Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про закриття провадження у справі
17 липня 2019 р. Справа №200/4847/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., при секретарі -Мангуш З.В., за участю прокурора - Буяновського В.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Костянтинівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення від 20.09.2018 року № 6/87-1671, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Керівник Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівської міської ради, третя особа - Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення від 20.09.2018 року № 6/87-1671, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У подальшому керівником Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 08.04.2019 року подано уточнену позовну заяву, в якій Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради зазначено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Суд зазначає, що у судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання щодо закриття провадження по справі з мотивів непідсудності даної справи адміністративним судам.
Прокурор заперечував проти закриття провадження у справі, обґрунтовуючи тим, що спірне рішення відповідача від 20.09.2018 року № 6/87-1671, прийнято Костянтинівською міською радою як суб'єктом владних повноважень, а тому спір є публічно-правовим.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що провадження по даній справі підлягає закриттю, з наступних підстав.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі “Занд проти Австрії” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)”. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У розумінні пункту 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами пункту 1 частини сьомої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Суд зазначає, що спірним питанням даного позову є неприйняття Костянтинівською міською радою до комунальної власності територіальної громади житлового фонду Костянтинівського державного хімічного заводу.
Так, спірні правовідносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність, врегульовані Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03 березня 1998 року N 147/98-ВР (далі - Закон) та Положенням про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 року N 891.
За змістом частини першої статті 2 Закону об'єктами передачі згідно з цим Законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств; житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Відповідно до статті 3 Закону ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:
· Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому - п'ятому частини першої статті 2 цього Закону (крім нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів);
· органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених в абзаці шостому частини першої статті 2 цього Закону, та нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів.
При цьому, статтею 4-1 Закону визначено також особливості передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури.
Пунктом 51 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону передача об'єктів здійснюється комісією з питань передачі об'єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.
Частиною шостою статті 7 Закону передбачено, що право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.
Водночас, суд зазначає, що Господарський кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
В свою чергу, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст.ст. 1, 2 Господарського кодексу України).
Отже, суд дійшов висновку, що за змістом статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням приписів Закону справи у спорах між органами місцевого самоврядування та органами управління державним майном, що виникають з приводу передачі об'єктів з державної у комунальну власність, мають своїм змістом організаційні та майнові відносини щодо відповідних об'єктів власності і належать до юрисдикції господарських судів. Відмова органу, уповноваженого управляти комунальним майном, прийняти об'єкти з державної до комунальної власності не спричиняє виникнення публічно-правового спору, пов'язаного зі здійсненням владних управлінських функцій.
Вказане узгоджується із правовою позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі N 925/378/17.
Крім того, суд звертає увагу, що наразі не завершена процедура ліквідації Костянтинівського державного хімічного заводу, на балансі якого перебуває вищевказаний житловий фонд, про що свідчить інформація, яка наявна у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch). Дана справа перебуває в провадженні Господарського суду Донецької області.
Стосовно посилання прокурора на те, що спірне рішення відповідача від 20.09.2018 року № 6/87-1671 прийнято Костянтинівської міською радою, як суб'єктом владних повноважень, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави. Конституція України передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо.
В свою чергу, суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В даному випадку, ключовим питанням є саме визначення функцій органу місцевого самоврядування, які він здійснював при прийнятті спірного рішення, а не сам факт його прийняття.
Суд зазначає, що оскільки змістом оспорюваного рішення міськради є передача об'єктів права державної власності до комунальної власності, що, в свою чергу, є організаційними та майновими відносинами, а не управлінськими, то суд дійшов висновку про те, що цей спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи вказані обставини, спір, який розглядається, не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Дана правова позиція цілком узгоджується з постановами Великої палати Верховного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 336/2177/17, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно вимог до ст. 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 238, 239, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд, -
Закрити провадження по справі за позовом керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Костянтинівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення від 20.09.2018 року № 6/87-1671, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Повний текст ухвали складено 22 липня 2019 року.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя В.А. Голуб