вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" липня 2019 р. Справа№ 910/1880/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Скрипки І.М.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Білоус О.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 16.07.2019,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 (повний текст складено 25.04.2019)
у справі №910/1880/19 (суддя Босий В.П.)
за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»
про стягнення 591 160,63 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач або Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» (далі - відповідач або Товариство») про стягнення 591 160,63 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано грошове зобов'язання з внесення плати за користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності за договором про встановлення сервітуту №БМС-11-Б/773 від 09.11.2015, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 591 160,63 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 (повний текст складено 25.04.2019) у справі №910/1880/19 позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» заборгованість у розмірі 591 160,63 грн. та судовий збір у розмірі 8 867,41 грн.
Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього обов'язку згідно з договором про встановлення сервітуту №БМС-11-Б/773 від 09.11.2015 своє зобов'язання щодо оплати вартості послуг не виконав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, 22.05.2019 (про що свідчить відмітка Укрпошта Експрес про дату оформлення відправлення) Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідач відмовився від розміщення обладнання на об'єкті сервітуту; у договорі відсутній предмет договору; акт розміщення обладнання на умовах сервітуту не був підписаний відповідачем у зв'язку із прийняттям рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті сервітуту.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, послався лише на доводи позивача і повністю проігнорував фактичні дані, подані апелянтом, що є порушенням принципу змагальності.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду 04.07.2019, просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Позивач у відзиві наголошує, що при укладенні договору сторонами дотримано норм чинного законодавства, договір є чинним, його не було розірвано або визнано недійсним у передбаченому законом порядку, а тому він є обов'язковим для сторін; на адресу позивача акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту не надсилався, тому, на думку позивача, доводи апелянта про припинення договору сервітуту та недійсність договору не знаходять свого документального підтвердження; відповідно до пункту 9.2 договору жодна із сторін не повідомляла одна одну про закінчення строку дії договору, тому договір є пролонгованим - до 08.11.2019.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2019 апеляційну скаргу ПрАТ «ВФ Україна» у справі №910/1880/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19 залишено без руху; роз'яснено Приватному акціонерному товариству «ВФ Україна», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19.
10.06.2019 (про що свідчить відмітка Укрпошта Експрес на конверті) Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 направило на адресу суду заяву про поновлення строку на подання апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 поновлено Приватному акціонерному товариству «ВФ Україна» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19 на час апеляційного провадження, призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19 на 16.07.2019.
У судовому засіданні 16.07.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 16.07.2019 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Колегія суддів, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, про що свідчить наявне у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника, оскільки згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2019 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
09.11.2015 між Підприємством та Приватним акціонерним товариством «МТС Україна», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» (сервітуарій), був укладений Договір про встановлення сервітуту №БМС-11-Б/773 (далі - Договір), предметом якого згідно пункту 1.1. є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до даного договору.
Пунктом 1.2. Договору сторони погодили, що об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж (далі - обладнання) у визначеному сторонами місці відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток № 2 до даного договору).
Встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія, в місцях, вказаних у додатку №1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку № 1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту (зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору) (пункти 2.1., 2.2. Договору).
Відповідно до пункті 3.1., 3.2. Договору сервітуарій зобов'язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об'єктом розміщення відповідно до умов договору, розрахунок якої наводиться у додатку № 1 до даного договору.
За змістом пункту 3.3. Договору щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних в договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 11 898,15 грн. з ПДВ.
Пунктом 3.4. Договору визначено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства.
Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (пункт 3.5. Договору).
Даний Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 08.11.2016. У разі, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах (пункти 9.1., 9.2. Договору).
Додатком №1 до Договору був погоджений адресний перелік об'єктів комунальної власності для встановлення сервітуту (м. Київ, вул. Леніна, 27) та формула розрахунку щомісячної плати.
Додаток №2, який містить схематичні дані про зону (місце) розміщення обладнання на покрівлі і її площу, у якому відсутні підписи сторін, проте цей додаток наведений у розділі 12 договору серед додатків до договору на час його укладення та є невід'ємною складовою договору.
У додатках №3 та №4 до договору сторони погодили зразки акту розміщення обладнання на умовах сервітуту та акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з внесення плати за користування об'єктом розміщення у період з листопада 2015 року по серпень 2018 року.
Заперечуючи проти позову, як у відзиві на позовну заяву, так і у апеляційній скарзі, відповідач посилається на те, що він майже одразу після укладання вказаного договору відмовився від розміщення будь-якого обладнання на об'єкті, про що неодноразово повідомляв позивача, а тому у зазначеному договорі відсутній саме предмет договору, що відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, унеможливлює існування господарського договору як такого. При цьому, відповідачем не був підписаний акт розміщення обладнання на умовах сервітуту у зв'язку з прийняттям рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті розміщення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору про встановлення сервітуту №БМС-11-Б/773 від 09.11.2015.
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 Цивільного кодексу України).
Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Умовами Договору встановлено обов'язок відповідача сплачувати позивачу щомісячну плату за користування об'єктом розміщення.
Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору Підприємство надало Товариству обмежене право користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 27, для розміщення відповідачем обладнання базових станцій стільникового зв'язку.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості користування майном виконав неналежним чином, а саме - вартість за користування сервітутом за період з листопада 2015 року по серпень 2018 року в сумі 591 160,63 грн. не сплатив, що підтверджується наявними у справі копіями рахунків на оплату та актами наданих послуг за вказаний період, направленими за адресу відповідача, копіями поштових чеків та описів вкладення, а також розписками ПрАТ «ВФ Україна» про отримання нарочно вказаних рахунків та актів наданих послуг.
Відповідач не спростував факту отримання вказаних рахунків та актів надання послуг.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що відразу після укладення Договору в одностронньому порядку прийняв рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті, у зв'язку із чим не здійснював оплату наданого йому позивачем сервітуту, а як на підставу недійсності договору відповідач посилається на відсутність факту розміщення ним обладнання у визначеному пунктом 1.1. Договору місці.
Однак, апеляційний господарський суд не приймає вказані доводи як обставину, що звільняє відповідача від обов'язку виконувати умови договору, оскільки сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.
На підставі договору відповідачу було надано право користуватись майном, а саме, право користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель (пункт 1.1. Договору) для розміщення обладнання (пункт 1.2. Договору), при цьому оплата вказаного права не пов'язується з його фактичною реалізацією.
Таким чином, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції, згідно з яким з матеріалів справи вбачається, що за період з листопада 2015 року по серпень 2018 року заборгованість відповідача перед позивачем з оплати встановленого сервітуту складає 591 160,63 грн., а строк виконання грошового зобов'язання, враховуючи пункт 3.4. Договору, на момент подання позовної заяви настав, при цьому докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 638 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (частина 4 статті 180 Господарського кодексу України).
Пунктами 1.1., 2.1. Договору визначено, що предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності. Встановлення сервітуту розпочинається з моменту укладення даного договору.
З умов Договору вбачається, що сторони погодили як предмет (з урахуванням додатків до договору), так і ціну та строк дії договору, що свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору та про укладення договору у відповідності з вимогами законодавства.
При цьому, Товариство погодилося із тим, що дане право обмеженого користування об'єктом (встановлення сервітуту), розпочинається саме з моменту укладення договору сервітуту (пункт 2.1.), а не з моменту підписання акта розміщення обладнання, який передбачається пункт 2.2. Договору.
Відсутність підписаного сторонами акту розміщення обладнання не свідчить про відмову відповідача від договору про встановлення сервітуту, як і не свідчить про відсутність предмету договору, тобто, про не укладення договору.
Крім того, суд враховує, що за приписами статті 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.
Відповідно до пункту 9.3 Договору сторони погодили можливість припинення користування об'єктом розміщення, підтвердженням якої є укладений акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Разом з тим, за умовами пункту 9.2. Договору, якщо одна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, встановленого пунктом 9.1 - до 08.11.2016, договір вважається пролонгованим на 1 календарний рік на тих же умовах.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що жодна із сторін не повідомляла іншу про закінчення строку дії Договору, тому Договір станом на момент розгляду даної справи є продовженим, а в матеріалах справи відсутні докази розірвання сторонами договору сервітуту у судовому порядку.
Доказів оспорювання укладеного між сторонами правочину, як і визнання такого договору у встановленому законом порядку недійсним відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано. При цьому будь-яких зауважень у відповідача щодо договору на момент його укладення та протягом строку його дії не виникло. При цьому, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, оскільки порушення з боку Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» господарського зобов'язання в частині повної та своєчасної сплати вартості послуг за користування частиною даху будівлі комунальної власності у період з листопада 2015 року по серпень 2018 року підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 591 160,63 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції принципу змагальності під час розгляду справи колегією суддів відхиляються, оскільки Господарським судом міста Києва було належним чином надано оцінку доводам відповідача, покладеним в основу заперечень на позовну заяву. Під час розгляду справи судом було з'ясовано обставини справи та досліджено докази, що, зокрема, відображено у протоколі судового засідання від 22.04.2019.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 у справі №910/1880/19 залишити без змін.
Матеріали справи №910/1880/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 22.07.2019.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.М. Скрипка
А.І. Тищенко