22 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/7681/19
категорія 111060000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лавренчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення №0011271306 від 07.05.2019 та вимоги №Ю-0011261306 від 07.05.2019 ,
встановив:
Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Житомирській області №0011271306 від 07.05.2019.
В обґрунтування позову зазначає, що трудові відносини між засудженим до обмеження волі та держаними установами Державної кримінально-виконавчої служби України регулюються Кримінально- виконавчим кодексом України. ДУ «Бердичівський центр (№108)» є неприбутковою бюджетною установою, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами та щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків на підставі затвердженої Міністерством фінансів України бюджетної програми де чітко визначені стратегічні цілі, завдання та напрями її реалізації. Вказує, що базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464). Зазначає, що Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" не укладала жодних трудових договорів із засудженими.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року відкрито загальне позовне провадження та призначено судове засідання на 03 червня 2019 року.
Копію ухвали позивач отримав 29.05.2019, а відповідач - 24.05.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відділом документального забезпечення суду 03.06.2019 за вх. №13454/19 зареєстровано заяву про уточнення позовних вимог. Просить: скасувати рішення №0011271306 від 07.05.2019 на суму 699944,20 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0011261306 від 07.05.2019 на суму 1399888,41 грн.
У судовому засіданні 03.06.2019 протокольною ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд ухвалив: розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог; зобов'язати представника відповідача надати до суду картку особового рахунку по ЄСВ за період, що перевірявся; розгляд справи відкладено до 19.06.2019.
До суду 05 червня 2019 року надійшло клопотання позивача про долучення документів, а саме: копії актів перевірки Управління Держпраці у Житомирській області.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 07.06.2019. У відзиві відповідач вказує, що відповідно до частини першої статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують комунально-побутові та інші надані послуги. Відшкодування засудженими витрат на послуги провадиться після відрахування прибуткового податку і аліментів. Примусовість характеру трудових відносин засуджених, а також мета їх виправлення та перевиховання зумовлює особливість регулювання таких відносин шляхом поєднання норм законодавства про працю та вимог кримінально-виконавчого законодавства, що, однак, не позбавляє виплачених засудженим сум доходу за виконану ними роботу ознак заробітної плати. Норми податкового законодавства не встановлюють будь-яких особливостей оподаткування доходів фізичних осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і отримують заробітну плату за виконання суспільно корисної праці. У зв'язку з чим обкладення цих доходів податком здійснюється у загальному порядку. Позивач, як податковий агент, зобов'язаний своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу (заробітної плати) засуджених до позбавлення волі, а також єдиний внесок, незалежно від укладення письмового трудового договору із засудженими. Також позивач, як податковий агент, зобов'язаний подавати у строки, встановлені законодавством, відповідну звітність. У випадку невиконання цих обов'язків нести визначену законодавством відповідальність. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відділом документального забезпечення суду 13 червня 2019 року за вх. №14483/19 зареєстровано клопотання Головного управління ДФС у Житомирській області про долучення документів, що надаються на виконання протокольної ухвали від 03.06.2019.
До суду 14.06.2019 надійшла відповідь на відзив у якій представник позивача зазначає, що згідно п.1 ст.60 КВК України, засуджені до обмеження волі залучаються по суспільно корисної праці за строковим трудовим договором, як правило, на власному виробництві,- власне виробництво відсутнє. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці за договорами між адміністрацією установи та роботодавцями, тому Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" не є роботодавцем.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17 липня 2019 року.
У судовому засіданні 17.07.2019 суд зобов'язав позивача надати до суду договори та табелі робочого часу засуджених.
Відділом документального забезпечення суду 17.07.2019 зареєстровано заяву представника позивача про розгляд справи у письмовому провадженні. Представник відповідача не заперечує щодо задоволення заяви.
До суду 18 липня 2019 року надійшла заява позивача про долучення документів до матеріалів справи. До заяви додано копії договорів про надання робочої сили та розрахунок за неї, копії табелів робочого часу та копії особових рахунків засуджених.
Відділом документального забезпечення суду 18 липня 2019 року зареєстровано пояснюючу записку позивача у якій позивач надає порівняльну таблицю щодо основних відмінностей виправного центру і виправної колонії.
Суд, розглянувши позовну заяву та відзив, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з таких підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст.20, пп.75.1.2, п.75.1 ст.75, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77, п.82.1 ст.82 ПК України та Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", направлень від 14.02.2019 №342, 342, виданих ГУ ДФС у Житомирській області, проведена планова виїзна документальна перевірка діяльності Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" з питань дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період із 01.10.2015 по 30.09.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.09.2018.
За результатами перевірки складено акт перевірки №195/06-30-13-07/08563398 від 20.03.2019 (далі - Акт від 20.03.2019, т. 1 а.с. 15-45).
У висновках Акта від 20.03.2019 відповідач зафіксував, зокрема, порушення позивачем вимог пп. 1 п. 1 ст. 4, пп.1 п.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08 липня 2010 року, п. 1 розд. ІІ, п. 1 розд. ІІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 20.04.2015 №449 в частині ненарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на оплату праці осіб, засуджених до покарання у вигляді обмеження волі, внаслідок чого знижено єдиний внесок на загальну суму 1399675,14 грн за період із 01.10.2016 по 30.09.2018 (а.с. 44).
На підставі висновків акту від 20.03.2019 Головним управлінням ДФС у Житомирській області винесено рішення №0011271306 від 07.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким за наслідком донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 1399888,41 грн, до Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" застосовано штрафну санкцію в розмірі 699944,20 грн (а.с. 12), та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0011261306 від 07.05.2019 у сумі 1399888,41 грн (а.с. 13)
Вважаючи такі рішення необґрунтованими та протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
З матеріалів справи вбачається, що Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)" є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Приписами ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено, що кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).
Статтею 16 КВК України передбачено, що виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.
Тоді як, відповідно до ч. 1 ст. 18 КВК України, виправні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі.
Суд відмічає, що позивач є кримінально- виконавчою установою відкритого типу - виправним центром у якому засуджені відбувають покарання у виді обмеження волі, а тому є помилковим посилання представника відповідача на приписи ст. 118, 120 Кримінально-виконавчого кодексу України, якими регулюється праця засуджених до позбавлення волі.
Згідно вимог ч. 1.ст. 56 Кримінально-виконавчого кодексу України, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.
Відповідно до підпункту 6 частини другої статті 13 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" №2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон №2713-IV) підприємства установ виконання покарань проводять свою діяльність відповідно до законодавства з урахуванням таких особливостей: трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Положеннями статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.
З матеріалів справи вбачається, що у спірному періоді між Державною установою «Бердичівський виправний центр (№108)» та юридичними особами укладалися Строкові договори про надання робочої сили та розрахунки за неї.
Представник позивача надала до суду копії договорів, що укладались у 2017 році та 2018 році та пояснила, що для надання копій договорів за період, що перевірявся відповідачем, необхідно значно більше часу.
Однак, враховуючи те, що відповідачем не заперечувалось укладення відповідних договорів із жовтня 2016 року по вересень 2018, суд не вбачає необхідності додатково витребувати такі договори у позивача.
Судом досліджено надані Державною установою «Бердичівський виправний центр (№108)» копії договорів та встановлено наступне:
Договір №85 від 14.09.2017 укладено між Державною установою «Бердичівський виправний центр (№108)» (сторона -1) та ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод" (сторона - 2); предмет договору: сторона - 1 зобов'язується протягом дії договору надавати послуги по робочій силі Стороні - 2 з числа засуджених, згідно заявки Сторони - 2 у кількості 40 (сорок) чоловік; зобов'язання сторони - 2: забезпечити заробітну плату одного робітника із числа засуджених не менше 3200,00 грн та нарахування на заробітну плату у розмірі 50% згідно діючого законодавства України з розрахунку восьмигодинного робочого дня (п. 4.2.3.); договір діє до 31 грудня 2017 року. Якщо жодна зі сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору не повідомляє про його розірвання, термін дії даного договору та додаткових угод до нього автоматично продовжується строком до 31.12.2018 (п. 9.1) (т. 1 а.с. 239-241)
Договір №180 про надання робочої сили та розрахунки за неї від 03.07.2018 укладено між Державною установою «Бердичівський виправний центр (№108)» (сторона -1) та ТОВ "Житомирський картонний комбінат" (сторона - 2 ); предмет договору: сторона - 1 зобов'язується протягом дії договору надавати послуги по робочій силі Стороні - 2 з числа засуджених, згідно заявки Сторони - 2 у кількості до 25 чоловік; зобов'язання сторони - 2: забезпечити заробітну плату одного робітника із числа засуджених не менше 3723,00 грн та нарахування на заробітну плату у розмірі 50% згідно діючого законодавства України з розрахунку восьмигодинного робочого дня; кошти за надані послуги перераховуються на два рахунки: відшкодування заробітної плати засуджених, 50% нарахування на заробітну плату (доходи) (п. 4.2.3.); договір діє до 31 грудня 2017 року. (т. 1 а.с. 242-244)
Договір №10 від 10.01.2018 укладено між позивачем та "Агро соя-М", договір №11 від 10.01.2018 між ДУ "Бердичівський виправний центр (№108) та ТОВ "Виробниче об'єднання "Папір-Мал", Договір №105 від 01.06.2018 укладено між позивачем та ТОВ "Гриль Майстер", Договір №136/1 від 16.05.2018 між ДУ "Бердичівський виправний центр (№108) та ФОП ОСОБА_1 ..
Суд відмічає, що умови та порядок оплати праці засуджених, що виконуватимуть роботи згідно вказаних вище договорів не відрізняються.
До договорів додано табелі робочого часу засуджених (т. 2 а.с. 7-23) та копії особових рахунків по обліку особистих грошей та операцій за безготівковим рахунком (т.2 а.с. 24-41).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60-1 КВК України, засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010, №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закону України №2464-VI).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Законом України, від 24.03.1995, № 108/95-ВР "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 1 Закону).
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина перша статті 8 Закону України №2464-VI).
Статтею 60 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Отже, що вказана норма Кримінально- виконавчого кодексу України не вимагає заключення письмових строкових трудових угод між особами, що відбувають покарання та виправним центром.
Крім цього, в судовому засіданні встановлено, що робота яка здійснювалася засудженими, виконувалася на підставі договорів про надання робочої сили та розрахунки за неї, які укладалися з юридичними особами, а не на виробництві позивача. Представник позивача зауважила, що ДУ "Бердичівський виправний центр №108" не має власного виробництва.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування заробітної плати засуджених здійснюється відповідно до укладених договорів про надання робочої сиди та розрахунки за неї із виплатою заробітної плати у розмірах, що не менше мінімальної заробітної плати. Заробітна плата засуджених зараховувалась на їх особові рахунки (в органах казначейства відкрито окремий рахунок для зарахування таких коштів) знаходиться на казначейських рахунках та, як пояснила представник позивача, за письмовою заявою засудженого знімається в касу установи та видається на руки згідно видаткового касового ордеру або відомості.
Суд зазначає, що Управлінням Держпраці у Житомирській області у травні та листопаді 2017 року було проведено перевірку Державної установи "Бердичівський виправний центр (108)" та встановлено відсутність порушень дотримання законодавства про працю з питань оформлення трудових відносин та оплати праці. Засуджені виправного центру не перебувають у трудових відносинах з ДУ «Бердичівським виправним центром (108)" та не є найманими працівниками (т. 1 а.с. 131-145).
У відповідності до п.2.1 Інструкції "Про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі" затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 07.03.2013 №396/5 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 р. за №387/22919, засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.
Згідно п.2.2. Інструкції, праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Суд також приймає до уваги роз'яснення Державної фіскальної служби України щодо справляння єдиного внеску та укладання договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 115 том 1) де вказано: єдиний внесок це консолідований страховий внесок, збір якого провадиться до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на одержання страхових виплат (послуг) за чинними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону України №2464-VI). Базою для нарахування єдиного внеску для цих платників відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичній особі за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався в установленому законом порядку єдиний внесок.
У даному випадку, в частині виконання умов договорів, укладених між Державною установою «Бердичівський виправний центр (№108)» та іншими суб'єктами господарювання про надання робочої сили та розрахунки за неї, позивач не є роботодавцем для засуджених.
Установа створює умови для залучення засуджених відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України до суспільно корисної оплачуваної праці, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для вжиття заходів щодо притягнення позивача до відповідальності за ненарахування ЄСВ.
Суд зазначає, що законодавство містить неточне визначення та формулювання суті понять «заробітна плата засуджених» та «заробітна плата» у загальному її значенні.
При цьому положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Відсутність у податковому законодавстві належно закріпленого порядку здійснення сплати податків та єдиних внесків за працівників - фізичних осіб, які відбувають покарання, дає можливість застосовувати презумпцію правомірності рішення платника податку відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України.
Відповідно до статті 6 Закону України № 2713-ІV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Положеннями частини четвертої статті 25 Закону України №2464-VI визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону України №2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи судом встановлено відсутність обов'язку у позивача щодо сплати єдиного внеску за договорами, тому застосування штрафу у розмірі 699944,20 грн є безпідставним.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0011261306, суд зазначає, що встановлення відсутності у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у розмірі 1399888,41 грн. має беззаперечні наслідки скасування такої вимоги, оскільки остання сформована саме на суму єдиного внеску у розмірі 1399888,41грн.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Щодо стягнення судового збору, сплаченого позивачем при звернення до суд з даним позовом, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 19210,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №210 від 13.05.2019 (а.с.4).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 6 Закону України, від 23.06.2005, № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Отже, цією нормою встановлено, що виправні центри належать до установ виконання покарань, які входять до структури Державної кримінально-виконавчої служби України. Оскільки Державна кримінально-виконавча служба України входить до системи центральних органів виконавчої влади, то виправні центри є суб'єктами владних повноважень і виконують управлінські функції шляхом прийняття відповідних рішень.
Отже позивач - Державна установа "Бердичівський виправний центр (№108)", є суб'єктом владних повноважень, а тому судові витрати, понесені позивачем, не належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Задовольнити позовну заяву Державної установи "Бердичівський виправний центр (№108)" (вул. Низгірецька, 2, Бердичів, Житомирська область,13303, код ЄДРПОУ 08563398) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39459195) про визнання протиправним та скасування рішення №0011271306 від 07.05.2019 та вимоги №Ю-0011261306 від 07.05.2019.
Визнати протиправним та скасувати рішення №0011271306 від 07.05.2019 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0011261306 від 07.05.2019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду складено у повному обсязі: 22 липня 2019 року.
Суддя О.В. Лавренчук