Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про закриття провадження у справі
19 липня 2019 р. Справа №200/6387/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Стойка В.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області в якому просить визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 залишку недоотриманої суми пенсії, що належала її померлому чоловіку ОСОБА_2 в розмірі 15 342, 17грн. за період з 01.07.2014 року по 28.02.019 року та зобов'язати Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області сплатити ОСОБА_1 залишок недоотриманої суми пенсії, яка входить до складу спадщини та належала її чоловіку ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 15 342, 17грн. за період з 01.07.2014 року по 28.02.2019 року.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. […] фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивач є спадкоємицею померлого чоловіка - ОСОБА_2 . Після смерті чоловіка відкрилась спадщина на майно, а саме: грошові кошти, у вигляді недоотриманої пенсії у розмірі 43876, 00 грн. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Нікольської державної нотаріальної контори 06.11.2018 року та зареєстрованого в реєстрі за № 252, ОСОБА_1 є спадкоємцем недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою щодо виплати залишку по сумі відповідно до свідоцтва про право на спадщину та повідомлення причини невиплати цих сум.
Листом від 27.03.2019 року № 3301/34-2/03 відповідач повідомив позивача, що Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо на день смерті пенсіонера виплату пенсії припинено не з вини органу, що призначає та виплачує пенсію і відсутні сума нарахованої за життя пенсіонера пенсії, що неотримана у зв'язку зі смертю пенсіонера, обчислення розміру пенсії, що могла бути нарахована, проводиться згідно з частиною другою статті 49 Закону, зокрема, після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати та враховуючи вимоги статті 46 Закону, а саме не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Таким чином позивачем отримано неповну суму своєї частки спадщини, а саме 28 553, 83 грн.
Позивач не погодилася із такими діями відповідача та звернулася за захистом до суду.
Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно з частинами першою, третьою статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що оскільки грошові кошти недоотриманих пенсійних виплат увійшли до спадкового майна, їх отримання регулюється спадковим законодавством.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З наведених у позовній заяві фактичних обставин та доданих до неї документів вбачається наявність спору приватноправового характеру, який обумовлений порушенням приватного права спадкоємця на отримання коштів, які увійшли до спадщини, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір з огляду на суб'єктний склад сторін спору має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.
Відповідно п. 1 частини 1, 2 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Згідно ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Як встановлено п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Так як при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 768, 40грн., суд вважає за належне повернути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачений судовий збір.
Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження по справі № 200/6387/19а за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області (вул. Зелінського, б. 27а, м. Маріуполь, ЄДРПОУ 42171861) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 768 грн., 40 коп. за квитанцією від 24.04.2019 року № 21.
Роз'яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження у справі, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Стойка