Єдиний унікальний номер справи 382/82/18
Провадження №22-ц/824/7394/2019
15 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Яготинського районного суду Київської області з вищезазначеним позовом, який мотивувала тим, що на її утриманні знаходиться малолітня дитина, батьком якого є ОСОБА_1 . Відповідач сплачує аліменти на сина в розмірі ј частини його доходів, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24 травня 2013 року. Висновком ЛКК від 01.06.2017 року встановлено, що їх спільний син ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом. Дитина має затримку в розвитку, не розмовляє, а тому потребує постійного догляду, особливого харчування та коштовного медичного лікування. Аліменти, які сплачує відповідач, становлять приблизно 500,00 грн. на місяць, однак цих коштів не достатньо для покриття витрат, які викликані особливими обставинами, а саме хворобою спільної дитини. Відповідач будь-якої участі у додаткових витратах на лікування дитини не приймає, хоча є працездатною особою і на його утриманні нікого крім сина немає. Тому просить стягнути з відповідача половину додаткових витрат на сина, які вона витратила самостійно, що становить 7299,82 грн.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 01 березня 2019 року даний позов задоволений.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, вважає, що постановлене рішення є незаконним та необґрунтованим, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, дійсним обставинам справи та вимогам закону. Зазначає, що у суду не було підстав для відкриття провадження у справі, оскільки позовна заява не відповідала вимогам ст.175 ЦПК України, таким чином допущене грубе порушення вимог ст.ст. 185, 187 ЦПК України. Крім того оскільки позов майже 5 місяців перебував на стадії підготовчого провадження, позивач подала а суд незаконно прийняв заяву про збільшення позовних вимог, чим в свою чергу порушив ч.3 ст. 189 ЦПК України. Вважає, що прийнята судом заява про збільшення позовних вимог містить окремі вимоги позивача та будь якого зв'язку з первісним позовом не має, тому є окремими позовами. Крім того позивачем на підтвердження нібито понесених витрат надано ряд неналежних доказів, відтак висновки суду про понесення позивачем додаткових витрат не ґрунтуються на матеріалах справи. Крім того судом безпідставно вирішено стягнути з нього витрати на правничу допомогу. Зауважує, що він не ухиляється від своїх батьківських обов'язків, але не має можливості їх виконати через постійні перешкоджання позивача у спілкуванні із сином. Витрати, які поніс позивач на зазначені нею заходи, здійснені виключно з ініціативи позивача без жодних рекомендацій лікарів та попереднього узгодження з батьком дитини. Суд не дослідив вказаних обставин. Вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 . Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 25.07.2013 року з відповідача на користь позивача на утримання дитини присуджено до стягнення аліменти у розмірі ј частини його доходів, але неменше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.05.2013 року і до досягнення дитиною повноліття. Дитина проживає разом з матір'ю і хворіє на дитячий аутизм. Внаслідок такої хвороби дитина має затримку психо-мовному розвитку, потребує дієтичного харчування і спеціального лікування, Такій дитині постійна потрібна допомога спеціалістів, увага з боку дорослих та заняття щодо розвитку мови та мовлення з логопедом. Позивач всі матеріальні витрати пов'язані з хворобою дитині та направлені на її лікування та навчання несе самостійно. Встановлено, що витрати, які понесла позивач, що були підставою для звернення до суду з даним позовом, є необхідними для відновлення та підтримання у належному стані здоров'я дитини, а також рекомендовані лікарями. Крім того дитина, яка має таку хворобу, потребує більшого грошового забезпечення, ніж звичайна здорова дитина. В той же час відповідач, знаючі про хворобу дитини, добровільно матеріальної допомоги не надає, при цьому працює, має стабільний дохід, сплачує аліменти на утримання сина у приблизному розмірі - 500,00 грн. на місяць, на утриманні інших осіб крім сина не має, і за своїм станом здоров'я може нести додаткові витрати на дитину.
При вирішенні справи суд першої інстанції належним чином встановив, що основний тягар по утриманню дитини несе матір, з якою дитина проживає. Підстав не довіряти наданим в якості доказів суду квитанціям, чекам та накладним у суду відсутні.Сума додаткових витрат доведена належними доказами, в зв'язку чим суд заважав, що є всі підстави для задоволення позову, відтак присудив до стягнення з відповідача на користь позивача половину витраченої нею суми.З даним висновком суду погоджується й колегія суддів апеляційного суду вважаючи рішення суду обґрунтованим, достатнім та таким, що відповідає потребам дитини.
Правовідносини щодо додаткових витрат на дитину встановлені ст. 185 СК України, відповідно до якої, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Зазначене положення закону стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з її хворобою. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення, і ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Така правова позиція висловлена упостанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі № 6-1489цс17. Відповідно до закону, брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції надав зазначеним в позовній заяві обставинам належної оцінки та вказав, що хвороба дитини викликає потребу на додаткові витрати. Доводи апелянта з приводу того, що ці витрати не були необхідними і не є додатковими, спростовуються матеріалами справи та наявністю особливої обставини у виді хвороби дитини. Крім того позивач зазначала, що додаткові витрати пов'язані саме із станом здоров'я дитини, і надала медичні довідки, висновки лікарів, їх рекомендації та призначення щодо лікування дитини. При цьому позивачем на підтвердження понесених додаткових витратнадані докази матеріальних витрат у виді квитанцій, чеків та накладних. Доводи відповідача з приводу того, що подані документи на підтвердження понесених витрат не містять ознак квитанцій, не обґрунтовані та суперечать загальноприйнятим формам грошових розрахунків. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін. Посилання апелянта на те, що витрати, які поніс позивач, здійснені виключно з ініціативи позивача без жодних рекомендацій лікарів спростовуються матеріалами справи і не відповідають нормам сімейного кодексу України, який виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Колегія суддів апеляційного суду критично відноситься до посилань апелянта на незаконність оскаржуваного рішення з огляду на допущені судом з точки зору апелянта процесуальні порушення, зокрема відсутністю підстав для відкриття провадження у справі. Такі свої посилання апелянт ґрунтує на неналежному зазначенні з його точки зору позивачем обставин, якими та ґрунтує свої вимоги. В той же час вказані позивачем доводи суперечать обставинам справи, крім того дане питання вже було досліджене судом при відкритті провадженні по справі.
Не відповідає дійсності й посилання апелянта на те, що заява про збільшення позовних вимог містить окремі вимоги позивача та будь якого зв'язку з первісним позовом не має, тому є окремим позовом. Позовна заява була подана про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, вимоги такого ж характеру містяться й в заяві про збільшення позовних вимог. За таких умов жодної невідповідності вимогам закону з цього приводу колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 01 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Д.О. Таргоній
К.П. Приходько