно до частини п'ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
З вищевикладеного слідує, що умовою стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки, є вина роботодавця у такій затримці.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Пунктом 4.2. вищевказаної Інструкції передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами, що 14 січня 2016 року, тобто у день звільнення, та станом на час розгляду даної адміністративної справи позивачу не вручено трудову книжку та повідомлено, що трудова книжка позивача зберігається в Управлінні кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області, куди позивач повинен самостійно прибути для отримання трудової книжки.
Верховний Суд, скасовуючи попередні судові рішення у даній справі, зазначив, що конструкція статті 235 КЗпП України та пункту 4.1 Інструкції № 58 як на підставу для відповідальності роботодавця вказує саме на вину власника або уповноваженого ним органу щодо затримки в видачі трудової книжки звільненому працівникові. При цьому, зазначені правові норми не містять застережень щодо звільнення від встановленої законом відповідальності через наявність певних факторів неможливості вчинення роботодавцем дій щодо вручення працівникові в день звільнення трудової книжки.
Судом встановлено, що позивач проходив службу на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського ВП ГУНП в Луганській області, тобто фактичним місцем проходження служби було смт. Мілове Луганської області. Роботодавцем позивача є ГУНП в Луганській області, місцезнаходженням якого є м. Сєвєродонецьк Луганської області. Відповідно, трудова книжка зберігалася в особовій справі позивача за місцезнаходженням роботодавця - ГУНП в Луганській області.
Однак, суд зазначає, що чинним законодавством не покладено на працівника обов'язок прибуття до місця обліку та зберігання трудових книжок для їх самостійного отримання у день звільнення, за умови, що у день звільнення працівник знаходився на робочому місці та не відмовлявся від отримання трудової книжки.
Більш того, матеріалами справи підтверджено, що у день звільнення позивачу вручено витяг з наказу начальника ГУНП в Луганській області № 7о/с від 14.01.2016 про звільнення позивача зі служби в поліції, який видано у м. Сєвєродонецьку та завірено працівником ОД УКЗД ГУНП, тобто також у м. Сєвєродонецьку, а тому посилання представника відповідача на неможливість вручення позивачу трудової книжки у день звільнення суд вважає безпідставними.
Відповідач під час розгляду справи послався лише на те, що після звільнення ОСОБА_1 його було проінформовано про необхідність отримання трудової книжки спочатку в Управлінні кадрового забезпечення ГУНП в Луганській області, а починаючи з 19 лютого 2016 року - в Міловському ВП ГУ НП в Луганській області.
Крім копій рапортів від 19.02.2016 та від 23.02.2016 (арк. спр. 39, 40), у яких зазначено про те, що ОСОБА_1 телефоном повідомлено про необхідність отримання трудової книжки в Міловському ВП ГУ НП в Луганській області, інших доказів того, що позивачу трудова книжка вручалась, а останній від її отримання відмовився, відповідачем не надано.
Представник відповідача у відзивах на позов залишив поза увагою твердження позивача про те, що з червня 2016 року він почав у судовому порядку оскаржувати спочатку своє звільнення, а потім у 2017 році бездіяльність відповідача щодо невидачі йому трудової книжки, у зв'язку з чим кожного разу прибував у судові засідання де зустрічався з представником відповідача, однак, останній жодного разу не вчинив дій, спрямованих на вручення позивачу трудової книжки.
Враховуючи зазначене, а також позицію Верховного Суду, висловлену у постанові 25.04.2019 у даній справі, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявність об'єктивних обставин, які перешкоджали йому своєчасно вручити позивачу трудову книжку у день звільнення, а тому посилання відповідача на відсутність вини щодо невидачі позивачу трудової книжки суд вважає безпідставними.
Посилання представника відповідача на те, що Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 у справі № 815/3457/17 висловлена інше правова позиція, а саме про відсутність вини роботодавця у невидачі трудової книжки працівнику у день звільнення, суд вважає необгрунтованим.
Так, дослідженням змісту постанови Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 815/3457/17 встановлено, що у день звільнення позивач на робочому місці не перебував, письмової згоди на пересилання трудової книжки не надав, а тому у день звільнення роботодавець направив працівнику повідомлення про звільнення та необхідність отримання трудової книжки. Позивач, отримавши зазначене повідомлення, за трудовою книжкою не прибув.
Отже, фактичні обставини у справі № 815/3457/17 відрізняються від фактичних обставин у даній справі, а тому постанова Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 815/3457/17 не може бути застосована судом у даних правовідносинах.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно не видав позивачу трудову книжку у день звільнення, а тому, на підставі частини п'ятої статті 235 КЗпП України несе відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Період невидачі трудової книжки розпочався з 15.01.2016 та тривав до 09.05.2019, оскільки 10.05.2019 відповідач вручив позивачу його трудову книжку, що підтверджено відповідною розпискою.
Вирішуючи питання про порядок нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, спричиненого невидачею трудової книжки, суд враховує позицію колегії суддів палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловлену у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №808/928/16.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд прийшов до висновку, що спеціальним законом, який регулює питання проходження служби поліцейськими є Закон України «Про Національну поліцію». При цьому, для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським розроблено «Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», який затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06.04.2016 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Наказ № 260, Порядок № 260).
Відповідно до пункту 2 Наказу № 260, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Уперше Закон № 580-VIII опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06.08.2015 (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення закону, окремі положення закону набрали чинності 07.08.2015, а закон в цілому - 07.11.2015.
Відповідно до частини 7 статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Порядок № 260 опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27.05.2016 (Офіційний вісник України від № 39).
З урахуванням зазначеного Верховний Суд прийшов до висновку, що під час обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу поліцейським до 27.05.2016 необхідно застосовувати положення Порядку № 260 як спеціального нормативно-правового акта, а до 27.05.2016 необхідно застосовувати положення Постанови КМУ № 100, оскільки, відповідно до приписів статті 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, а ті, що не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Таким чином, при обчисленні середнього заробітку за період з 15 січня 2016 року до 26 травня 2016 року включно суд керується положеннями п.5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, відповідно до якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абз.1 п.8 розділу IV вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.
Згідно довідки про доходи від 21.06.2019 № 575/111/22-2019 грошове забезпечення ОСОБА_1 виплачено ГУНП в Луганській області за період з 7 по 30 листопада 2015 року у сумі 4992,00 грн, за грудень 2015 року у сумі 6240,00 грн (арк. спр. 177), разом - 11232,00 грн.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у у листопаді - 22, а з 07.11.2015 (дата прийняття позивача на службу в поліцію) - 16, у грудні 2015 року - 23.
Таким чином, одноденний заробіток позивача складає 288,00 грн. (11232,00 грн. : 39 робочих дня).
Кількість робочих днів з дня звільнення позивача 15.01.2016 по день опублікування Порядку № 260 складає 91 робочий день (згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 № 10846/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік»), а саме: у січні 2016 року - 11 робочих днів, у лютому 2016 року - 21 р.д., у березні 2016 року - 22 р.д., у квітні 2016 року - 21 р.д. та до 26 травня 2016 року включно - 16 р.д.
Таким чином середній заробіток з дня звільнення позивача до дня опублікування Порядку № 260 становить 26208,00 грн (288,00 грн х 91 р.д.).
З 27.05.2016 для розрахунку середнього заробітку необхідно застосовувати Порядок № 260.
Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Порядку № 260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Пунктом 9 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Згідно довідки про доходи за період з 1 по 14 січня 2015 року ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення у сумі 2818,07 грн, з яких посадовий оклад - 1264,52 грн, оклад за спеціальним званням - 903,23 грн, вислуга років - 650,32 грн (арк. спр. 177).
Враховуючи зазначене судом встановлено, що місячний заробіток позивача на час звільнення становив 6240,00 грн (2818,07 розділити на 14 календарних днів та помножити на 31 календарний день місяця).
Період невручення позивачу трудової книжки з 27 травня 2016 року по 09 травня 2019 року становить 28 місяці та 14 календарних днів травня (5 днів за травень 2016 року та 9 днів за травень 2019 року).
Таким чином середній заробіток за період з 27 травня 2016 року по 09 травня 2019 року становить 221218,06 грн (6240,00 грн х 28 місяців + 6240,00 грн / 31 день х 14 днів).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки позивачу становить 247426,06 грн.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що його одноденний заробіток становить 338,35 грн, оскільки під час розрахунків останнім використано довідку про доходи, отримані під час в Міловському РВ ГУМВС, тобто, в іншому органі, а ніж той, з якого його звільнено.
Також суд вважає безпідставним збільшення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки на індекс інфляції.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон 1282-XII) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення врегульовані Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 1078 до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.
Оскільки заробіток за час затримки видачі трудової книжки обчислюється із середньої заробітної плати, фактично є компенсацією за неналежну поведінку роботодавця, яка полягає у несвоєчасній видачі трудової книжки при звільненні, має разовий характер, така компенсація не є об'єктом індексації.
Отже, вимоги позивача щодо індексації середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки задоволенню не підлягають.
Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тобто, відповідач-роботодавець, як податковий агент згідно норм Податкового кодексу України, повинен здійснити виплату визначених судом сум, утримавши з нього при виплаті податок з доходів фізичних осіб та інші податки і обов'язкові внески, які встановлені законодавством на час здійснення виплат.
Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (93406, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1, ідентифікаційний код 40108845) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року у сумі 247426,06 грн (двісті сорок сім тисяч чотириста двадцять шість грн 06 коп) з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов'язковою у встановленому законом порядку.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необгрунтованістю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 22 липня 2019 року.
Суддя Т.В. Смішлива