ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" липня 2019 р. справа № 300/1008/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Кафарського В.В.,
за участю секретаря судового засідання Лудчак А.В.,
представника позивача Сливінського О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0032845413 від 17.04.2019, -
Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0032845413 від 17.04.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно акту перевірки позивача №000488/09-19-54-13/2998311879 від 17.04.2019 відповідачем встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з Єдиного податку з фізичних осіб, визначеного пунктом 295.1 статті 295 Податкового кодексу України, та на підставі статті 122 Податкового кодексу України за затримку сплати фізичною особою авансових внесків єдиного податку в сумі 8 693,60 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50%. На підставі вказаного акту винесено оскаржене податкове повідомлення-рішення №0032845413 від 17.04.2019, яке, на думку представника позивача є неправомірним, протиправним та винесеним всупереч норм чинного законодавства України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.06.2019 (а.с. 64-65). У відзиві представник відповідача щодо заявлених позовних вимог заперечила та в обґрунтування своїх заперечень відмічає, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування другої групи платників податку та на ньому лежить обов'язок до 20 числа поточного місяця сплачувати єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску в розмірі 275,60 грн. що складає, відповідно, 20% розміру мінімальної заробітної плати у 2016 році. Також представник відповідача звертає увагу на те, що позивач визнає, що й підтверджується платіжним дорученням від 14.07.2016 за №20, що ним як платником єдиного податку з фізичних осіб внесено меншу суму авансового платежу в розмірі 206,70 грн., внаслідок чого виникла недоїмка в розмірі 68,90 грн. Таким чином, контролюючим органом правомірно винесено оскаржене податкове повідомлення-рішення у зв'язку з порушенням позивачем терміну сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку з фізичних осіб. Також представник відповідача вважає, що позивач визнає факт порушення термінів сплати грошових зобов'язань і, відповідно, вчинення порушення, передбаченого статтею 122 Податкового кодексу України, оскільки останній, самостійно виявивши недоплату сум єдиного податку в грудні 2017 року, сплатив 68,90 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20.12.2017 за №314. При цьому, представник відповідача зазначає, що розмежовується відповідальність за невжиття заходів (бездіяльність) щодо сплати податків та несвоєчасна сплата. Той факт, що позивач подав платіжне доручення на перерахунок коштів, свідчить про виконання ним обов'язку зі сплати зобов'язань, однак не спростовує факту несвоєчасної сплати грошових зобов'язань та відповідальності, передбаченої статтею 122 ПК України, оскільки, відповідальність за цією статтею застосовується в силу самого факту сплати з простроченням і розмір такої відповідальності залежить виключно від факту несвоєчасної сплати. На підставі наведеного, просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
12.07.2019 представник відповідача через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду подала додаткові пояснення від 11.07.2019, в яких відмітила, що згідно платіжного доручення від 12.08.2016 за №42 сплачені кошти в розмірі 275,60 грн. спрямовуються в погашення боргу 68,90 грн. за попередній період і одночасно формується переплата по платежу в розмірі 206,70 грн. 20.08.2016 згідно заяви платника про застосування спрощеної системи №791/Б від 01.06.2016 слідують нарахування в фіксованому розмірі 275,60 грн. (згідно декларації платника єдиного податку за 2016 рік), однак, коштів не вистачає для зарахування даної суми ( в переплаті є лише 206,70 грн.), відповідно, знову виникає борг в розмірі 68,90 грн. Така періодичність зарахування коштів, сплачених платником податків згідно платіжних доручень, відбувається згідно вимог абзацу другого пункту 87.9 статті 87 ПК України, так як спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється. Представник відповідача відмітила також, що позивачем подана декларація платника єдиного податку за 2017 рік, розділ ІІІ якої вказує на показники господарської діяльності платника податків. Так, авансовий платіж до 20 числа місяця по єдиному податку склав 640,00 грн. у 2017 році (у відповідності до статті 295 Податкового кодексу України). Платіжним дорученням від 13.01.2017 року за №144 підтверджується сплата коштів в сумі 640,00 грн., одночасно з якою відбувається погашення боргу за грудень 2016 року в розмірі 68,20 грн. Таким чином, має місце систематична недоплата 68,90 грн. по єдиному податку по факту сплати авансового внеску, внаслідок чого відбувається зарахування коштів із спрямуванням таких в погашення боргу за попередній період щомісячно в порядку вимог статті 87 Податкового кодексу України. Як наслідок, позивачем 20.12.2017 згідно платіжного доручення від 20.12.2017 за №314 відбувається доплата суми в розмірі 68,90 грн., що в свою чергу, сприяє належному погашенню податкового боргу по даному платежу, і, відповідно, 20.12.2017 сума нарахування зараховується в повному обсязі належним чином згідно вимог пункту 295.1 статті 295 Податкового кодексу України. Враховуючи наведене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову (а.с. 93-94).
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з мотивів, викладених в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилась та подала суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача підтримав вказане клопотання.
Суд, заслухавши думку представника позивача, враховуючи, що до клопотання не додано достатньої кількості доказів щодо неможливості представників відповідача з'явитись у судове засідання, а також беручи до уваги положення статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі, ухвалив відмовити у задоволені вказаного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи і ухвалив здійснювати розгляд справи за даної явки учасників справи за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено.
ОСОБА_1 26.05.2016 зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).
На підставі підпункту 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України 17.04.2019 головним державним ревізором-інспектором відділу адміністрування податків та зборів з фізичних осіб Тисменицького управління ГУ ДФС в Івано-Франківській області проведено камеральну перевірку дотримання правил застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за період з 01.06.2016 по 31.03.2019.
За результатами камеральної перевірку позивача складено Акт отримання правил застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності від 17.04.2019 за №000488/09-19-54-13/ 2998311879 (а.с. 74).
Актом перевірки позивача від 17.04.2019 за №000488/09-19-54-13/ 2998311879 встановлено, що платник порушує правила застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою, визначені пунктом 295.1 статті 295 ПК України.
На підставі Акту перевірки позивача від 17.04.2019 за №000488/09-19-54-13/ 2998311879 відповідачем, з урахуванням виявлених порушень, винесено оскаржене податкове повідомлення-рішення №0032845413 від 17.04.2019, яким за затримку сплати фізичною особою авансових внесків єдиного податку в сумі 8 693,60 грн. зобов'язано сплатити штраф у розмірі 50% у сумі 4 346,80 грн. (а.с. 13).
Вважаючи вказане рішення протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просив його скасувати.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначає і регулює Податковий кодекс України.
Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Згідно підпункту 3.1 статті 3 ПК України, податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 10.1.2 пункту 10.1 статті 10 ПК України, до місцевих податків належать єдиний податок.
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
У відповідності до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно положень статті 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 35.1- 35.3 статті 35 ПК України, сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Статтею 36 ПК України передбачено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно статті 38 ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку. Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Пунктом 293.1 статті 293 ПК України визначено, що ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Згідно з пунктом 293.2 статті 293 ПК України, фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць: 1) для першої групи платників єдиного податку - у межах до 10 відсотків розміру прожиткового мінімуму; 2) для другої групи платників єдиного податку - у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
У відповідності з пунктом 295.1 статті 295 ПК України, платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця. Такі платники єдиного податку можуть здійснити сплату єдиного податку авансовим внеском за весь податковий (звітний) період (квартал, рік), але не більш як до кінця поточного звітного року. У разі якщо сільська, селищна або міська рада приймає рішення щодо зміни раніше встановлених ставок єдиного податку, єдиний податок сплачується за такими ставками у порядку та строки, визначені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно пункту 131.2 статті 131 ПК України, при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування другої групи платників податку.
03.02.2017 позивач подав контролюючому органу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за звітний 2016 рік, де зазначив суму авансового внеску - 275,60 грн.
Таким чином, на позивачу лежить обов'язок до 20 числа поточного місяця сплачувати єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску в розмірі 275,60 грн. що складає, відповідно, 20% розміру мінімальної заробітної плати у 2016 році.
Суд встановив, що позивачем як платником єдиного податку з фізичних осіб в липні 2016 року внесено меншу суму авансового платежу в розмірі 206,70 грн., внаслідок чого виникла недоїмка в розмірі 68,90 грн., що й підтверджується платіжним дорученням від 14.07.2016 за №20 (а.с. 15).
Суд погоджується з відповідачем, що надалі - в серпні, коли позивач, сплатив 275,60 грн. єдиного податку з фізичних осіб згідно платіжного доручення від 12.08.2016 за №42, сума 68,90 грн. має спрямовуватись згідно норм статей 87, 131 ПК України, в погашення боргу за попередній період, оскільки спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, і, одночасно формується переплата по платежу в розмірі 206,70 грн. Однак, знову виникає борг в розмірі 68,90 грн.
Як наслідок, усі наступні сплати згідно платіжних доручень, наявних у матеріалах справи (а.с. 17-31) зараховувалися в першу чергу на погашення податкового боргу, що призвело до порушення порядку сплати авансових платежів у 2016-2017 роках.
Така ситуація відбувалась до грудня 2017 року, коли позивач самостійно виявивши недоплату сум єдиного податку, сплатив 68,90 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20.12.2017 за №314 (а.с. 32).
Отже, сплачені 20.12.2017 кошти у розмірі 68,90 грн., погасили наявний податковий борг позивача.
Наявність у позивача щомісяця з липня 2016 року по грудень 2017 року підтверджується також інтегрованою карткою платника єдиного податку з фізичних осіб (а.с. 75-83).
Таким чином, щомісячна недоїмка у розмірі 68,90 грн. призвела до виникнення заборгованості та штрафних санкцій по єдиному податку, які розраховані згідно наявного в матеріалах справи розрахунку штрафної санкції (а.с. 14).
Пунктом 122.1 статті 122 ПК України встановлено, що несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 300.1 статті 300 ПК України передбачено, що платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Таким чином, з урахуванням заборгованості у платника податку, відповідач, з урахуванням вимог пункту 87.9 статті 87 ПК України правомірно здійснював зарахування коштів сплачених платником податків, в рахунок погашення податкового боргу, та як наслідок, відповідачем правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення №0032845413 від 17.04.2019 про зобов'язання сплатити штраф за платежем єдиний податок з фізичних осіб.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що діяв у межах наданих повноважень та не порушував права позивача, та, як наслідок, податкове повідомлення-рішення №0032845413 від 17.04.2019 відповідає вимогам та прийняте згідно норм чинного законодавства, а отже позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом порядку.
З урахуванням викладеного, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0032845413 від 17.04.2019, - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 22 липня 2019 р.