17 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/7121/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Герман О.В.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 червня 2019 року у справі № 500/1115/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мірінович У.А., в м. Тернопіль Тернопільської області 14.06.2019 року, дата складення повного тексту судового рішення 14.06.2019 року),-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовною заявою до Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови начальника Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області Дуди В.Б. від 08.04.2019 у виконавчому провадженні № 54233536 про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 15200,46 грн. згідно виконавчого листа № 686/21320/16-ц, виданого 19.04.2017 Хмельницьким міськрайонним судом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 червня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що оскільки фактичне виконання боржником судового рішення не відбулося, державним виконавцем не вчинялися заходи щодо примусового виконання рішення суду, то в державного виконавця станом на момент винесення постанови ВП № 54233536 про повернення виконавчого документа стягувану (22.08.2017) були відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 15200,46 грн. на користь відповідача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, його оскаржив відповідач, який, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність рішення суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до вимог статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 зі змінами, внесеними згідно із Законом № від 03.07.2018 2475-VIII). У даному виконавчому провадженні постанова про стягнення виконавчого збору винесена не була, тому 08.04.2019 начальником Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області Дудою В.Б. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 15200, 46 грн., відповідно до вимог статей 27, 40 Закону № 1404-VIII.
Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, а оскаржуване рішення - законним, підстави для його скасування відсутні, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Даний відзив обґрунтований тими ж обставинами, які наводились у позові.
Сторони, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що відповідно до положень частини другої статті 313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи.
Частиною четвертою статті 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 05.07.2017 головний державний виконавець Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Балан Ю.Я. на підставі виконавчого листа № 686/21320/16-ц щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 152004,67 грн., виданого Хмельницьким міськрайонним судом 19.04.2017, винесла постанову ВП № 54233536 про відкриття виконавчого провадження.
22.08.2017 заступник начальника Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярема В.П. на підставі заяви ОСОБА_2 про повернення виконавчого документа без виконання виніс постанову ВП № 54233536 про повернення виконавчого документа стягувачу.
26.03.2019 начальник Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дуда В.Б. виніс постанову ВП № 54233536 про скасування процесуального документу, згідно якої скасував постанову ВП № 54233536 про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.08.2017 на підставі частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII.
08.04.2019 начальник Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Дуда В.Б. виніс постанову ВП № 54233536 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 15200,46 грн. на користь відповідача.
10.04.2019 заступник начальника Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Ярема В.П. виніс постанову ВП № 58855704 про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 54233536 від 08.04.2019 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 15200,46 грн., яку вивів в окреме виконавче провадження.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виніс оскаржену постанову не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом № 1404-VIII.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 54233536 від 05.07.2017 зазначила щодо стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 15200,46 грн.
Згідно з частинами першою та другою статті 27 Закону 1404-VIII (частина друга в редакції, яка діяла на момент винесення постанови ВП № 54233536 про відкриття виконавчого провадження) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
З матеріалів справи слідує, що 22.08.2017 державний виконавець на підставі заяви ОСОБА_2 (стягувач у виконавчому листі № 686/21320/16-ц від 19.04.2017) про повернення виконавчого документа без виконання виніс постанову ВП № 54233536 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII.
Згідно частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII в разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Начальник Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області Дуда В.Б. виніс постанову ВП № 54233536 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 15200,46 грн. на користь відповідача лише 08.04.2019, тобто після півтора року з дня повернення виконавчого документа стягувачу, а тому такі дії державного виконавця суперечать вимогам частини першої статті 18 та частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції, яка діяла на момент винесення постанови ВП № 54233536 від 22.08.2017 про повернення виконавчого документа стягувану) та розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1302/29432 (далі Інструкція № 512/5), виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону № 1404-VІІІ в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу. Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.
Відтак, враховуючи те, що фактичне виконання боржником судового рішення не відбулося, а також те, що державним виконавцем не вчинялися заходи щодо примусового виконання рішення суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в державного виконавця станом на момент винесення постанови ВП № 54233536 про повернення виконавчого документа стягувачу (22.08.2019) були відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 15200,46 грн. на користь відповідача.
Така позиція узгоджується з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/1587/13, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Покликання апелянта на частину другу статті 27 Закону № 1404-VІІІ, згідно якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, є хибним, так як зазначена норма викладена в новій редакції Закону № 1404-VІІІ на підставі Закону України від 03.07.2018 № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28.08.2018. Тобто нова редакція частини другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ діє з 28.08.2018, а саме після одного року з дати винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 54233536 від 22.08.2017, а тому такі дії відповідача щодо застосування до позивача нової редакції частини другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ суперечать статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, враховуючи те, що оскаржувану постанову начальник Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області Дуда В.Б. виніс з пропуском встановленого законом строку, а також те, що на дату винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу в заступника начальника Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Яреми В.П. були відсутні правові підстави для винесення постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 15200,46 грн. на користь відповідача, в тому числі не було фактичного виконання боржником судового рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови від 08.04.2019 у виконавчому провадженні № 54233536 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Згідно частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте в порушення принципів обґрунтованості та своєчасності, що є підставою для визнання його протиправним та скасування. Отже, скасування постанови про стягнення виконавчого збору є належним способом захисту прав позивача та відповідає статті 245 КАС України.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог «якості» закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (№ 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча, пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Право на вмотивованість судового рішення, яке є складовою права на справедливий суд, не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до пункту першого статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Борщівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 червня 2019 року у справі № 500/1115/19 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 22.07.2019