23 липня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1928/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2019 року №Ф-27630-52.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримав від ГУ ДФС у Волинській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2019 року № Ф-27630-52, де станом на 28 лютого 2019 року зазначена заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 9406,07 грн. Однак, позивач не погоджується з оскаржуваною вимогою про сплату боргу з тих підстав, що він є інвалідом першої групи загального захворювання та отримує пенсію по інвалідності, про що неодноразово повідомляв адмініструючий підрозділ, а 12.04.2019 року позивач звернувся зі скаргою на вимогу про сплату боргу до ДФС України, про те 15.05.2019 ДФС України було підготовлено відповідь, якою в задоволенні скарги відмовлено. Позивач вважає, що відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він звільнений від сплати за себе єдиного внеску. При цьому, зазначає, що 07 лютого 2019 року через Кабінет платника податків, подав Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску за 2018 рік, проте помилково в таблиці Звіту відобразив суми нарахування єдиного внеску. Разом з тим, вважає, що такі суми помилково нарахованого єдиного соціального внеску не підлягають до сплати, оскільки він звільнений від їх сплати, а договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач не укладав. На підставі наведеного просить оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) визнати протиправною та скасувати.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2019 року відкрито провадження у цій справі на підставі статей 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Представник відповідача у відзиві на позов від 04.07.2019 року за вх. №2994/03-20-10-02-07 (а.с.33-37) позовних вимог не визнає з тих підстав, що у позивача виникла заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на підставі поданого звіту про його нарахування за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. (внаслідок наявної переплати в сумі 422,65 грн., самостійно визначене грошове зобов'язання склало 9406,07 грн.), а тому вважає, що позивач узгодив дане грошове зобов'язання шляхом подання звітності. При цьому, будь-які зміни та уточнення до даного звіту позивачем не подавались, у зв'язку з чим задекларовані суми внесені до особової картки платника, в результаті чого була сформована вимога від 11 березня 2019 року №Ф-27630-52 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 9406,07 грн. На підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позову повністю. Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області 2500 грн. витрат на правову допомогу представник відповідача просить відмовити повністю, оскільки адвокатом не доведено відображення доходів шляхом подання доказів ведення Книги обліку доходів та витрати, а з розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не потребують спеціальних професійних навиків.
У відповіді на відзив (а.с.47-49) представник позивача вказує на те, що позивач як інвалід звільняється від сплати єдиного внеску, позивач помилково подав звіт про суми нарахованого єдиного внеску, а самостійно виправити допущену ним помилку не мав можливості, оскільки це діючим законодавством не передбачено. Щодо витрат на правову допомогу позивач вказує на те, що до правової допомоги належать: консультації й роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво в судах, а тому просить позов задовольнити з проведенням розподілу судових витрат.
У запереченні на відповідь, відповідач указує, що позивач самостійно визначив базу нарахування єдиного внеску та зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату боргу сплатити суми недоїмку, або у цей же строк оскаржити вимогу до суду, а позивач строк на оскарження пропустив.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований 12.12.2003 року як фізична особа-підприємець та знаходиться на спрощеній системі оподаткування.
Позивач є також особою з інвалідністю першої групи загального захворювання та отримує пенсію по інвалідності, про що свідчать копії довідок до акта огляду Ковельської міжрайонної МСЕК від 02.08.2017 року серії 12ААА №748990, від 01.08.2018 року серії 12 ААА №765037, пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 (а.с.13-16).
07 лютого 2019 року через Кабінет платника податків, ОСОБА_1 подав Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску за 2018 рік, проте помилково в таблиці Звіту відобразив суми нарахування єдиного внеску у розмірі 9828,72 грн. (а.с.19 - 20).
При самостійному виявлення зазначеного факту позивач усно неодноразово звертався до податкового органу щодо допущеної помилки, але його усні звернення були залишенні без реагування.
Разом з тим виправити таку помилку самостійно позивач не міг, оскільки виправлення помилки у Звіті нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування після закінчення звітного періоду не передбачено.
Враховуючи статус позивача, як особи з інвалідністю І групи з 16.08.2017 позивач може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування позивач не укладав.
05.04.2019 позивач отримав від ГУ ДФС у Волинській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2019 року № Ф-27630-52, де станом на 28 лютого 2019 року зазначена заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 9406,07 грн.
12.04.2019 року позивач звернувся зі скаргою на вимогу про сплату боргу до ДФС України, про те 15.05.2019 ДФС України було підготовлено відповідь, якою в задоволенні скарги відмовлено (а.с.22-26).
Оцінюючи спірні правовідносини у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VІ.)
Відповідно до п.2 ст.1 Закону №2464-VІ, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом №2464-VІ визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 статті 2).
Завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску (ч.1 ст. 12 Закону №2464-VІ). Адміністрування єдиного соціального внеску включає в себе ідентифікацію, облік платників ЄСВ та об'єктів оподаткування, сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою ЄСВ відповідно до законодавства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 "Про Державну фіскальну службу України" (далі - постанова №236) Державна фіскальна служба України (ДФС) здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом.
В статтях 9, 10 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлений повний перелік загальнодержавних та місцевих податків та зборів, і в цьому переліку немає єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Таким чином, сфера дії ПК України не поширюється на єдиний внесок. Тобто на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску, поширюється тільки дія Закону №2464-VІ.
Положеннями частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пп.3 п.1 розділу ІІ наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 6 розділу VI наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 "Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;
Відповідно до п.5 розділу VI вищенаведеної Інструкції протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) не підлягає адміністративному оскарженню в частині сум недоїмки, які виникли на підставі поданих звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) до органу доходів і зборів вищого рівня або суду платник зобов'язаний одночасно письмово повідомити орган доходів і зборів, який направив вимогу.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгодженої в результаті оскарження суми боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення органу доходів і зборів або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VІ особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд звертає увагу на те, що позивач з 2015 року є пенсіонером по інвалідності І групи загального захворювання та починаючи з цього року не проводив нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
20 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи справу №805/2195/17-а за позовом фізичної особи-підприємця до управління Державної фіскальної служби в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача через невідшкодування йому помилково сплаченого ЄСВ, у своєму рішенні висловив позицію про те, що відповідно до ч.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Верховний Суд також наголосив, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов: по-перше, необхідно мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач підпадає під зазначену категорію осіб, про що повідомив відповідача, однак у Звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску за 2018 рік помилково в таблиці Звіту відобразив суми нарахування єдиного внеску.
Суд звертає увагу на те, що Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року №435, не передбачено виправлення помилки у Звіті щодо нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування після закінчення звітного періоду, а тому у позивача не було можливості самостійно виправити таку помилку. У зв'язку з цим суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що будь-які зміни та уточнення до даного звіту позивачем не подавалися.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що чинним законодавством України не передбачено можливості платником єдиного соціального внеску здійснити виправлення помилки у Звіті щодо сум нарахованого єдиного внеску після закінчення звітного періоду, та приймаючи до уваги те, що у вказаному вище звіті позивач помилково вказав суми нарахованого єдиного внеску, оскільки має пільгу по сплаті відповідного внеску за період з січня по грудень 2018 року, тому суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з цим, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню, а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2019 року №Ф-27630-52, скасуванню.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов'язаних з правничою допомогою, в сумі 2500,00 грн., суд виходить з таких приписів статей 134, 139 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Як вбачається із наявних у справі письмових доказів (договору про надання правничої допомоги від 14.06.2019 №14/06/19-2, розрахунку суми гонорару від 19.06.2019, квитанції до прибуткового касового ордеру 19/06 від 14.06.2019), позивач сплатив адвокату Книшу С.В. кошти в загальному розмірі 2 500,00 грн., з яких: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин - 250,00 грн. (0,5 год.); ознайомлення з наданими документами - 250,00 грн. (0,5 год.); пошук та вивчення та правовий аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини - 1000,00 грн. (2 год.); підготовка проектів процесуальних документів - 1000,00 грн. (2 год.).
При цьому, суд враховує, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності; підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані; необгрунтована послуга "зустріч з клієнтом". Також суд вважає, що попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин та ознайомлення з наданими документами є похідними і самі по собі не доводять факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу. Відтак, у цій частині заяви позивача слід відмовити.
Крім того, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., що становить пошук та вивчення та правовий аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини - 1000,00 грн., підготовка проектів процесуальних документів - 1000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управлінням ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 березня 2019 року №Ф-27630-52.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ 39400859).
Суддя В.Д. Ковальчук