18 липня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи № 368/400/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9882/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
при секретарі - Слободяник Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 05 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Іванюти Т.Є., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Кагарлицької районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, -
У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_1 , на обґрунтування чого зазначила, що подальше спільне життя як подружжя і збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам їхньої дитини, оскільки з відповідачем постійно сваряться, що негативно впливає на психічний стан та душевний стан позивача та дитини. У зв'язку з вказаним вважала, що примирення з відповідачем неможливе та просила позов задовольнити (а.с. 1-10).
ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не заперечує проти задоволення вимог позивача про розірвання шлюбу (а.с. 19-20).
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини, в якому просив сина ОСОБА_3 залишити на виховання та проживання з батьком ОСОБА_1 . Зазначав, що разом з ОСОБА_2 від спільного шлюбу мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який залишився проживати разом з матір'ю після припинення шлюбних відносин. Звертав увагу на те, що дитина навчається в КЗ КОР «Трипільський навчально-реабілітаційний центр», дошкільне відділення в м. Біла Церква, а на вихідних син живе у батька або проводить з ним весь час. Вказував, що позивач та відповідач не досягли згоди щодо місця проживання дитини. Вважає, що син має проживати з батьком, оскільки він може забезпечити дитину всім необхідним, займається лікуванням, реабілітацією та доглядом за дитиною, слідкує за її розвитком. Натомість мати сина ОСОБА_2 влаштовує своє особисте життя, не завжди має можливість забирати дитину після навчання до себе на вихідні дні, у зв'язку з чим батько проводить більшість часу з сином. Також зазначав, що має досвід виховання дітей, оскільки працював вчителем, а тому повністю готовий до виконання покладений на нього обов'язків щодо виховання та утримання сина ОСОБА_3 (а.с. 29-38).
ОСОБА_2 подала відзив на зустрічну позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні вимог зустрічного позову, мотивуючи це тим, що їхній син ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, страждає на аутизм та навчається в Трипільській загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІ ступенів дитячого дошкільного відділення «Волошка» в м. Біла Церква. Вказувала, що поза навчанням син проживає з нею та перебуває на її утриманні, а інколи сина на вихідні дні забирає з навчання батько ОСОБА_1 (а.с. 46-49).
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 05 березня 2019 року первісний позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 29 листопада 2008 року Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київській області, актовий запис №180 - розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище « ОСОБА_2 ». У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відмовлено (а.с. 151, 152-154).
Не погодившись з рішенням районного суду, 30 травня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов про визначення місця проживання дитини задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивував тим, що суд першої інстанції не дослідив та не встановив в рішенні, з ким з батьків дитині буде краще проживати та чи відповідає інтересам дитини проживання з матір'ю. Суд також не врахував, що син ОСОБА_3 потребує особливого догляду, оскільки є дитиною з інвалідністю, а порушення повсякденного розпорядку та стереотипів є трагедією для такої дитини. Вважає, що судом залишено поза увагою той факт, що батько може забезпечити належні умови для проживання та розвитку дитини, натомість мати дитини офіційно не працює. Звертав увагу на те, що їхній син як дитина з аутизмом має тісний психологічний зв'язок як з матір'ю, так і з батьком, а тому висновки суду є безпідставними (а.с. 173-181).
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.
Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи апеляційним судом були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. ОСОБА_1 був сповіщений врученням повідомлення, про що є відмітка працівників пошти, начальник Служби у справах дітей та сім'ї Кагарлицької районної державної адміністрації - Прохоренко Л.І. подала письмову заяву, в якій просила розглянути справу за відсутності представника (а.с. 191-195).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29 листопада 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, про що зроблено актовий запис за №180. ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_2 » (а.с. 7).
Від зареєстрованого шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації народжень зроблено відповідний актовий запис за №49 (а.с. 8).
Згідно з медичним висновком №559/15-22 на дитину з інвалідністю віком до 18 років від 17 червня 2015 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має захворювання - аутизм (а.с. 10).
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 05 березня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 125-154).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 відвідує Комунальний заклад КОР «Навчально-реабілітаційний центр» у с. Трипілля (а.с. 21).
Також встановлено, що поза навчанням син ОСОБА_3 проводить час як з матір'ю, так і з батьком. Батьки обоє піклуються про дитину, забирають сина з навчання.
Мати дитини ОСОБА_2 згідно довідки Кагарлицької районної філії Київського обласного центру зайнятості зареєстрована з 03 грудня 2018 року як безробітна, за спрямуванням центру навчається професії перукаря-модельєра (а.с. 147-148).
Батько дитини ОСОБА_1 працює оператором лінії в ТОВ «Кока Кола», де позитивно характеризується та отримує заробітну плату (а.с. 68-69, 85).
Відповідно до медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів ОСОБА_1 визнаний здоровим (а.с. 71).
У матеріалах справи міститься акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де він проживає з батьками. З акта вбачається, що ОСОБА_1 працює та проживає в м. АДРЕСА_2 , до батьків приїздить на час відпустки, вихідні та святкові дні (а.с. 66).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просив залишити на виховання та проживання сина ОСОБА_3 разом з ним.
Згідно з висновком Кагарлицької районної державної адміністрації про доцільність проживання малолітньої дитини з матір'ю ОСОБА_2 №01-28-265 від 30 січня 2019 року, встановлено, що батьки ОСОБА_3 проживають за різними адресами: мати проживає у м. Кагарлик, а батько - у с. Переселення Кагарлицького району. Умови проживання обох сімей схожі. Мати живе із співмешканцем у будинку, який складається з 2 кімнат, будинок опалюється, є кухня, ванна кімната, санвузол, проведена каналізація. Батько дитини мешкає у будинку разом з батьками, права власності на житло не має. У будинку також є кухня, ванна кімната, санвузол, облаштоване водовідведення, каналізація. В обох будинках виділена окрема кімната для сина. Під час бесіди з батьками було встановлено, що батько забирає дитину з комунального закладу Київської обласної ради «Трипільський навчально-реабілітаційний центр», який знаходиться у м. Біла Церква щоп'ятниці, а мати щопонеділка відвозить сина назад. Батьки в однаковій мірі займаються вихованням сина кожен, виходячи зі своїх можливостей. Враховуючи принцип ст. 6 Декларації прав дитини члени комісії прийшли до висновку, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доцільно залишити проживати з матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 127).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків, батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст.157 цього Кодексу.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
За змістом принципу Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону №1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України.
Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.
Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним суд першої інстанції виходив з того, що їхній син ОСОБА_3 є малолітньою дитиною з інвалідністю, що між дитиною та матір'ю в цьому віці існує тісний зв'язок, розірвання якого накладає глибокий слід в майбутньому на психіці та на фізичному розвитку дитини. Будь-яких виняткових обставин, які б свідчили про те, що місце проживання малолітнього сина разом з матір'ю буде суперечити інтересам самої дитини, у матеріалах справи не містяться.
Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2 і не вбачає підстав не враховувативисновок Кагарлицької районної державної адміністрації про доцільність проживання малолітньої дитини з матір'ю ОСОБА_2 №01-28-265 від 30 січня 2019 року.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що зареєстрована і працює фізичною особою-підприємцем, має самостійний дохід і сплачує податки, такі пояснення підтвердила наданням до суду відповідних документів (а.с. 197-200)
Суд апеляційної інстанції також враховує те, що за поясненнями сторін дитина навчається в Трипільській загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІ ступенів дитячого дошкільного відділення «Волошка» в м. Біла Церква, а у вихідні дні батько та мати дитини в рівній мірі проводять час з сином, виховують та піклуються про нього. Мати дитини ОСОБА_2 не обмежує батька дитини ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною та її вихованні. Тобто батько та мати дитини у даній справі мають рівні права та обов'язки щодо дитини, забезпечують рівень життя, вживають заходів фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини, і такі дії батьків відповідають інтересам дитини.
З огляду на стан здоров'я дитини - ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції не заслуховував думку дитини при визначенні місця проживання з одним із батьків.
Рішення суду першої інстанції в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сторони по справі не оскаржували.
Тому з огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України колегія суддів перевірила законність оскаржуваного рішення в межах доводів скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Таким чином, виходячи з того, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 05 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 19 липня 2019 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова