Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 липня 2019 р. Справа№200/7828/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправними та скасування постанов від 22.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59184326, ВП № 59184849 -
20 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ДВС) про визнання протиправними та скасування постанов від 22.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59184326, ВП № 59184849.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 19.04.2018 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області ухвалено заочне рішення у справі № 235/475/18, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ комерційний банк «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30566,92 грн. 22.05.2018 року видано виконавчий лист.
23.01.2019 року державним виконавцем Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження ВП № 58153826 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження позивач звернулася до стягувача - ПАТ комерційний банк «Приват Банк» і в результаті з'ясувалося, що в позивача відсутня заборгованість перед банком, про що 09.04.2019 року банк повідомив ДВС. У зв'язку з чим, 22.05.2019 року відповідачем прийнята постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 58153826. Незважаючи на те, що відповідачем не здійснювалося примусового виконання рішення суду, 22.05.2019 року ДВС відкрито виконавчі провадження: 1) ВП № 59184326 щодо примусового виконання постанови ДВС про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 250,00 грн.; 2) ВП № 59184849 щодо примусового виконання постанови ДВС про стягнення виконавчого збору у розмірі 3200,60 грн.
Позивач, посилаючись на приписи частини 1 та 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби і стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, вважає, що підставою для стягнення виконавчого збору є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення суду.
Враховуючи, що примусового виконання рішення суду не відбулося, а виконавче провадження закінчено за заявою стягувача, позивач вважає протиправними постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.05.2019 року ВП № 59184326, ВП № 59184849 та просить їх скасувати.
Ухвалою суду від 09.07.2019 року відкрито провадження за даним позовом та призначене судове засідання на 18.07.2018 року. Також в ухвалі було запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження.
Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце його проведення були повідомленні належним чином, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідачем не подано відзив на позовну заяву.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина 2 статті 175 КАС України).
Згідно із частиною 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи положення вищевказаних норм процесуального законодавства, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи у письмовому провадженні за наявними матеріалами справи.
Розглянувши позовну заяву, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, що наявні в матерілах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
19.04.2018 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області ухвалено заочне рішення у справі № 235/475/18, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ комерційний банк «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30566,92 грн. (а.с. 8-9). На виконання вказаного рішення 22.05.2018 року видано виконавчий лист.
23 січня 2019 року головним державним виконавцем Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження № 58153826 з примусового виконання виконавчого листа № 235/475/18 від 22.05.2018 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» боргу у розмірі 32005,95 грн. У постанові також зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 3200,60 грн. (а.с. 10).
09 квітня 2019 року на адресу ДВС надійшла заява (лист) ПАТ КБ «Приват Банк» в якій останній повідомляє відповідача про відсутність у ОСОБА_2 заборгованості перед АТ КБ «Приват Банк» (а.с. 11, 12).
22 травня 2019 року головним державним виконавцем Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 58153826 з примусового виконання виконавчого листа № 235/475/18, виданого 22.05.2018 року (а.с. 14).
Також, 22 травня 2019 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 58153826 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, а саме витрат на проведення виконавчих дій у сумі 181,00 грн. та витрати на АСВП 69,00 грн.
Того ж дня (22.05.19) відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 59184326 з примусового виконання постанови № 58153826 від 22.05.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави витрат виконавчого провадження у розмірі 250,00 грн. та постанову про відкриття виконавчого провадження № 59184849 з примусового виконання постанови № 58153826 від 23.01.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави виконавчий збір у розмірі 3200,60 грн. (а.с. 15, 16).
Інших постанов, крім тих, які встановлені судом, державним виконавцем не виносилося, що також підтверджується інформацією про виконавче провадження (ВП № 58153826 та ВП № 59184849, ВП № 59184326), що містяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження на офіційному сайті Міністерства юстиції України (ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження»).
Позивач оскаржує вищевказані постанови ДВС, як такі, що винесені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки вважає, що примусового виконання рішення суду не відбулось.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII).
У відповідності до статті 1 Закону 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 18 Закону 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із частиною 4 статті 19 Закону 1404-VIII, сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником […].
Частиною 5 статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно із частиною 5 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (частина 7 вказаної статті).
Частиною 9 вказаної статті визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
У відповідності до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону 1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина 2 статті 39 Закону 1404-VIII).
Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція №512/5).
Пунктом 8 розділу III Інструкції №512/5 визначає, що про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
Посилання позивача на те, що обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору, відповідно до приписів Закону України «Про виконавче провадження», є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень є необґрунтованими, оскільки виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Враховуючи, що довідка та заява ПАТ КБ «Приват Банк» щодо відсутності заборгованості ОСОБА_1 перед банком видані за станом 09.04.2019 року, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено виконання виконавчого листа № 235/475/18 від 22.05.2018 року в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження.
Вищевказана правова позиція відповідає висновкам Верховного суду, що викладені у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 712/21552/18, від 13 березня 2019 року у справі № 812/1413/17, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд вважає необґрунтованим посилання позивача на правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 15 лютого 2018 року у справі № 910/1587/13, оскільки в тому випадку розглядалися спірні правовідносини, що виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03.07.2018 року, який набрав чинності 28.08.2018 року.
У відповідності до вказаного Закону було внесено зміни, зокрема, у частину 2 статті 27 Закону № 1404-VIII, а саме: у частині другій слова "фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом" замінити словами "підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів".
Разом з тим, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося вище, у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина 5 статті 27 Закону № 1404-VIII).
Згідно із частиною 4 статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У відповідності до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначений перелік рішень (виконавчих документів), що підлягають виконання.
Згідно пункту 5 частини 1 вказаної статті, відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Пунктом 8 розділу III Інструкції №512/5 визначає, що про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Отже, аналізуючи наведені норми спеціального законодавства, суд дійшов висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження щодо стягнення з боржника коштів є винесена державним виконавцем постанова про стягнення виконавчого збору, яка є самостійним виконавчим документом, що підлягає примусовому виконанню і, відповідно, на підставі якого відкривається виконавче провадження.
Разом з тим, дослідивши матеріали справи та інформацію в автоматизованій системі виконавчого провадження (сайті Міністерства юстиції України - https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors) судом встановлено, що державним виконавцем у встановленому законом порядку та строки не виносилася постанова про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 3200,60 грн., а лише зазначено в постанові про відкриття виконавчого провадження № 58153826.
Вказані обставини (відсутність відповідного виконавчого документу, прийнятого у встановлений Законом строк) свідчили про відсутність правових підстав для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Украйни в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що оскаржена постанова ВП № 59184849 від 22.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 3200,60 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 59184326 з примусового виконання постанови № 58153826 від 22.05.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави витрат виконавчого провадження у розмірі 250,00 грн., в тому числі: 181,00 грн. - це витрати на проведення виконавчих дій; 69,00 грн. - це витрати на АСВП, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини 3 статті 42 Закону № 1404-VIII витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина 4 статті 42 Закону).
Пунктом 2 розділу VI Інструкції №512/5 встановлено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.
У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, виділеною в окреме провадження, не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.
Відповідно до частин першої, другої та дев'ятої розділу І наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року №1300/29430 (далі - Наказ №2830/5), до видів витрат виконавчого провадження відносяться - виготовлення документів виконавчого провадження: папір, копіювання, друк документів, канцтовари; пересилання документів виконавчого провадження: конверти, знаки поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини, послуги поштового зв'язку; послуги за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону №1404-VIII плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.
Відповідно до частин першої, другої розділу ІІ Наказу №2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.
Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".
Згідно наказу Міністерства юстиції України від 24.03.2017 № 954/5 "Про встановлення розмірів плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями" плата за користування системою становить 69,00 грн. за кожне відкрите виконавче провадження.
Аналізуючи положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції, друк документів, папір, користування автоматизованою системою виконавчого провадження тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника, безвідносно до того чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. Позивач помилково ототожнює виконавчий збір із витратами виконавчого провадження.
Водночас суд звертає увагу, що підставою для відкриття виконавчого провадження № 59184326 є постанова державного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження № 58153826, яка є чинна та не є предметом розгляду у цій справі.
Також суд зазначає, що Закон №1404-VIII не покладає на державного або приватного виконавця обов'язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.
Отже, враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 59184326 з примусового виконання постанови № 58153826 від 22.05.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави витрат виконавчого провадження у розмірі 250,00 грн. винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Вищевказана правова позиція відповідає висновкам Верховного суду, що викладені у постановах від 27 червня 2019 року у справі № 750/7050/17, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправними та скасування постанов від 22.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59184326, ВП № 59184849 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про визнання протиправними та скасування постанов від 22.05.2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 59184326, ВП № 59184849 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про відкриття виконавчого провадження № 59184849 від 22.05.2019 року щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 3200,60 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (місцезнаходження: вул. Степана Бовкуна, буд. 7, м. Покровськ, Донецька область, 85301, код ЄДРПОУ 34941051) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.В. Лазарєв