22 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/7744/19
категорія 06020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування йому, судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік";
- зобов'язати відповідача перерахувати йому суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200,00 грн. за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів, та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723,00 грн. за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що працюючи на посаді судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області його посадовий оклад з 01 січня 2017 року становив 16000,00 грн., а з 01 січня 2018 року - 17620,00 грн., тобто в розмірі, що відповідає 10-ти прожитковим мінімумам доходів громадян. Вважає, що такий розмір суддівської винагороди не відповідає нормам чинного законодавства, які регулюють правовідносини щодо розміру суддівської винагороди та порядку її нарахування та виплати. Вказує, що розрахункова величина, що визначена в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який не є спеціальним у питаннях правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої, у зв'язку з чим дії відповідача при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди є неправомірними. Вказує, що така правова позиція відповідає правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, за яким положення частин 3 і 10 статті 133 Закону №2453-VІ було визнано неконституційними. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 прийнято до судового розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Копію ухвали позивач отримав 28.05.2019, відповідач - 27.05.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 24-27). В обґрунтування якого вказано, що Територіальне управління ДСА України у Житомирській області не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, від 07 липня 2010 року №2453-VІ, та штатним розписом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наголошує, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ, який набув чинності 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 грн. Зазначає, що при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди Територіальне управління ДСА України в Житомирській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, незаконною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Встановлено, що Указом Президента від 28.07.2010 №788/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області (а.с. 13-14).
Відповідно до наказу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10.08.2010 №74/к ОСОБА_1 визнано таким, що приступив до виконання обов'язків судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області (а.с.18).
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області розглянувши звернення позивача від 18 грудня 2018 року, листом від 28 грудня 2018 року №2502/18-вих (а.с.8) повідомило позивача про те, що посадовий оклад судді встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму, та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, становить 26430 грн. Наголошено, що перерахунок суддівської винагороди здійснений згідно чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі регулюються правовими нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон №2453-VI) та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), що були чинні на день виникнення таких відносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу приписів ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Статтею 135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Проте, п. 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIIІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
При цьому, відповідно до пункту 23 розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1402-VIIІ до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ.
Відтак, відомості про проходження кваліфікаційного оцінювання судді Коцюби Олександра Миколайовича у матеріалах відсутні, тобто на час розгляду заяви, позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді.
Щодо спірних правовідносин, які виникли у сфері оплати праці і стосуються визначення розміру посадового окладу судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, суд вважає за необхідне наголосити наступне.
Оплата суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з 1 січня 2017 року регулюється Законом України №1402-VIII та Законом України №2453-VI.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (ч. 3 ст. 133 Закону №2453-VІ).
При цьому, пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII) визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Слід звернути увагу позивача на те, що п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вищевказаного Закону є чинним, неконституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався та не містить вказівки щодо його незастосування до Законів України №1402-VIII та №2453-VI.
Отже, аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів, при цьому, чітко встановив, що до внесення відповідних змін до законів України для визначення посадових окладів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року (справа №820/2462/17) та від 30 січня 2019 року (справа 805/2089/17).
Відтак, відповідно до Законів України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року становив 1600 грн., а станом на 1 січня 2018 року - 1762 грн.
Відповідно, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, встановлено з 1 січня 2017 року - 16000 грн., а з 1 січня 2018 року - 17620 грн. (10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).
Так, враховуючи зміну розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до штатного розпису місцевих загальних суддів Житомирської області були внесені зміни та з 01 січня 2018 року здійснено перерахунок суддівської винагороди.
Також, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду, з 04 грудня 2018 року внесено чергові зміни до штатних розписів місцевих загальних суддів Житомирської області та здійснено відповідний перерахунок посадового окладу суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, у розмірі 26430 грн.
Тобто, на час розгляду даної справи посадовий оклад ОСОБА_1 становить 26430 грн., що не заперечується позивачем та підтверджується інформацією, викладеною у листі від 28 грудня 2018 року №2502/18-вих Територіального управління ДСА у Житомирській області.
Разом з тим, при вирішенні спірних правовідносин, слід враховувати вимоги ст. 148 Закону №1402-VIII, якими передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
За приписами ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
При цьому, згідно із частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Таким чином, видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн. в 2017 році та 37230 грн. в 2018 році, як стверджує позивач, не передбачені. Відповідно, правові підстави для здійснення такого перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року з урахуванням вже виплачених коштів відсутні.
Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Таким чином, проаналізувавши викладене, слідує висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.
Серед іншого, суд вважає за необхідне також вказати, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 15 травня 2019 року в справі №816/983/17.
Таким чином, доводи позивача щодо суттєвого зниження рівня гарантій незалежності суддів, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки для визначення розміру окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Суд вважає за необхідне наголосити, що відповідач по справі може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України" (заява №10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
При цьому, суд також зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Таким чином, викладені норми та обставини справи свідчать, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, у зв'язку із чим у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22 липня 2019 року.
Суддя Н.М. Майстренко