0527 № 2-а-4531/11
30.05.2011 Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Рогожина А. В. ,
головуючої судді Рогожиної А.В.
при секретарі Максимової Н.О.
за участю
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача Слюсар М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання неправомірною відмови по перерахунку і виплаті щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2009, 2010 роки, -
4 квітня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання дій неправомірними в зв*язку з відмовою в перерахунку і виплаті недоотриманних сумм допомоги на оздоровлення за 2009, 2010 роки, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чернобильскої катастрофи», і їх стягнення, зазначивши, що він є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов*язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На підставі Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, як інвалід 2 групи 5 мінімальних заробітних плат, але незважаючи на вимоги зазначеного Закону відповідач виплатив йому допомогу на оздоровлення за 2009 рік в сумі 120 грн., за 2010 рік не виплатив зовсім. Просив зобов*язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради сплатити на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення відповідно до ч. 4 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2009, 2010 роки.
У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала і просила відмовити в їх задоволенні, оскільки відповідач під час виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 та 2010 роки діяв відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема постанов Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” та Законів України “Про Державний бюджет” на відповідні роки і здійснював зазначені виплати в межах затверджених кошторисом асигнувань.
З*ясувавши позицію сторін по справі, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судовим розглядом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до посвідчення НОМЕР_1 (а.с.6), має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян”, є інвалідом 2 групи у зв'зку із захворюванням, пов*язаним з ЛПА на Чорнобильській АЄС (а.с.6).
Згідно листа УПСЗН Костянтинівської міської ради від 24.02.2011 року (а.с.3) і заперечень проти позову, позивачу було сплачено суму 120 грн. на оздоровлення за 2009 рік, за 2010 рік виплати не було та відмовлено в перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення за 2009, 2010 роки.
Відповідно до ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам другої групи - в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - в розмірі 4 мінімальних заробітних плат
Згідно частини 7 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати для обчислення щорічної допомоги на оздоровлення визначається на момент виплати.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розмір мінімальної заробітної плати на день виплати - в січні 2011 року становив 941грн.;
Зі змісту вимог вищезазначеного закону України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2011 ріки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
У зв*язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» будь-які зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і зокрема до статті 48 цього Закону не вносилися.
Крім того, на виконання ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та ст. 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», якими надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, Кабінетом Міністрів України нормативні акти про встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 2009, 2010 роках не приймалися.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що дії відповідача стосовно відмови в перерахунку нарахованої та виплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2009, 2010 роки в розмірі меншому, ніж встановлено ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є неправомірними.
Враховуючи, що позивачем фактично отримано щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 в сумі 120 грн., на користь позивача відповідач повинен виплатити відповідну суму з урахуванням викладеного.
Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що відповідач повинен був здійснювати виплату позивачеві щорічної допомоги на оздоровлення в 2009, 2010 роках керуючись постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов*язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України при прийняті нових законів, або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Окрім того, частиною першою статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Отже, цим Законом Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Приймаючи до уваги, що ні Верховна рада України, ні Кабінет Міністрів України в2009, 2010 роках будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні данного спору, застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати за 2009, 2010 роки, а не постанова Кабінету України №562 від 12 липня 2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Частиною першою ст. 13 Закону України “ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов*язується відшкодувати її, зокрема, за пошкодження здоров*я або втрату працездатності гомадяним та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Дійшовши висновку про задоволення адміністративного позову, вважаю, що порушене право позивача може бути відновлено шляхом зобов*язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно ст. 94 КАС України суд вважає, що судові витрати слід віднести на рахунок держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 13, ст. ст.48, 67 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ч. 1 ст. 76 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”, Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», керуючись ст. ст. 6, 86, 94,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради стосовно відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 та 2010 роки неправомірними.
Зобов*язати Управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради сплатити на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення відповідно до ч. 4 статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за 2009, 2010 роки з урахуванням виплаченої за 2009 рік суми в розмірі 120 гривень.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку Донецького Апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя