Номер провадження 2/243/1927/2019
Номер справи 243/5765/19
(заочне)
«23» липня 2019 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Хаустової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кобець О.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_5 звернулася до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що їй на підставі Договору дарування квартири від 28 березня 2019 року належить квартира АДРЕСА_1 .
В квартирі зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як члени родини колишнього власника ОСОБА_9 , але фактично вони не проживають в ній.
Посилаючись на положення статей 317, 319, 321, 383 ЦК України просить суд визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , повідомлялися про розгляд справи у спрощеному провадженні, а також про необхідність у строк до 23 липня 2019 року надати відзив на позовну заяву із зазначенням заперечень та доказів, що підтверджують їх відзив.
Згідно ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Виклик до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , було розміщене 04 червня 2019 року та 18 червня 2019 року, відповідно до приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, і тому відповідачі з 04 червня 2019 року та 18 червня 2019 року вважаються повідомленими про дату, час і місце розгляду справи (а.с. 15).
Крім того відповідач ОСОБА_7 особисто отримав виклик у судове засідання, яке відбудеться 23 липня 2019 року о 12 годині 45 хвилин, про що свідчить Повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 47).
У відповідності до п.3, п.4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку, не використали наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_11 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі - продажу квартири від 28 березня 2019 року, посвідченого Приватним нотаріусом Слов'янського міського нотаріального округу Донецької області Бігун В.В. належить квартира АДРЕСА_1 , яку ОСОБА_5 отримала у дар від ОСОБА_9 (а.с.7, 8).
Таким чином ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Згідно ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.
З Довідки № 98, виданої 29 травня 2019 року Об'єднанням співвласників «Бакай», вбачається що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.5).
З Акту, затвердженого 12 червня 2019 року головою Об'єднання співвласників «Бакай» Конопльовим М.Б. вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак у квартирі не проживають з березня 2018 року.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У відповідності до ст. 391 ЦК України «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном».
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 383 ЦПК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Саме такою правовою позицією керувався Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 6-158цс14, яка відповідно до приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України, яка враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 є членами родини ОСОБА_9 , яка була власником квартири АДРЕСА_1 , та яка втратила право власності на вищезазначену квартиру, оскільки подарувала її ОСОБА_5 , тому з припиненням права власності на квартиру ОСОБА_9 , втратили й право користування цією квартирою й члени її сім'ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Таким чином в судовому засіданні встановлено, що відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є членами родини ОСОБА_9 , право власності якої на квартиру АДРЕСА_1 , припинено та відповідачі не є членами сім'ї позивача, не мешкають в житловому приміщенні понад рік, що належить на праві власності ОСОБА_5 , тому суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги, визнавши відповідачів - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки реєстрація відповідачів по справі чинить позивачу перешкоди у користуванні власністю, яку вона набула, оскільки із припиненням права власності особи на квартиру, втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог:
1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3) про визнання особи безвісно відсутньою;
4) про оголошення фізичної особи померлою.
Закон № 1382-1У є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У відповідності до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Повне судове рішення складено 23 липня 2019 року.
Головуючий:
Суддя Слов'янського
міськрайонного суду Т.А. Хаустова