12 липня 2019 року Справа № 160/5379/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Барановський Р.А., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни про визнання протиправними та скасування рішень, -
ОСОБА_1 11.06.2019 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни, у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни запис № 4232032 від 31.07.2018 року про скасування запису про право власності, що було зареєстровано за ОСОБА_1 20.10.2016 року;
визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42468610 від 09.08.2018 року про реєстрацію права власності за "СТРАДІВАРІУМ ЛІМІТЕД КОМПАНІЯ" та № 27482826 від 14.08.2018 року про право користування (оренди) вказаним вище нерухомим майном, орендодавцем якого є компанія - нерезидент України "СТРАДІВАРІУМ ЛІМІТЕД КОМПАНІЯ".
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/5379/19.
Вищезазначений адміністративний позов не відповідав вимогам ст.ст. 122, 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим ухвалою суду від 18.06.2019р. був залишений без руху, з встановленням позивачу терміну для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної зави без руху шляхом надання до суду:
-заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з представленням доказів поважності причин через які такий строк пропущено;
-відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви;
-належним чином завірених доказів на підтвердження фактичних обставин справи, які додані до позовної заяви ОСОБА_1 ;
-власного письмового підтвердження позивача, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Ухвала про залишення позовної заяви без руху вручена позивачу - 02.07.2019р., що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
08.07.2019р. до суду надійшла направлена засобами поштового зв'язку підписана ОСОБА_2 , як представником ОСОБА_1 , заява про усунення недоліків позовної заяви, що подана з метою виконання вимог ухвали суду від 02.07.2019р. по справі №160/5379/19 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху.
У даній заяві, зокрема, вказано, що:
- у позивача та його представника наявні оригінали доказів, копії яких додано до позовної заяви;
-позивач та його представник підтверджують, що ОСОБА_1 не подано іншого позову (позовів) до цього відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
До вказаної заяви додано належним чином засвідчені письмові докази, перелік яких вказано у позовній заяви ОСОБА_1 .
Окрім того, на виконання вимог вищезазначеної ухвали суду, у прохальній частині даної заяви позивач просить суд, зокрема, визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновити позивачу ( ОСОБА_1 ) строк звернення до адміністративного суду з позовом.
Наведене клопотання обґрунтовано тим, що 19.09.2018р. позивачу стало відомо про те, що 31.07.2018р. (у період дії обтяження нерухомого майна, а саме: арешту, накладеного ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 27.07.2016р. по справі №205/5667/16-ц та зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Іриною Анатоліївною) державним реєстратором прав на нерухоме майно Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяною Василівною було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №4232032 про скасування запису про право власності» що було зареєстровано за ОСОБА_1 20.10.2016р. Заявник зазначив, що з метою, досудового врегулювання спору ним, як представником ОСОБА_1 , 20.09.2019р. було подано скаргу до Міністерства юстиції України, однак, наказом Міністерства юстиції України №4089/7 від 09.11.2018р. було відмовлено у задоволенні скарги адвоката Шевченка Т.М. в інтересах ОСОБА_1 Даний лист заявник отримав 12.12.2018р., однак до копіх даного наказу не було додано висновку комісії, у зв'язку з чим 13.12.2018р. ОСОБА_2 було подано до Міністерства юстиції України адвокатський запит, з проханням надати висновку комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 05.11.2018 р., який заявник отримав 08.01.2019р. З огляду на викладене, позивач був змушений звернутись до суду за захистом порушеного права та 08.02.2019р. подав до Окружного адміністративного суду м.Києва позов до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №4089/7 від 09.11.2018р., який на даний час розглядається у даному суді (справа № 640/2245/19). Заявник стверджує, що позивач сподівався на те, що його порушені права захистить Мінюст та Окружний адміністративний суд м.Києва, однак цього не відбулось, тому ОСОБА_1 змушений був звернутись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з даним позовом, сподіваючись на дієвий захист з боку держави в особі судової гілки влади, а також як на останню можливість відновити своє порушене право. ОСОБА_1 , як зауважує заявник, не звертався раніше із даним позовом з метою запобігання додаткового навантаження на Дніпропетровський окружний адміністративний суд, сподіваючись, що його порушені права буде відновлено, чого на жаль не відбулось.
Відповідно до ч. 3 ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України - заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Таким чином, розгляд вищезазначеного клопотання за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Так, строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу строку звернення до адміністративного суду може бути пов'язаний із різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
Згідно із ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, за змістом ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Аналізуючи доводи, викладені в обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду із позовом, слід зазначити, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Відсутність цієї умови призводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Причина пропуску строку, з позиції суду, є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та поданого ОСОБА_2 , як представником позивача, клопотання про поновлення пропущеного строку про порушення власних прав та інтересів ОСОБА_1 дізнався 19.09.2018р., однак фактично звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду лише 11.06.2019р.
В обґрунтування причин поважності пропуску ним строку звернення до суду із даним позовом, заявник зазначив намір запобігти додатковому навантаженню на суди України та спробу ОСОБА_1 здійснити досудове врегулювання спору шляхом звернення до Міністерства юстиції України з відповідною скаргою та подальше оскарження у судовому порядку наказу, яким Міністерство юстиції України відмовило у задоволенні відповідної скарги.
Водночас, викладені у клопотанні про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із позовом доводи - неможливо вважати істотними обставинами, що перешкоджали ОСОБА_1 звернутись за захистом своїх прав шляхом оскарження відповідних рішень безпосередньо до суду.
Інших поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем у клопотанні не наведено.
Натомість, будь-яких інших доказів чи пояснень, які б свідчили про існування дійсних, істотних обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві реалізувати право на звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даним позовом у вказаний період позивач не надав.
З огляду на вищенаведене, зазначені у клопотанні про поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду доводи суд визнає неповажними.
Враховуючи те, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів, що обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (№3236/03 від 03.04.2008, §41) зазначено, що "…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави".
Отже, судом встановлено факт пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом, що також не спростовано у клопотанні представника позивача про поновлення процесуального строку для звернення до суду, яке викладено у заяві про усунення недоліків позовної заяви за вх. №37279/19 від 08.07.2019р., поданої на виконання ухвали суду від 18.06.2019р. по справі №160/5379/19.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в порушення якої позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строків звернення до суду.
Оцінивши зазначені обставини, за відсутності належного обгрунтування заяви щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду та за відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску такого строку, суд доходить висновку про визнання викладених позивачем у клопотанні представника позивача про поновлення процесуального строку для звернення до суду підстав пропуску звернення до суду неповажними.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 45 рішення від 28.10.1998 року у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій та сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, то заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев'ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N 17-рп/2011).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.2 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За приписами п.9 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність у суду повноважень на стадії відкриття провадження вирішувати питання про пропущення позивачем строків звернення до адміністративного суду або про поважність причин пропущення таких строків, зважаючи на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження поважності не подання даного адміністративного позову в межах строку, визначеного процесуальним законодавством, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.
Водночас, суд звертає увагу на те, що чинним процесуальним законодавством, в разі пропуску строків звернення до суду, передбачений достатній рівень для забезпечення права особи на суд, який відповідає Верховенству права та є ефективним у реалізації цього права.
Зокрема, приписами частини 4 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Аналогічні приписи викладені у ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, національним законодавством, в даному випадку Кодексом адміністративного судочинства України, право доступу до суду особі, позов якої залишений без розгляду, не обмежено, навпаки, визначено, що особа вправі звернутися до суду з позовом в загальному порядку, якщо нею буде усунуто підстави, з яких він залишений без розгляду.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі повернення заяви або скарги.
Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Визнати підстави пропуску строку звернення до суду із даним позовом, викладені у клопотання про поновлення пропущеного строку (заява про усунення недоліків позовної заяви за вх. №37279/19 від 08.07.2019р.) - неповажними.
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення процесуального строку для звернення до суду - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Третяк Тетяни Василівни, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірини Анатоліївни про визнання протиправними та скасування рішень - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити позивачу, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.А. Барановський