19 липня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/1440/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України, у якому позивач просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 11.02.19 №Ф-33606-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у розмірі 18276,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на незгоду з доводами контролюючого органу про необхідність сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки, нарахованого йому як самозайнятій особі (адвокату). За твердженням позивача, він у спірний період не отримував доходу ні як самозайнята особа, ні як найманий працівник, оскільки перебував у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а відтак, наголошував на відсутності бази для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
2. Позиція відповідачів.
Відповідачі позов не визнали. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідачів просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 37-38, 42-44/. Зауважив, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю, відомості про її зупинення відсутні. Наголошував на тому, що у розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску.
3. Інші заяви учасників справи.
12.06.19 судом одержані додаткові пояснення представника відповідача щодо доводів позивача про припинення ДФС України станом на дату ухвалення рішення про результати розгляду скарги від 10.04.19 №16826/6/99-99-11-05-02-25, у яких, з посиланням на дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зазначено про хибність цих доводів /а.с. 56/.
18.06.19 та 19.06.19 до суду надійшла відповідь на відзиву, у якій позивач стверджував про безпідставність доводів контролюючого органу щодо правомірності спірної вимоги та наполягав на задоволенні позову /а.с. 64-65, 69/.
24.06.19 судом одержано заперечення на відповідь, у яких представник відповідача стверджував про відсутність у спірних відносинах порушення прав позивача рішеннями, діями чи бездіяльністю ДФС України /а.с. 73-74/. Також представник відповідача звертав увагу на те, що під час розгляду справи №440/258/19 судами встановлено обставини, які мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, зокрема, щодо несплати роботодавцем у 2017-2018 роках єдиного внеску за ОСОБА_1 /а.с. 77-78/.
4. Процесуальні дії у справі.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 20.05.19 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Ухвалою суду від 28.05.19 заперечення представника відповідачів проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишені без задоволення /а.с. 34/.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
При цьому суд звертає увагу на те, що зазначення представником відповідачів у прохальній частині відзиву про розгляд справи за участю представника Головного управління ДФС у Полтавській області та ДФС України не є клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін зважаючи на його невідповідність вимогам статті 167, частин п'ятої, сьомої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Залученими до матеріалів справи копіями трудової книжки ОСОБА_1 та довідки ТОВ "ПМК-2000" підтверджено, що позивач з 19.11.14 працював начальником юридичного відділу у ТОВ "ПМК-2000" (наказ від 19.11.14 №33-К) та перебував у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 25.11.14 по 1.09.15 (наказ від 25.11.14 №35-К), а відповідно до наказу від 2.09.15 №17-К - у відпустці по догляду за дитиною до шести років з 2.09.2015 по 2.09.18. Наказом від 30.08.18 №20-К ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням з 31.08.18 /а.с. 12, 13/.
Разом з цим, 24.06.16 ОСОБА_1 видано в Раді адвокатів Полтавської області свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1527 /а.с. 8/.
11.02.19 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу № Ф-33606-17, якою відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, повідомлено позивача про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 18276,72 грн /а.с. 9/.
Позивачем 7.03.19 надіслано до ДФС України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) /а.с. 10-11/.
Рішенням ДФС України від 10.04.19 вих.№16826/6/99-99-11-05-02-25 за результатами розгляду скарги вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 11.02.19 № Ф-33606-17 про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення /а.с. 14-16/.
Не погодившись із вимогою Головного управління ДФС у Полтавській області від 11.02.19 № Ф-33606-17 про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду із цим позовом.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА /у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин/.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 8.07.10 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI).
За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
В силу положень пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску.
Крім того, відповідно до пункту 1 цієї частини, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 5.07.12 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Спірною вимогою ОСОБА_1 повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки загалом у розмірі 18276,72 грн.
За змістом наданого відповідачем розрахунку заборгованості загальна сума недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн складається з таких зобов'язань: єдиний внесок за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн, єдиний внесок за І, ІІ, ІІІ та IV квартали 2018 року у розмірі 2457,18 грн щоквартально, а загалом - 9828,72 грн /а.с. 46/.
Нарахування єдиного внеску відображено у картці платника податків за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 - Єдиний внесок, у т.ч., для осію, які проводять незалежну професійну діяльність /а.с. 47-48/.
Таким чином, єдиний внесок за спірний період позивачу нарахований як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом №2464-VI.
Позивач заперечує наявність у нього обов'язку зі сплати єдиного внеску за 2017 - 2018 роки, посилаючись на те, що на момент отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, він був працевлаштований як найманий працівник у ТОВ "ПМК-2000" та на підставі пункту 3 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки" перебував у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку. При цьому, за твердженням позивача, перебуваючи у трудових відносинах та маючи статус найманого працівника, він не отримував доходу ні в якості самозайнятої особи, ні за місцем роботи. На цій підставі позивач стверджував про відсутність у спірних відносинах бази для нарахування єдиного внеску.
Водночас позивач не заперечував, що у 2017-2018 роках заробітна плата йому не нараховувалась, оскільки у період з 1.01.17 по 30.08.18 від перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 31.08.18 - звільнився з роботи за власним бажанням.
Оцінюючи повідомлені учасниками справи обставини, суд враховує, що правовою підставою для надання в обов'язковому порядку працівникам відпусток без збереження заробітної плати, що визначені статтею 25 Закону України від 15.11.96 №504/96-ВР "Про відпустки", є заява матері або інших осіб, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (батько, баба, дід, інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину) про надання відпустки в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Скориставшись правом на отримання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною після досягнення нею трьох років, позивач, надавши таку заяву, добровільно погодився на тимчасове припинення трудових відносин без отримання заробітної плати за місцем роботи. При цьому єдиний внесок роботодавцем за позивача у цей період не сплачувався.
Разом з цим, суд враховує, що упродовж 2017-2018 років позивач перебував у статусі самозайнятої особи як адвокат.
Виходячи зі змісту частин п'ятої, шостої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
Однак, позивач не заперечує, що правом на зупинення адвокатської діяльності він не скористався.
Тобто позивач, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, маючи можливість знятися з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви за формою №8-ОПП за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, таких дій не вчинив.
Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наведені вище обставини встановлені у ході розгляду справи №440/258/19 і доказів на їх спростування сторонами не надано.
З урахуванням наведеного, зважаючи на відсутність доказів зупинення позивачем права на зайняття адвокатською діяльністю у 2017-2018 роках, так само, як і доказів сплати у спірний період єдиного внеску за позивача роботодавцем, суд дійшов висновку про наявність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.
Доводи позивача про відсутність у даному випадку бази нарахування єдиного внеску суд визнає необґрунтованими, оскільки таку базу визначено пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.
Стосовно посилань позивача на необхідність отримання доходу як підстави для нарахування і сплати єдиного внеску, суд зауважує, що в силу наведених вище приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI платник єдиного внеску - самозайнята особа зобов'язаний нарахувати і сплатити єдиний внесок навіть за умови відсутності доходу у звітному періоді.
При цьому суд зауважує, що спірні відносини не є релевантними відносинам, розглянутим судами у справі №820/1538/17, оскільки у зазначеній справі, відповідно до встановлених обставин, позивач зупинив право на зайняття адвокатською діяльністю, тоді як в цій справі позивач таким правом не скористався. До того ж, судами у справі №820/1538/17 встановлено, що єдиний внесок у спірний період за позивача сплачено його роботодавцями, тоді як у цій справі відповідні відомості відсутні.
Щодо посилань позивача на порушення ДФС України строку розгляду скарги ОСОБА_1 на спірну вимогу, суд виходить з такого.
По перше, у межах даного провадження позивач не оспорює правомірність дій, бездіяльності чи рішень ДФС України щодо розгляду його скарги.
По друге, як визначено пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання (...) погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Натомість спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон № 2464-VI.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
За змістом частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Отже, спеціальним законом установлено, що скарга на вимогу про сплату єдиного внеску розглядається, а рішення надсилається протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.
Матеріалами справи підтверджено, що скарга ОСОБА_1 на вимогу від 11.02.19 №Ф-33606-17 про сплату борги (недоїмки) надійшла до ДФС України 11.03.19, а рішення про результати розгляду скарги датоване 10.04.19 /а.с. 39-40/.
Таким чином, скаргу позивача розглянуто протягом 30 календарних днів, наступних за днем її отримання.
З урахуванням наведеного, суд визнає безпідставними посилання позивача на порушення ДФС України вимог пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України.
Стосовно посилань позивача на постанову Верховного Суду від 25.04.18 у справі №825/2359/15-а, суд зазначає, що дане судове рішення не містить обов'язкових правових висновків у розумінні частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Натомість, цим рішенням справу у відповідній частині надіслано на новий розгляд з посиланням на ненадання судами оцінки доводам позивача щодо недотримання фіскальним органом вимог пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України. При цьому за результатами повторного розгляду справи судом першої інстанції ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, що залишене без змін судом апеляційної інстанції, а Верховним Судом відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Щодо посилань позивача про підписання рішення про результати розгляду скарги неповноважною особою, суд звертає увагу на таке.
Рішення ДФС України від 10.04.19 вих.№16826/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги підписане директором Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ОСОБА_3
Так, згідно з пунктом 9 розділу 1 Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Мінфіну від 9.12.15 №1124, зареєстрованого в Мін'юсті 3.02.16 за №178/28308, рішення за результатами розгляду скарг у межах процедури оскарження вимог та рішень про нарахування пені та накладення штрафу у Державній фіскальній службі України приймають Голова, його заступники відповідно до розподілу функціональних повноважень або уповноважена особа.
А відповідно до пункту 1 розділу 5 названого Порядку, рішення за розглядом скарги приймає керівник контролюючого органу, його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень або уповноважена особа.
Суд враховує, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що ОСОБА_3 є уповноваженою особою ДФС України /а.с. 57-61/.
З приводу доводів позивача про те, що у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості про уповноваження ОСОБА_3 на підписання рішень про результати розгляду скарг, суд зауважує, що відображення таких відомостей не передбачено Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".
З урахуванням наведеного, суд визнає, що скаргу позивача на вимогу від 11.02.19 №Ф-33606-17 розглянуто, а рішення про результати розгляду скарги підписано уповноваженою особою.
Суд також враховує, що на дату розгляду скарги ДФС України не було ліквідовано, на підтвердження чого відповідачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань /а.с. 57-61/.
Відтак, посилання позивача на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.18 №1200 ДФС України реорганізовано у Державну податкову службу України суд визнає безпідставними.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, як визначено частиною першою цієї статті, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідачем доведено правомірність спірної вимоги та наявність у відповідача обов'язку зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки.
Водночас позивачем не наведено посилань на обставини та не надано суду доказів, що у своїй сукупності свідчили б про відсутність у нього обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджено копією довідки до акта огляду МСЕК від 4.10.18 №0027051 /а.с. 20/.
Відповідачі доказів понесення судових витрат суду не надали.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачами, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 241-246, 258, 262, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба