17 липня 2019 року справа №360/1601/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В., секретар судового засідання Макаренко А.С., за участю представника відповідача Ханіної М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року (повний текст складено 13 травня 2019 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/1601/19 (суддя І інстанції - Смішлива Т.В.) за позовом адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 14.01.2019 № Ф-2763-17,-
10 квітня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Суткового Андрія Миколайовича (далів представник-позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач), відповідно до якої позивач просить суд, визнати протиправною та скасувати вимогу від 14.01.2019 № Ф-2763-17 у розмірі 34191,67 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що місце провадження підприємницької діяльності позивача знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та у КП "Сєвєродонецьктеплокомуненерго".
З посиланням на норми Закону України № 1669-VІІ "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" яким внесені зміни, зокрема, до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Також представник позивача посилався на те, що позивач у жовтні 2018 року зверталась до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 04.07.2018 № Ф-2763-17, рішенням суду зазначену вимогу скасовано.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року у справі № 360/1601/19 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Луганській області від 14.01.2019 № Ф-2763-17, якою визначено ОСОБА_1 суму боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 34191,67 грн.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених частиною другою статті 6 Закону України № 2464.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанцій встановлено, що за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивача зареєстровано як фізичну особу-підприємця, яка перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області (далі - ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області) (арк. спр. 58-59).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області визначено місто Сєвєродонецьк Луганської області
Згідно з даними інтегрованої картки позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31 грудня 2018 року обліковувалась недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 13195,36 грн, яка самостійно нарахована позивачем у звітності, що подана позивачем до ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області у період з січня 2017 року по жовтень 2018 року (арк. спр. 24-37, 54).
Згідно з даними інтегрованої картки позивача за кодом класифікації доходів бюджету 71010000 станом на 31 грудня 2018 року обліковувалась недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 20996,31 грн, яка самостійно нарахована позивачем у звітності, що подана позивачем до ДПІ у м. Сєвєродонецьку ГУ ДФС у Луганській області у період з січня 2016 року по грудень 2018 року (арк. спр. 38-53, 55).
ГУ ДФС у Луганській області 04.07.2018 сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.01.2019 № Ф-2763-17, в якій зазначено, що сума боргу позивача становить 31191,67 грн, у тому числі, недоїмка - 34191,67 грн (арк. спр. 56).
Зазначену вимогу отримано позивачем 05.04.2019 , про що зазначено в позовній заяві та півдтверджено рекомендованим повідомленням про вручення (арк. спр. 56).
Судом також встановлено, що позивач звернулася до відповідача із заявою від 18.10.2017 про звільнення від обов'язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що підтверджено відбитком штампу вхідної кореспонденції відповідача на заяві (арк. спр. 7).
За результатами розгляду заяви, ГУ ДФС у Луганській області листом від 09.11.2018 № ФОП-557/12-32-13-04-13 повідомила позивача про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску (арк. спр. 8-9).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд першої інстанції виходив з такого.
Відповідно до пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке:
- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п'ята);
- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);
- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);
- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин - 2016-2018 роки, позивач перебувала та перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Згідно з абзацом 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" та від 02 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено місто Сєвєродонецьк.
З огляду на вищевикладене судом встановлено, що, як на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, так і на час формування спірної вимоги про сплату боргу, позивач перебувала на обліку як платник єдиного внеску в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Позивач подала відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення її від виконання обов'язків платника єдиного внеску. Відповідно, позивач є суб'єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.
З огляду на дію зазначеної норми, судом встановлено, що позивач звільнялася від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.
Судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.01.2019 № Ф-2763-17 охоплює період, в якому позивач звільнена від виконання обов'язків платника єдиного внеску. Відповідно, суд першої інстанції дійшов висновку, що за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу таку вимогу.
Крім того, слід зазначити, що оскаржуване рішення органом доходів і зборів прийнято з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Оскільки, як вже вищевказано, позивач на період проведення антитерористичної операції звільнена від обов'язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов'язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI.
Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.
Твердження відповідача про відсутність у позивача сертифіката Торгово-промислової плати, що підтверджує настання для позивача обставин непереборної сили (форс-мажору), як на підставу для відмови у задоволенні вимог позивача, суд першої інстанції визнав необґрунтованими та відхилив, оскільки пунктом 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI, який є спеціальною нормою у даних правовідносинах, надання такого сертифікату не вимагається. Достатньою підставою для звільнення особи від обов'язків платника єдиного внеску є заява, складена у довільній формі та подана у будь-який період, починаючи з 14 квітня 2014 року, та не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
З огляду на зазначене, судом встановлено, що позивачем дотримано всіх необхідних умов для звільнення від обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, розпочатої відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Крім того, судом зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2019, позов адвоката Суткового Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 04.07.2018 № Ф-2763-17 задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Луганській області від 04.07.2018 № Ф-2763-17, якою визначено ОСОБА_1 суму боргу по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 27784,08 грн (арк.спр.60-66).
За таких обставин, судом встановлено, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 14.01.2019 № Ф-2763-17 не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у частині другій статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та задовольняються.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI розмір судового збору за подання позову до адміністративного суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем складає 1% ціни позову, але не менше 0.4 відсотки розміру і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 768,40 грн , які позивач повинен був сплатити.
Між тим, суд першої інстанції, без урахування вимог ст. 4 Закону України « Судовий збір», безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 1921,00 грн, замість 768,40 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити. У абзаці третьому резолютивної частини рішення «слова та цифри 1921,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня) змінити словами та цифрами «768,40 грн ( сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року у справі № 360/1601/19 - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року у справі № 360/1601/19 - змінити.
У абзаці третьому резолютивної частини рішення «слова та цифри 1921,00 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня) замінити словами та цифрами «768,40 грн ( сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
В решті рішення залишити без змін.
Повне судове рішення складено 22 липня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г.Гаврищук
І.В. Сіваченко