Єдиний унікальний номер справи 369/11616/16-ц
Провадження №22-ц/824/7786/2019
18 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Київського міського центру зайнятості на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення суми,
У грудні 2016 року Київський міський центр зайнятості звернувся до суду з вищезазначеним позовом, просив стягнути із відповідача на користь позивача безпідставно сплачені кошти у розмірі 6 473,79 грн. Позов обґрунтовував наступним:
Відповідач 07.11.2012 року зареєструвався у Голосіївському районному центрі зайнятості як такий, що шукає роботу. Для отримання статусу безробітного відповідач 14.11.2012 року подав письмову заяву, і наказом № НТ121114 йому був наданий статус безробітного та була призначена матеріальна допомога. На підставі заяви відповідача від 15.11.2012 з позивачем укладений договір про навчання в Університеті економіки та права "Крок" за програмою - "помічник керівника підприємства з курсом ділової англійської мови", за результатами якої в січні 2013 року ОСОБА_1 отримав відповідне свідоцтво. На доручення Київського міського центру зайнятості стосовно правомірності призначення та виплати допомоги по безробіттю відповідачу в Голосіївському РЦЗ була створена відповідна комісія. В результаті перевірки було встановлено, що відповідач з 08.10.2007 р. по 28.11.2007 р. перебував на обліку в Солом'янському районному центрі зайнятості Київського міського центру зайнятості і отримував допомогу по безробіттю, а під час реєстрації в Голосіївському РЦЗ відповідач не повідомив про попередню реєстрацію в Солом'янському районному центрі зайнятості. Таким чином, після зняття з обліку в Солом'янському районному центрі зайнятості і до моменту реєстрації в Голосіївському районному центрі зайнятості відповідач ніде не працював, а тому не мав права на отримання допомоги по безробіттю.
Наказом РЦЗ від 18.09.2013 року відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю і знято його з обліку з у зв'язку з встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів. Згідно довідки від 19.09.2013 р. відповідачу нарахована та виплачена допомога по безробіттю за період з 14.11.2012 р. по 11.09.2013 р. у розмірі 4835,77 грн., вартість навчання складає 1 638,02 грн., а загальна сума коштів, які потрібно повернути, складає 6 473,79 грн. Оскільки відповідач добровільно кошти не повертає вони вимушені звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, вважає, що постановлене рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, дійсним обставинам справи та вимогам закону. Зазначає, що висновок суду про те, що він погоджується з доводами позивача про незаконне отримання відповідачем допомоги по безробіттю правильний. Натомість судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Такий висновок суду, який став підставою для відмови в задоволенні позову, вважаює помилковим. Вказує про те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме не врахував того, що строк давності не застосовується в разі стягнення заборгованості перед Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, незалежно від характеру такої заборгованості. З цих підстав просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
В ході розгляду справи суд належним чином встановив, що під час проведення процедури реєстрації в Голосіївському районному центрі зайнятості ОСОБА_1 не повідомив уповноваженого працівника цього районного центру зайнятості про факт попередньої реєстрації відповідача в Солом'янському РЦЗ, внаслідок чого відповідачу безпідставно була виплачена допомога по безробіттю за період з 14.11.2012 р. по 11.09.2013 р. у розмірі 4 835,77 грн. Вартість навчання у цій період складає 1 638,02 грн., загальна сума коштів, які потрібно повернути, складає 6 473,79 грн. Листом від 30.09.2013 року, направленим на адресу місця перебування відповідача, Голосіївським РЦЗ запропоновано ОСОБА_1 повернути протягом 15-ти календарних днів суму коштів у розмірі 6 473, 79 грн. Лист був отриманий відповідачем 09 жовтня 2013 року.
Обґрунтовуючи доведеність позовних вимог, суд зазначав, що несвоєчасне повідомлення застрахованою особою певних обставин, які вона повинна повідомити, може бути кваліфіковано як зловживання або умисне невиконання такою особою своїх обов'язків, що відповідно є підставою для стягнення з неї сум виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг, у разі, якщо ці обставини безпосередньо впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Погодився з доводами позивача про незаконне отримання відповідачем допомоги по безробіттю, оскільки обставини щодо попередньої реєстрації відповідача у Солом'янському РЦЗ та отримання ним допомоги по безробіттю впливають на умови виплати такої допомоги при повторному зверненні до центру зайнятості.З такою позицією суду першої інстанції погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Разом з тим, 20 грудня 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначив, що 25.07.2013 р. КМЦЗ було відомо про вищевказані обставини, проте дана позовна заява датована 09.12.2016 р., а подано її до суду вже після спливу встановленого законом трирічного строку. Обставина, що протягом 2014 - 2016 р. справа про стягнення з відповідача коштів перебувала на розгляді в судах адміністративної юрисдикції, на думку відповідача, не перериває строку позовної давності.
Підставою для відмови в задоволенні позову стало те, що 12 вересня 2013 року районним центром зайнятості складено акт та виявлено про безпідставне нарахування допомоги, а з даним позовом позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області лише у грудні 2016 року. Оскільки строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, на момент звернення до суду сплив, в задоволенні позову відмовлено. З даним висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
У відповідності до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна тривалість позовної давності встановлена у 3 роки відповідно до ст. 257 ЦК України.
Згідно положень ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Зважаючи на те, що позивач 12 вересня 2013 року склав акт та виявив безпідставне нарахування коштів відповідачу, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що строк позовної давності в даній справі має відраховуватися з 12 вересня 2013 року. В той же час позов було подано до суду лише в грудні 2016 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. При цьому позивачем не було представлено до суду доказів існування обставини, які б об'єктивно перешкодили йому звернутися до суду в межах вищезгаданого строку, відтак підстави для його поновлення колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
Не може в даному випадку йти мова й про переривання строку позовної давності. Відповідно до вимог 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, або ж у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників. Як вбачається з матеріалів справи, встановлені даною нормою випадки відсутні, а перебування справи на розгляді у адміністративному суді 2014-2016 роках, не є підставою для переривання строку в рамках цивільного судочинства.
Як встановлено положеннями ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Враховуючи відповідну заяву відповідача та зважаючи на пропуск позивачем встановленого законом строку позовної давності, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Обґрунтовуючи незаконність рішення суду першої інстанції, апелянт вказує на те, що строк давності не застосовується в разі стягнення заборгованості перед Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, незалежно від характеру такої заборгованості. Але з таким доводом колегія суддів погодитись не може, оскільки це суперечить нормам матеріального права. Відповідно до ч.3 ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» своєчасно не сплачені фінансові санкції та адміністративні штрафи стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом. Частина 4 даної статті стосується відповідальності роботодавця (страхувальника), а не застрахованих осіб, які зареєстровані в установленому законом порядку як безробітні. Саме такий висновок зроблений Верховним Судом у Постанові від 12 грудня 2018 року по справі 727/4084/16-ц. Крім того такі самі доводи щодо неможливості застосування строку позовної давності були заявлені і в суді першої інстанції, яким суд дав належну правову оцінку, за результатами якої прийшов до висновку про її помилковість.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Д.О. Таргоній
К.П. Приходько