465/6481/18
2-а/465/244/19
Іменем України
23.07.2019 року м. Львів
Франківський районний суд м.Львова в складі: головуючої - судді Марків Ю.С. за участі секретаря Цунівської А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до поліцейського УПП у Львівській області інспектора лейтенанта поліції Буй Ігоря Івановича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до поліцейського УПП у Львівській області інспектора лейтенанта поліції Буй Ігоря Івановича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. В обґрунтування своїх вимог вказав, що згідно постанови серії ЕАВ № 667742 від 15.10.2019 року на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді 255 грн. штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Правопорушення полягало в тому, що 15.10.2018 року о 15:36 год. в м. Львів по вул. Б. Хмельницького, 192, позивач, керуючи транспортним засобом, не виконав вимогу дорожнього знаку 4.2., чим порушив п. 8.4.г. ПДР України. Вважає постанову незаконною, та просить її визнати протиправною та скасувати, оскільки правопорушення він не вчиняв, а постанова винесена бездоказово, основана на припущеннях та в порушення прав позивача. Просить позов задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.
Представник відповідача у визначений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, а також не було надано до суду жодних матеріалів фото- чи відео зйомки вчиненого правопорушення або інших доказів, якими суб'єкт владних повноважень обґрунтовує правомірність прийнятого рішення.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувається за відсутності учасників справи, на підставі ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Згідно постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ № 667742 від 15.10.2019 року, ОСОБА_1 15.10.2018 року о 15:36 год у м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 192, керуючи транспортним засобом ЗАЗ LANOS номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 4.2, чим порушив п. 8.4.г. ПДР України та скоїв правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 122 КУпАП.
У відповідності до п. 8.4.г. Правил дорожнього руху України наказові знаки показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.
Дорожній знак п.4.2 Розділу 33 ПДР України є наказовим та встановлює обов'язок водія повернути лише праворуч.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за порушення водіями транспортних засобів вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.
Позивачем заперечується факт вчинення ним правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, при цьому представником відповідача докази вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, зокрема порушення вимог п. 8.4.г. ПДР України, у постанові про притягнення позивача до відповідальності не зазначені та відеозапису вчиненого адміністративного проступку суду не представлено.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки жодні докази вини позивача в матеріалах справи відсутні
Крім того, згідно вимог ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Враховуючи вище наведене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, тому постанову ЕАВ № 667742 від 15.10.2019 року, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП слід скасувати.
Але суд не погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем процедури притягнення його до адміністративної відповідальності, недодержання процедури розгляду адміністративної справи, тощо.
При цьому суд бере до уваги Рішення Конституційного суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015, у якому Конституційний суд України зазначив: положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
В той же час у вказаному рішенні Конституційний суд України звернув увагу на таке.
У частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Крім того, відповідно до частин 2, 4 ст.258 КпАП України протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з наведених вище роз'яснень Конституційного Суду України, суд встановив, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбулося в скороченому провадженні, яке не вимагає будь-яких спеціальних процедур.
З цих підстав суд не бере до уваги посилання позивача на те, що відповідач одразу розглянув справу на місці, та не надав йому можливості скористатися в повному обсязі своїми правами, а також на порушення позивачем процедури розгляду адміністративної справи, передбаченої статтями 278, 279 КУпАП.
Тому позовні вимоги про визнання дій інспектора патрульної поліції протиправними задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.2, 77, 205, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.251, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
позов ОСОБА_1 до поліцейського УПП у Львівській області інспектора лейтенанта поліції Буй Ігоря Івановича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити частково.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕАВ № 667742 від 15.10.2019 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП - скасувати.
В решті частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. 286, 293, п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Cуддя Марків Ю.С.