22 липня 2019 року м. Київ № 320/2875/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця Трофименко Михайла Михайловича
про визнання протиправними дій та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до приватного виконавця Трофименко Михайла Михайловича (далі по тексту - відповідач), в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:
- визнати дії приватного виконавця Трофименко Михайла Михайловича з винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 16.05.2019 у виконавчому провадженні ВП № 59128997 протиправними;
- скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 16.05.2019 у виконавчому провадженні ВП № 59128997, винесену приватним виконавцем Трофименко Михайло Михайловичем.
Позовні вимоги щодо протиправності постанови обґрунтовано наступним: солідарні боржники несуть солідарний обов'язок зі сплати основної винагороди приватному виконавцю; в оскаржуваній постанові відповідач не посилається на дійсну вартість майна та не зазначає докази щодо оцінки майна, а на власний розсуд визначає основну суму заборгованості; у застосованій формулі розрахунку винагороди відсутнє зазначення суми; в оскаржуваній постанові не зазначено про солідарність відповідальності боржників (власників предмету іпотеки), що в подальшому може призвести до багаторазового стягнення основної винагороди за одним й тим самим виконавчим документом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 17.07.2019.
Крім того, судом було витребувано від відповідача матеріали виконавчого провадження № 59128997 в частині, яка стосується предмета спору.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 у зв'язку з ненаданням відповідачем до суду витребуваних документів ухвалою від 10.07.2019 суд повторно витребував від відповідача матеріали виконавчого провадження та оголосив перерву до 22.07.2019.
22.07.2019 засобами електронного зв'язку (електронною поштою) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позову не визнав і просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Зазначив, що постанова від 16.05.2019 про стягнення з боржника основної винагороди винесена приватним виконавцем правомірно, законно та на підставі норм чинного законодавства України, сума основної винагороди, стягнутої з боржника, визначена вірно, підстави для скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 16 травня 2019 р. відсутні. Крім того, приватним виконавцем Трофименко М.М. надано до суду матеріали виконавчого провадження № 59128997.
У судове засідання, призначене у справі на 22.07.2019 представники сторін не з'явились. Від позивача до суду надійшла заяву від 22.07.2019 про розгляд даної справи в порядку письмового провадження.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується наявною у матеріалах справи телефонограмою.
Відповідно до вимог частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи викладене, суд здійснив розгляд даної справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Білоцерківським міськрайонним судом Київської області розглянуто цивільну справу № 357/426/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору іпотеки недійсним.
Судом встановлено, що 14.08.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 укладено кредитний договір №001-2900/756-0054, згідно з яким банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти - 48674,00 швейцарських франків, а позичальник зобов'язувався повернути кредит не пізніше 10 серпня 2037 року та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 4,5% річних, а за користування кредитом понад встановлений строк сплатити підвищену процентну ставку на рівні 13,5% річних. Сторони передбачали, що у разі звільнення позичальника з роботи в банку процентна ставка передбачається в розмірі 10,45% річних, а підвищена -31,35% річних.
16.08.2007 року укладено кредитний договір №001-2902/756-0055, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати позичальнику кредитні кошти в розмірі 19786,00 швейцарських франків, а позичальник зобов'язувався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 10 серпня 2027 року та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 4,5% річних, а за користування кредитом понад встановлений строк - підвищену процентну ставку на рівні 13,5% річних. Також сторони передбачали, що у разі звільнення позичальника ОСОБА_2 з роботи в банку, процентна ставка передбачається в розмірі 10,45% річних, а підвищена -31,35% річних .
За додатковими угодами між сторонами від 07.04.2014 року сторони передбачали, що до моменту повного виконання зобов'язань за кредитним договором від 14.08.2007 та від 16.08.2007 позичальник сплачує проценти за користування в розмірі 4,5% річних, а за користування кредитом понад встановлений строк, зобов'язується сплатити проценти в розмірі 13,5% річних.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.09.2016 первісний позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 14.08.2007 № 001-2900/756-0054, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 в розмірі 42374 швейцарських франків 53 сантими та заборгованості за кредитним договором від 16 серпня 2007 року № 001-2902/756-0055, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 в розмірі 14957 швейцарських франків 60 сантимів звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 16 серпня 2007 року, а саме на:
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997 року, виданого за наказом ВАТ «Росава» № 1019 від 19 листопада 1997 року;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997 року, виданого за наказом ВАТ «Росава» № 1019 від 19 листопада 1997 року;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997року, виданого за наказом ВАТ «Росава» № 1019 від 19 листопада 1997 року;
- 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1997 року, виданого за наказом ВАТ «Росава» №1019 від 19 листопада 1997 року.
Разом з тим, вказаним рішенням надано право ПАТ «Універсал Банк» провести публічні торги за початковою ціною предмета іпотеки, яка визначена на підставі ринкової вартості об'єкта оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14.11.2017 суд відмовив представнику ОСОБА_2 у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 вересня 2016 року. Таким чином вказане рішення набрало законної сили 14.11.2017.
05.03.2018 на виконання рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.09.2016 видано виконавчий лист, в якому зазначено, що рішення набрало законної сили 27.12.2007, виконавчий лист може бути пред'явлений до виконання протягом трьох років з дня вступу рішення в законну силу.
15.05.2019 Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулось із заявою від 14.05.2019 до приватного виконавця Трофименко М.М. про примусове виконання виконавчого листа Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.03.2018 по справі № 357/426/16-ц та звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 16.08.2017, де боржником являється, зокрема ОСОБА_1 .
16.05.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 59128997 по примусовому виконанню виконавчого листа № 357/426/16-ц виданого 05.03.2018 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.
Того ж дня відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 59128997. Відповідно до цієї постанови відповідачем зазначено про стягнення з позивача основної винагороди у розмірі 148 922 грн. 73 коп. (а.с.11-13).
Позивач вважає постанову відповідача про стягнення з боржника основної винагороди протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Закон № 1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону № 1404-VIII закріплено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписами пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 19 Закону №1404-VIII передбачено право вибору стягувача щодо пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною третьою статті 45 Закону №1404 передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
У свою чергу, основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1-4 статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 7 ст. 31 Закону № 1403-VIII).
Згідно з вимогами частини дев'ятої статті 31 Закону № 1403-VIII солідарні боржники несуть солідарний обов'язок із сплати основної винагороди.
На виконання статті 31 Закону № 1403 постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до вимог пункту 19 Порядку, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. (ч. 6 ст. 48 Закону № 1404-VIII).
Таким чином, з огляду на положення вищезазначених норм постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Отже, слід зауважити, що оскільки виконавче провадження № 59128997 було відкрито, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Трофименко Михайло Михайлович мав право винести постанову про стягнення з боржника - ОСОБА_2 основної винагороди від 16.05.2019 у виконавчому провадженні № 59128997, оскільки фактично таке право визначене приписами частини сьомої статті 31 Закону № 1403.
Таким чином позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича щодо винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 16.05.2019 у виконавчому провадженні № 59128997 задоволенню не підлягають.
При цьому слід звернути увагу, що позивачем не було заявлено позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо здійснення неправильно розрахунку основної винагороди приватного виконавця, тощо.
Разом з тим, стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (в тому числі в разі повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, є неможливим в силу положень статті 31 Закону №1403 та пункту 19 Порядку, оскільки приватний виконавець зобов'язаний вирахувати розмір основної винагороди пропорційно від фактично стягнутої суми.
Також, чинним законодавством передбачена обов'язкова вимога до постанови про стягнення з боржника основної винагороди, а саме: вказана постанова повинна містити розрахунок та порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця.
В оскаржуваній постанові відповідач зазначив таку формулу розрахунку основної винагороди: основна сума заборгованості х 10 % = 148 922 грн. 73 коп. Проте, у цій постанові відповідачем не зазначено вартість реалізації майна, з якої можна б було вирахувати основну винагороду виконавця, з урахуванням солідарної відповідальності всіх боржників, та не вказано розмір основної суми заборгованості у числовому значенні. За таких обставин застосована формула не містить обов'язкового елементу - числового значення розміру основної суми заборгованості, отже є неконкретною і тому не може бути використана. Не наведено таких числових значень відповідачем і у відзиві на позов.
При цьому суд звертає увагу, що сума заборгованості у виконавчому листі визначена в іноземні валюті (а саме у 42 374 швейцарських франків 53 сантими + 14 957 швейцарських франків 60 сантимів = 57 332 швейцарських франка 13 сантима). Разом з тим, відповідачем не зазначено у спірній постанові яким чином він визначив цей її розмір у національній валюті України, за яким курсом Національного банку України.
Судом встановлено, що виконавчий лист Білоцерківського міськрайонного суду Київської області стосується чотирьох боржників, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Проте, відповідачем під час розрахунку суми основної винагороди у спірній постанові не вказано чи стосується вона щодо кожної із зазначених осіб, чи лише щодо позивача.
Суд також погоджується з доводами позивача щодо наступного. Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.
Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У справі № 357/426/16-ц Білоцерківський міськрайонний суд Київської області прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом проведення публічних торгів за початковою ціною предмета іпотеки, яка визначена на підставі ринкової вартості об'єкта оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності.
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
Разом з тим відповідно до вимог статей 19, 57 № 1404-VIII сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо така вартість майна змінилася.
Відповідно до частини першої розділу ІХ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1301/29431, не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється організатором на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону № 1404-VIII.
У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється Організатором на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закон № 1404-VIII.
У той же час, частиною п'ятою статті 31 Закону України № 1403-VIII встановлено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Тобто, законодавець передбачив можливість часткового стягнення суми заборгованості, від чого і поставив у залежність остаточну винагороду приватного виконавця.
Отже, фактичне виконання стягнення в рахунок погашення заборгованості шляхом продажу майна (земельних ділянок) з публічних торгів може відбутися на суму, відмінну від тої, що визначена як початкова ціна, а відтак і розмір основної винагороди приватного виконавця може змінитися.
Оскільки відповідачем при винесенні постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 16.05.2019 порушено вимоги положень статті 31 Закону № 1403-VIII та пункту 19 Порядку, суд погоджується із твердженнями позивача щодо протиправності цієї постанови із наведених вище підстав, оскільки вона є необґрунтованою і не відповідає встановленим вимогам законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку, що визнає, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди від 16.05.2019 № 59128997 не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає визнанню протиправною та скасуванню. Отже в цій частині позовних вимог позов підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, відповідачем не було надано доказів на підтвердження правомірності постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 16.05.2019 № 59128997.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При звернення до суду позивачем було сплачено 768,40 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією № 20988853 від 31.05.2018.
Враховуючи ту обставину, що позивач звернувся до адміністративного суду із вимогою немайнового характеру суду не надається за можливе встановити розмір пропорційно задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень всю суму судового збору, що було сплачено позивачем.
Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича про стягнення з боржника основної винагороди від 16.05.2019 у виконавчому провадженні № 59128997.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича (РНКОПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: 07401 , Київська область , м. Бровари, вул. Янченка Дмитра, буд.2 , оф . 7 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_5 ) судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.