ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" липня 2019 р. справа № 300/986/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Григорука О.Б.,
при секретарі Королевич О.В.,
за участю: позивача ОСОБА_1 , - представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача - Соболь О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 07.05.2019 звернувся до суду з адміністративним позовом до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про визнання протиправною відмови в призначенні пенсії по інвалідності згідно статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язання призначити позивачу пенсію по інвалідності з 19.10.2018, з урахуванням періодів роботи з 03.01.1996 по 18.05.2007 та з 12.05.2008 по 24.03.2009.
Позовні вимоги мотивовано тим, що до заяви про призначення пенсії позивачем було подано повний пакет документів про його страховий стаж та документи, що посвідчують особу. Однак, Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відмовило позивачу у призначенні пенсії по інвалідності, з підстав відсутності необхідного страхового стажу роботи, який, за підрахунками відповідача, склав 11 років 2 місяці 2 дні, оскільки відповідач не врахував періоди роботи позивача з 03.01.1996 по 18.05.2007 та з 12.05.2008 по 24.03.2009. Позивач вважає протиправною відмову в призначенні йому пенсії по інвалідності згідно статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з підстав, що на дату встановлення інвалідності (19.10.2018) у позивача були всі законні підстави для призначення пенсії по інвалідності у віці 59 років. При цьому зазначає, що його страховий стаж склав більше необхідних 14 років, що підтверджується зокрема записами трудової книжки, яка заповнена та видана у встановленому законом порядку, показами свідків, строковими трудовими договорами, листом Головного управління Пенсійного фонду Російської Федерації №8 по м. Москві та Московській області від 13.03.2019 за №05/7196. Позивач просить зобов'язати призначити йому пенсію по інвалідності з 19.10.2018, з урахуванням періодів роботи з 03.01.1996 по 18.05.2007 та з 12.05.2008 по 24.03.2009.
10.05.2019 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду строк, який надійшов на адресу суду 30.05.2019. Відповідно до відзиву Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області просить відмовити у задоволенні позову з обґрунтувань, що відсутні документи, які належним чином підтверджують наявність у позивача загального стажу роботи 14 років для призначення йому позивачу пенсії по інвалідності згідно статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відповідач зазначає, що роботодавцем позивача в період з 03.01.1996 по 18.05.2007 згідно відомостей "дубліката" трудової книжки, є ТОВ "ГрандСтрой" Російської Федерації, який є бланком іншої держави та містить герб Російської Федерації. Тому, на думку відповідача, не відповідає порядку видачі "дубліката" трудової книжки відповідно до чинного законодавства України. Інші періоди зараховані до страхового стажу позивача, оскільки ним були надані строкові трудові договори. Щодо періоду роботи з 12.05.2008 по 24.03.2009 на цьому ж підприємстві у Російській Федерації позивачем не було надано строкового трудового договору, або підтверджуючої довідки (а.с.71-76).
06.06.2019 позивач подав відповідь на відзив, відповідно до якої, позивач щодо неврахування його трудової книжки, яка заповнена в Російській Федерації зазначає, що відповідач протиправно не враховує Міжнародну Угоду від 13.03.1992 "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення", Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 14.01.1993 "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн", Міжнародної Угоди від 15.04.1994 "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів". Також, що відповідач не враховує норми чинних міжнародних угод, а саме статті 7 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів, згідно якої оподаткування трудових доходів працівників Сторони працевлаштування здійснюється в порядку і розмірах, встановлених законодавством Сторони працевлаштування. Крім цього, зазначає, що чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо підтвердження стажу показами свідків виключно особами, яким уже призначена пенсія.
Ухвалою суду від 10.06.2019 замінено відповідача у даній справі - Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області належним відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (а.с.117, 118).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом на подання відзиву на позовну заяву у встановлений ухвалою суду строк, який надійшов на адресу суду 24.06.2019, відповідно до якого відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог (а.с.123-127). Згідно відзиву представник відповідача зазначив, що на час розгляду справи у суду і у відповідача відсутні документи, які належним чином підтверджують наявність у позивача загального стажу роботи 14 років. Щодо доводів позивача зазначив, що громадяни України, які працюють за межами України, мають право брати добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування шляхом укладення відповідного договору та сплати ними єдиного внеску з 01.01.2004 - введення в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також зазначив, період роботи позивача з 03.01.1996 по 18.05.2007 не може бути підтверджений судом за показами свідків. Просив відмовити у задоволенні позову.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просили позов задовольнити.
Слід зазначити, що представник позивача ОСОБА_3 - помічник адвоката Лютяк Л.Л. допущена до судового засідання у справі у зв'язку з тим, що дана справа є справою незначної складності, на чому також наполягала представник позивача. В матеріалах справи міститься відповідна довіреність (а.с.54, 55).
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві. У задоволені позову просив відмовити.
Суд, відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 19.10.2018 визнаний особою з інвалідністю III групи, загальне захворювання.
02.11.2018 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області. До заяви про призначення пенсії було подано: копії паспорта та ідентифікаційного номера; трудові книжки НОМЕР_1 та НОМЕР_4; строкові трудові договори про роботу у Федеративному державному унітарному підприємству "Будівельне управління №211" №31 від 01.02.2011, №129 від 30.03.2011, №226 від 23.06.2010, №205 від 21.05.2010, №36 від 14.02.2018, №64 від 25.03.2019, №101 від 21.05.2007 (а.с.13-38, 81, 83).
01.02.2019 комісією з питань припинення діяльності Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області прийнято рішення №221 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з підстав відсутності необхідного страхового стажу роботи, який, за підрахунками відповідача, склав 11 років 2 місяці 2 дні (а.с.77-80).
Листом №2592/03-к від 01.02.2019 Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області повідомило позивача про те, що йому до страхового стажу, серед іншого, не враховано періоди його роботи в Російській Федерації: у ООО "ГрандСтрой" з 03.01.1996 по 18.05.2007 з підстав, що даний запис зроблено в дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_2 та не підтверджений довідками. Відповідно до направлених відповідачем запитів дана організація не зареєстрована в Головному управлінні Пенсійного фонду Росії по м. Москві та Московській області, згідно всеросійської системи даних про компанії і бізнес; в Федеративному державному унітарному підприємстві "Будівельне управління №211 з 12.05.2008 по 24.03.2009 у зв'язку з відсутністю підтверджуючої довідки (договору) (а.с.42).
Не погоджуючись із наданою відмовою 25.02.2019 позивач звернувся до Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області з заявою про призначення йому пенсії з 19.10.2018 та клопотанням щодо виклику та допиту свідків: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для підтвердження достовірності стажу роботи з 01.01.1996 р. по 18.05.2007 та з 12.05.2008 р. по 24.03.2009 в Російській Федерації (а.с.43). Відповідно до відповіді №70/М-15 від 26.03.2019 відповідач залишив без задоволення клопотання позивача щодо виклику та допиту свідків для підтвердження достовірності спірного стажу роботи позивача з підстав, що у вказаного позивачем свідка ОСОБА_4 також не враховані періоди роботи 03.01.1996 по 18.05.2007 у ТОВ "ГрандСтрой" та 12.05.2008 по 24.03.2009 в Федеративному державному унітарному підприємстві "Будівельне управління №211 (а.с.44).
03.04.2019 позивач звернувся до відповідача із повторною заявою про призначення пенсії та вимогою щодо обрахунку його страхового стажу відповідно до трудової книжки, за результатом розгляду якого, листом №122/М-15 від 16.04.2019 Калуське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області залишив без задоволення клопотання позивача щодо виклику та допиту свідків для підтвердження достовірності спірного стажу роботи позивача з підстав, вказаних у відповіді №70/М-15 від 26.03.2019, при цьому, врахований страховий стаж, був перерахований та склав 11 років 10 місяців 16 днів.
Відмову Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області у призначенні позивачу пенсії по інвалідності згідно статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач вважає протиправною, просить зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію по інвалідності з 19.10.2018, з урахуванням періодів роботи з 03.01.1996 по 18.05.2007 та з 12.05.2008 по 24.03.2009.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Органи Пенсійного фонду України, як державний орган, що реалізує право громадян на пенсійне забезпечення, їх посадові та службові особи, зобов'язані неухильно дотримуватись прав громадян при призначенні і виплаті пенсій, вживати заходи щодо попередження їх порушення, надавати допомогу громадянам у витребуванні та оформленні необхідних для призначення пенсії документів.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
У відповідності до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно статті 32 зазначеного Закону, право на призначення пенсії по інвалідності III групи, зокрема, мають особи від 56 років до досягнення 59 років включно, за наявності 14 років страховою стажу.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" законодавство про соціальне страхування складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Кодексу законів про працю України, цього Закону, інших законодавчих актів та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про соціальне страхування, застосовуються норми міжнародного договору.
Зокрема, за приписами статті 1 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди здійснюється згідно законодавства держави, на території якої вони проживають.
Згідно з частинами 1, 2 статті 6 вказаної Угоди від 13 березня 1992 року, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Відповідно до абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визнається сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
За приписами статті 7 вказаної Угоди від 13.03.1992 питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
При цьому, частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, відповідно до вищенаведених норм міжнародних угод, підписаних Україною та Російською Федерацією, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Щодо записів дублікату трудової книжки, як документу, що підтверджує стаж роботи позивача у Російській Федерації, суд зазначає наступне.
Відповідач вказує, що роботодавцем позивача в період з 03.01.1996 по 18.05.2007 згідно відомостей "дубліката" трудової книжки серії НОМЕР_2 , є ТОВ "ГрандСтрой" Російської Федерації, який є бланком іншої держави та містить герб Російської Федерації, тому на думку відповідача не відповідає порядку видачі "дубліката" трудової книжки відповідно до чинного законодавства України. Інші періоди зараховані до страхового стажу позивача, оскільки ним були надані строкові трудові договори. Щодо періоду роботи з 12.05.2008 по 24.03.2009 на цьому ж підприємстві у Російській Федерації позивачем не було надано строкового трудового договору, або підтверджуючої довідки.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Також, згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Слід зазначити, що відповідно до статті 66 Трудового кодексу Російської Федерації трудова книжка встановленого зразка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, перелік документів, які містять відомості про періоди роботи не є вичерпним, при цьому, "дублікат" трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 враховуючи вищенаведені норми міжнародних угод, підписаних Україною та Російською Федерацією, не може бути не прийнятий, як документ, який містить відомості про періоди роботи з підстав, що він є бланком іншої держави та містить герб Російської Федерації.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до записів №№1, 2 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 з 03.01.1996 наказом №1-к від 03.01.1996 позивач прийнятий муляром 4 розряду в ТОВ "ГрандСтрой", відповідно до наказу №33-к від 18.05.2007 звільнений за власним бажанням. Вказані записи скріплені підписом генерального директора та печаткою вказаного товариства (а.с.15).
Згідно записів №№7, 8 трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 з 12.05.2008 відповідно до наказу №122 п/с від 12.05.2008 позивач прийнятий муляром 4 розряду в будівельно-монтажну дільницю №3 Федеративного державного унітарного підприємства "Будівельне управління №211, та наказом №274 п/с від 21.10.2009 позивач звільнений з 30.10.2009 за власним бажанням. Вказані записи містять підпис начальника відділу кадрів та скріплені печаткою підприємства (а.с.16).
Вказані записи про періоди роботи позивача не містять неправильностей чи неточностей, відтак спірні періоди роботи позивача не потребують додаткових підтверджень, оскільки підтверджені дублікатом основного документу про трудову діяльність позивача.
Слід зазначити, що Калуським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України направлялись запити до Головного управління Пенсійного фонду Російської Федерації, про витребування підтверджуючих довідок про стаж та заробітну плату позивача у ТОВ "ГрандСгрой" Російської Федерації. Підтверджуючі довідки не надійшли у зв'язку з тим, що дане товариство ліквідоване, при цьому зазначено, що дане товариство зареєстроване у якості страховика з 07.12.1995 (а.с.39, 84-95).
Однак, вказане не спростовує записів трудової книжки відповідно до дублікату трудової книжки позивача.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
З огляду на вищевикладене, оскільки спірні періоди роботи позивача з 03.01.1996 по 18.05.2007 у ТОВ "ГрандСтрой" та з 12.05.2008 по 24.03.2009 у Федеративному державному унітарному підприємстві "Будівельне управління №211" підтверджені належним чином, тому підлягають врахуванню у страховий стаж позивача при призначенні йому пенсії по інвалідності згідно статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, суд дійшов до висновку, що слід визнати протиправною відмову Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності згідно статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з 19.10.2018, з урахуванням періодів роботи з 03.01.1996 по 18.05.2007 у ТОВ "ГрандСтрой" та з 12.05.2008 по 24.03.2009 у Федеративному державному унітарному підприємстві "Будівельне управління №211".
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 гривень.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що враховуючи заяву про збільшення судових витрат позивач просить стягнути 9000 грн. судових витрат.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Суд, дослідивши договір про надання правової допомоги №25/02 від 25.02.2019, додаткову угоду №1 від 06.05.2019 до договору про надання правової допомоги №25/02, оригінал квитанції про оплату послуг правничої допомоги №255667 від 06.05.2019 (а.с.48-51) додаткову угоду №2 від 04.06.2019 до договору про надання правової допомоги №25/02, оригінал квитанції про оплату послуг правничої допомоги №255674 від 04.06.2019, акт прийому-передачі послуг №10/06 від 10.06.2019 (а.с.111, 112, 114) встановив, що відповідно до пункту 3.2 договору про надання правової допомоги №25/02 від 25.02.2019, укладеного між адвокатом Лютак Людмилою Леонідівною та клієнтом ОСОБА_1 , вартість однієї години роботи адвоката оплачується в розмірі 1000 гривень (а.с.48, 49).
Згідно акту прийому-передачі послуг №10/06 від 10.06.2019 (а.с.114) адвокат Лютак Людмила Леонідівна на підставі свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю №54, виданого Івано-Франківською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідно до рішення №2 від 15.04.1994, надала послуги ОСОБА_1 по справі №300/986/19 відповідно до договору про надання правової допомоги №25/02 від 25.02.2019, додаткових угод №1 від 06.05.2019 та №2 від 04.06.2019.
У пункті 4 акту прийому-передачі послуг №10/06 від 10.06.2019 зазначений розрахунок витрат на правову допомогу, зокрема, зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції 0,5 години - 500 грн.; вивчення та правовий аналіз доказів по справі 1 година - 1000 грн.; пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах 0,5 години - 500 грн.; підготовка адміністративного позову та додатків до нього 5,5 години - 5500 грн.; вивчення та правовий аналіз документів відповідача та відзиву відповідача - 0,25 години - 250 грн.; підготовка відповіді на відзив 1,25 години - 1250 грн.
Відповідно до матеріалів справи, адвокатом Лютак Л.Л. був підготовлений адміністративний позов у даній справі та відповідь на відзив (а.с.106, 108).
Однак, витрати у сумі 9000 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції 0,5 години - 500 грн.; вивчення та правовий аналіз доказів по справі 1 година - 1000 грн.; пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах 0,5 години - 500 грн.; підготовка адміністративного позову та додатків до нього 5,5 години - 5500 грн.; вивчення та правовий аналіз документів відповідача та відзиву відповідача - 0,25 години - 250 грн.; підготовка відповіді на відзив 1,25 години - 1250 грн.), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Крім цього, відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", серед іншого, видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави (пункт 1); складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру (пункт 2). Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Суд зазначає, що вивчення та правовий аналіз доказів по справі, пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах, підготовка адміністративного позову та додатків, підготовка відповіді на відзив відноситься до виду адвокатської діяльності про складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Щодо витрат на зустріч, консультацію клієнта, узгодження правової позиції 0,5 години - 500 грн. суд зазначає, що вказаний вид адвокатської діяльності відноситься до адвокатської діяльності про надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичних осіб.
При цьому, згідно частини 1 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадку надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди).
Проте, позивачем не підтверджено розмір витрат на зустріч, консультацію клієнта з адвокатом, узгодження правової позиції.
Враховуючи вищенаведене, співмірними із складністю цієї справи є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 гривень.
Таким чином, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 гривень, що є співмірним із складністю справи та характером наданих послуг.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Калуського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності згідно статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, код 20551088), прийняти рішення щодо призначення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) пенсії по інвалідності з 19.10.2018, з урахуванням періодів роботи з 03.01.1996 по 18.05.2007 та з 12.05.2008 по 24.03.2009.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Григорук О.Б.
Рішення складене в повному обсязі 22.07.2019.