Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 липня 2019 р. Справа№200/7449/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кочанової П.В., при секретарі судового засідання Дяченка А.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача - не з'явився
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат», в якому просить суд:
- скасувати рішення Волноваського ОУ ПФУ в Донецькій області № 288 від 06.02.2017 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі заяви за № 288 від 03.01.2017 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення",
- зобов'язати Волноваське ОУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до стажу, що надає право на отримання пенсії па пільгових умовах, стаж роботи на посаді помічника машиніста екскаватора та машиніста екскаватора, зайнятого у технологічному процесі кар'єрів за періоди роботи:
-з 16.05.1984 по 31.12.1986 р. на Докучаєвському флюсо-доломітному заводі на посаді помічника екскаватора - наказ № 350, від 08.05.1984 р.,;
-з 01.01.1987 р. по 07.09.1994 р. на Докучаєвському флюсо-доломітному комбінаті на посаді машиніста екскаватора наказ № 13 від 27.01.1987 р.;
- зобов'язати Волноваське ОУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву за № 288 від 03.01.2017 року про призначення пенсії за віком відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 з визначенням питання, крім іншого, щодо зарахування до пільгового стажу за періоди роботи на Приватному акціонерному товаристві «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» на посаді помічника екскаватора - наказ № 350 від 08.05.1984 р., з 16.05.1984 по 31.12.1986 р., та на посаді машиніста екскаватора наказ № 13 від 27 01 1987 р з 01.01.1987 р. по 07.09.1994 р.,
- стягнути з Волноваського ОУ ПФУ в Донецькій області судовий збір у сумі 768 гривень 40 копійок.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з заявою про призначення пільгової пенсії за вислугу років, однак у призначенні пенсії відповідач відмовив, мотивуючи недостатністю стажу для призначення відповідного виду пенсії. Відповідач відмовився приймати до підрахунку - період роботи з 16.05.1984 року по 31.12.1986 року та з 01.01.1987 року по 07.09.1994 року в ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат», та зарахувати до пільгового стажу даний період роботи за списком №2, оскільки згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.02.2017 вищезазначене підприємство знаходиться у м.Докучаєвськ, на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження та неможливо провести перевірку довідки № 105 від 24.01.2017 про підтвердження наявного пільгового трудового стажу для призначення пенсії.
Позивач вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим, змушений був звернутися до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2019 року поновлено позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 200/7449/19-а в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання по справі на 04.07.2019 року.
У судовому засіданні 04 липня 2019 року відкладено розгляд справи до 22 липня 2019 року.
10 липня 2019 року через відділ документообігу та архівної роботи суду відповідачем надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач звернувся 31.01.2017 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення пенсії на пільгових умовах. При зверненні останнім було надано наступні документи: заява, копія паспорту, копія картки платника податку, копія трудової книги, копію атестату про навчання, копію військового квитка, довідку з ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» № 105 від 24.01.2017, архівна довідка №44, 45 від 24.01.2017, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. Відповідно до відомостей, що містяться в ЄДРПОУ ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» знаходиться за адресою: 85740, Донецька обл., місто Докучаєвськ, вул. Тельмана, будинок 2, тобто на тимчасово окупованій території. Довідки надані позивачем видані підприємствами, що не перереєструвалися з зони АТО, а отже не можуть вважатися достовірними. Саме тому, Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області не може вважати довідки достовірними, до проведення перевірки на підприємстві.
На підставі зазначеного, просили суд відмовити позивачу у повному обсязі.
Третя особа, ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» своїм правом для надання пояснень по справі не скористалась.
У судове засідання, призначене на 22 липня 2019 року позивач та повноважний представник відповідача не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Згідно частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Волноваським РВ УМВС України в Донецькій області 03 лютого 1998 року), відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169496) - орган виконавчої влади, який в даних правовідносинах здійснює повноваження, покладені Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №384/2011 (далі за текстом - Положення №384/2011) та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Як зазначає відповідач у відзиві, 31.01.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах. Для призначення пенсії за віком на пільгових умовах були надані наступні документи: трудові книжки №843 від 18.02.1978, НОМЕР_3 від 25.12.1985, довідку про пільговий стаж роботи №105 від 24.01.2017 року видану ПАТ "Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат», архівні довідки№44,45 від 24.01.2017 видані Волноваським районним Трудовим архівом, військовий квиток, атестат про навчання та дані персоніфікованого обліку з 01.06.2004 по 31.12.2011, з 01.10.2012 по 31.12.2012.
Рішенням відповідача від 06.02.2017 року № 288 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 згідно п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв'язку з відсутністю стажу на пільгових умовах. Як вбачається зі змісту зазначеного рішення, підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах було відсутність необхідного стажу через не зарахування пенсійним органом до пільгового стажу позивача періодів його роботи в ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» з 16.05.1984 року по 31.12.1986 року та з 01.01.1987 року по 07.09.1994 року. Також, судом встановлено, що означені періоди роботи позивача не були зараховані до пільгового стажу через неможливість здійснення відповідачем перевірки довідки №105 від 24.01.2017 року, оскільки підприємство перебуває на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Листом від 21.05.2019 року №8489/11-33/02, на запит представника позивача, відповідач повідомив, що 31 січня 2017 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до управління з заявою на призначення пенсії із зменшенням віку по Списку 2 відповідно до п. 2 ст. 13 «б» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та за нормами ст. 13 «б» Закону України «Про пенсійне забезпечення». Період роботи з 16.05.1984 по 31.12.1986, з 01.01.1987 по 07.09.1994 в ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» не зараховано до пільгового стажу роботи за Списком 2, бо згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 06.02.2017 вищезазначене підприємство знаходиться у м. Докучаєвськ, на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження (розпорядження КМУ №1085-р від 07.11.2014). Провести перевірку довідки №105 від 24.01.2017 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній немає можливості. Документально підтверджено страховий стаж 26 років 5 місяців 16 днів. За таких обставин гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 було відмовлено у зв'язку з відсутністю стажу роботи на пільгових умовах.
Таким чином, спірним питанням у справі є підстави не зарахування періодів роботи до пільгового стажу через неможливість проведення перевірки первинних документів, які залишились на тимчасово непідконтрольній території.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із пунктом "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з нормами статті 114 зазначеного Закону: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах..
Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до п. 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (п. 20 Порядку).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-XII є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 27.02.2019р. у справі № 607/7936/17 провадження № К/9901/17251/18.
Більше того, суд наголошує, що з вищевикладеного вбачається, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеною в постанові від 07.03.2018р. у справі № 233/2084/17 провадження № К/9901/2399/17.
Період роботи позивача на підприємстві ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» за період з 16.05.1984 року по 07.09.1994 року підтверджено:
- записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_3 з яких вбачається, що 16.05.1984 року прийнятий на Центральний кар'єр помічником машиніста екскаватора 4 розряду (наказ від 08.05.1984 року №350); з 01.01.1987 року переведений машиністом екскаватора 6 розряду (наказ від 27.01.1987 року №13), з 07.09.1994 року звільнений за статтею 38 КЗпП України (наказ від 27.01.1987 року №527).
- довідкою від 24.01.2017 року № 105 уточнюючою особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працював на Центральному кар'єрі з 16.05.1984 року по 31.12.1986 року помічником машиніста екскаватора (наказ №350 від 08.05.1984 року), що передбачено списком №2, з 01.01.1987 року по 07.09.1994 року машиністом екскаватора (наказ від 27.01.1987 року №13), що передбачено списком №2. Окрім того, у довідці зазначено, що вище вказана професія атестована згідно наказів про атестацію робочих місць №659 від 01.12.1994 року, №501 від 06.12.1999 року, №795 від 06.12.2004 року, №887 від 05.12.2009 року, №1165 від 25.12.2014 року.
Посада помічника машиніста екскаватора передбачена Списком № 2 розділ І підрозділ 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956 року «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах».
Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994р. «Про затвердження списків виробництв, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» передбачена посада - машиністи екскаватора (код 2010100а - 14388).
Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Відповідно до Додатку 1 Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р місто Докучаєвськ відноситься до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Положеннями частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, за вимогами законодавства, неможливість проведення перевірки не ставить у залежність особу щодо якої розглядається питання про призначення пенсії, оскільки це не є підставою для відмови у зарахуванні стажу та призначення пенсії. За таких обставин посилання відповідача на неможливість перевірки достовірності наданих відомостей щодо підприємства, на якому працював позивач, суд не приймає до уваги.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з частиною 1 статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 статті 9 вказаного Закону визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Позивач набув трудовий стаж у період, коли населений пункт, на території якого підприємство здійснювало господарську діяльність, перебувало під контролем української влади, і його було утворено відповідно до законодавства України.
Як вбачається з матеріалів справи, в трудовій книжці позивача містяться записи про відповідний стаж роботи позивача на ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» .
Між іншим, суд зазначає, що відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо роботи позивача у спірні періоди на вищезазначених підприємствах. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказаний період свідчать про зайнятість останнього за відповідною посадою. Записи про спірний період роботи засвідчені відповідними печатками шахт і дефектів їх вчинення не мають.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Суд зазначає, що щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 року по справі № 344/16404/16-а.
Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
А тому, позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Отже, неврахування зазначеної довідки є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.
Та обставина, що довідка від 24.01.2017 року № 105, видана підприємством, яке розташовано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії за наявності у нього необхідного стажу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17 (провадження № К/9901/30786/18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 266/4889/16-а (провадження № К/9901/18644/18)
Суд вважає, що відповідачем неправомірно не розглянуто питання щодо зарахування до пільгового стажу період роботи позивача на ПАТ «Докучаєвському флюсо-доломітному заводі» з 16.05.1984 по 31.12.1986 р. на посаді помічника екскаватора та з 01.01.1987 р. по 07.09.1994 р. на посаді машиніста екскаватора.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого рішення про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах.
В розумінні адміністративного судочинства:
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт) - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк);
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Україною Законом N8475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб і юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було і вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Chahal v. the United Kingdom, заява 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 року Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст І зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)),
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Разом з цим, суд зазначає, що оскільки в матеріалах справи відсутня копія заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах №288, а в своєму рішенні про відмову в призначенні пенсії за віком відповідач зазначає, що спірне рішення прийнято на підставі заяви позивача від 03.10.2017 року №288, при цьому у листі відповідача від 21.05.2019 року №8489/11-33/02 зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах-31.01.2017 року №288, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача №288 про призначення пенсії на пільгових умовах на підставі якої було винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 06.02.2017 року №288, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях і домислах.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, яке полягає у визнанні протиправним та скасуванні рішення відповідача від 06.02.2017 року № 288 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача №288 про призначення пенсії на пільгових умовах на підставі якої було винесено рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах від 06.02.2017 року №288, зарахувавши до пільгового стажу період роботи позивача на ПАТ «Докучаєвському флюсо-доломітному заводі» з 16.05.1984 по 31.12.1986 р. на посаді помічника екскаватора та з 01.01.1987 р. по 07.09.1994 р. на посаді машиніста екскаватора.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір позивачем був сплачений у загальній сумі 768,40 грн. відповідно до квитанції про сплату №27789 від 11.03.2019 року у сумі 768,40 грн.
Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа ПАТ «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» про визнання дій неправомірними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 06.02.2017 року № 288 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Волноваське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85700, Донецька область, м.Волноваха, вул.Обручева, 17, ЄДРПОУ 42169496) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №288 про призначення пенсії на пільгових умовах на підставі якої було винесено рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах від 06.02.2017 року №288, зарахувавши до пільгового стажу період роботи позивача на ПАТ «Докучаєвському флюсо-доломітному заводі» з 16.05.1984 по 31.12.1986 р. на посаді помічника екскаватора та з 01.01.1987 р. по 07.09.1994 р. на посаді машиніста екскаватора.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85700, Донецька область, м.Волноваха, вул.Обручева, 17, ЄДРПОУ 42169496) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім грн.) 40 коп.
Вступну та резолютивну частину рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті 22 липня 2019 року.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 23 липня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя П.В. Кочанова