Справа № 420/2977/19
22 липня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) в особі Приморського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: 65039, м.Одеса, вул. Канатна, 101в) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
16 травня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Приморського районного відділу в м.Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправними дії щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 .
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.05.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 10.06.2019 року.
03.06.2019 року за вх.№19983/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, а за вх.№19984/19 надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.
24.06.2019 року за вх..22487/19 від позивачки надійшла заява щодо заперечення проти залишення позову без розгляду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.07.2019 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено.
30.05.2019 року за вх..№19433/19 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження за його відсутності.
Аналогічне клопотання надійшло від позивачки 31.05.2019 року за вх..№19626/19.
10.06.2019 року за вх..№20752/19 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі представника відповідача.
Розгляд справи 10.06.2019 року було відкладено на 26.06.2019 року.
В обґрунтування позову позивачка зазначає, що після досягнення нею 16-річного віку вона неодноразово зверталась до органу міграційної служби для отримання паспортного документа у формі книжечки, на що отримувала відмови, обґрунтовані тим, що оформлення паспортного документа у формі книжечки не передбачено законодавством, а тому не може бути здійснено органом. Позивачка вважає, що такі відмови грубо порушують її соціальні права, а тому є протиправними. Надаючи аргументи на підтвердження власної позиції, позивачка зазначає, що відмова у видачі їй паспортного документу у формі книжечки порушує її особисте право на ім'я, оскільки видача паспорта у формі ID-картки передбачає присвоєння їй номеру (штрих-коду), що для позивачки вважається недопустимим. Крім цього, така форма документа не відповідає релігійним переконанням позивачки, яка сповідує Православ'я.
Позивачка також вважала, що таке обмеження грубо порушує основоположні конституційні права громадян, передбачені статтями 21-24, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 67, 68 Конституції України, на життя, релігійні переконання, честь, гідність, здоров'я, працю та заробітну плату, навчання, розвиток особистості тощо, оскільки громадяни, які за релігійними переконаннями відмовляються від отримання паспорта з безконтактним електронними носієм або з ним, від присвоєння унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР) та від зняття біометричних даних, обліку персональних даних в ЄДДР позбавляють згідно з пунктами 2 та 3 постанови КМУ від 25.03.2015 року №302 права на отримання паспорта у формі книжечки, у тому числі, вперше, по досягненню 16-річного віку.
Позивач вказала, що сам факт присвоєння людині номера суперечить висновкам Нюрнберзького трибуналу 1946 року, що ратифікований Верховною Радою України під №3248-VІ від 19.04.2011 року, і не має строку давності, який прямо засудив присвоєння номерів по відношенню до людини і визнав такі дії злочином проти людяності. Більш того, загальновідомою є інформація про те, що в структурі номерів штрих-коду системи ЕАN-13 міститься число «666», тобто символіка, яка ображає почуття православних віруючих. В силу цього, позивачка просила задовольнити позов у повному обсязі.
03.06.2019 року за вх.№19983/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому висловлена позиція незгоди із заявленими позовними вимогами. В обґрунтування заявленої позиції представником відповідача зазначається, що позивачем при зверненні до міграційного органу не дотримано вимог щодо подачі заяви, а саме не додано всіх необхідних документів, на основі яких відповідач міг би видати будь-який із видів паспорту. За умови невідповідності заяви встановленим вимогам відповідь суб'єкта владних повноважень слід розглядати у контексті відповіді на звернення громадян, а не заяви про видачу паспорта. Враховуючи те, що позивач не звернувся із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видачі паспорта громадянина України, та за відсутності необхідних документів (фотокартки, свідоцтва про народження тощо), представник відповідача вважає, що бездіяльності відповідача щодо не оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_3 відсутня, а так само відсутні підстави для зобов'язання відповідача видати такий паспорт.
Також представник відповідача вказав, що наказ №320 13.04.2012 року "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" був документом, який встановлював порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Наказ №320 втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ №161 від 01.03.2018 року «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320».
Крім цього, аналізуючи фактичні обставини справи, відповідач зазначає, що дана справа не підпадає під категорію зразкової, адже не відповідає основним критеріям, встановленим Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 року у справі №806/3265/17.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено ч. 4 ст. 229 КАС України.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 16.02.2001 року (а.с. 43). ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 .
29.10.2018 року ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 18-19). З аналогічною заявою позивачка звернулась і до Головного управління ДМСУ в Одеській області (а.с. 21-22)
19.11.2018 року за №Ч-1794/6/5101-18 від Головного управління ДМСУ в Одеській області надійшов лист, у якому зазначено, що у органу відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки (а.с. 23-24).
Листом від 24.11.2018 року Приморським районним відділом ГУ ДМС України в Одеській області надано позивачу відповідь за №5115/5716, згідно якої зазначено, що в Приморського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області відсутні можливість для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки (а.с. 20).
29.03.2019 року позивачка повторно звернулась до Приморського районного відділу ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки, без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.25-28), на що була отримана відповідь від 13.04.2019 року №5115/45, у якій зазначено про неможливість оформлення паспорта у формі «книжечки» (а.с. 29).
Аналогічна заява була подана і до Головного управління ДМСУ в Одесьткій області (а.с. 30-33), на що отримано відповідь від 01.04.2019 року №Ч-618/6/5101-19 про відсутність законних підстав для оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки (а.с. 34-35).
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст.14 вищезазначеного Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно ч.1 ст.21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч.3 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», зокрема, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (надалі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.
При цьому, слід дійти до висновку про порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки суб'єкт згоди на таку обробку не надає.
Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Відповідно до ч.2 вищезазначеного Закону, персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована .
Частиною 5, 6 вищезазначеного Закону передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
За практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст.8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Таким чином, норми ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст.8 Конвенції.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17.
Дана адміністративна справа №420/2977/19 є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17 від 19.09.2018 року.
Так у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ознаками цієї типової справи є:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
За таких обставин, зважаючи на пояснення та доводи сторін, беручи до уваги норми національного та міжнародного права, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо не оформлення паспорта громадянина України позивачеві у формі паспортної книжечки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача оформити та видати бланк паспорта позивачу у формі паспортної книжечки відповідно до Положення "Про паспорт громадянина України", суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Позовна вимога щодо зобов'язання відповідача щодо оформлення та видання бланку паспорта позивачу у формі паспортної книжечки відповідно до Положення "Про паспорт громадянина України" є похідною від першої позовної вимоги. Адже задоволення першої позовної вимоги має своїм наслідком задоволення другої.
З огляду на те, що дії відповідача щодо не оформлення паспорта громадянина України позивачу у формі паспортної книжечки визнані протиправними, а вимога про зобов'язання відповідача щодо оформлення та видання бланку паспорта позивачу у формі паспортної книжечки відповідно до Положення "Про паспорт громадянина України" є похідною від першої, суд доходить висновку про задоволення позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача щодо оформлення та видання бланку паспорта позивачу у формі паспортної книжечки відповідно до Положення "Про паспорт громадянина України".
Крім цього, суд вважає, що задоволення цієї вимоги є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
З огляду на зазначене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, суд дійшов висновку, що Приморський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області листами від 24.11.2018 та 13.04.2019 року протиправно відмовив позивачу у видачі паспорту громадяни на України у вигляді паспортної книжечки, передбаченої Положенням про паспорт громадянина України, яке затверджене Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 є обгрунтовнаними та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п.7 ч.1 ст. 5, п.14 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) в особі Приморського районного відділу в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса: 65039, м.Одеса, вул. Канатна, 101в) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу Приморського районного відділу в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу Приморського районного відділу в м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя М.М. Аракелян
.