м. Вінниця
15 липня 2019 р. Справа № 802/2543/17-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,
за участю:
секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )
до: Київської митниці ДФС (адреса: Міжнародний аеропорт "Бориспіль", м. Бориспіль, Київська область, 08307), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві (адреса: вул. Терещенівська, 11-а, м. Київ, 01601), Державної казначейської служби України (адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601)
про: визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди,
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Київської митниці ДФС (адреса: Міжнародний аеропорт "Бориспіль", м. Бориспіль, Київська область, 08307), Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві (адреса: вул. Терещенівська, 11-а, м. Київ, 01601), Державної казначейської служби України (адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення відповідача, яке полягало у відмові в поверненні коштів, які були вилученні за протоколом про порушення митних правил №0052/125120103/17 від 29.01.2017 року на виконання постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17.
Одночасно, у позовній заяві заявлено клопотання про виклик свідків та призначення судово-психологічної експертизи. Дане клопотання мотивоване тим, що позивачем заявлено вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправним рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому належними та допустимими доказами, які можуть підтвердити вказані обставини, є висновок експерта-психолога та показання оточуючих позивача людей.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
15.01.2018 року на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог. В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 стверджує, що протиправність рішень суб'єкта владних повноважень та тривале порушення правових норм викликають у нього глибокі моральні страждання та постійні нервові стреси, внаслідок чого, моральна шкода збільшується та оцінюється позивачем 160000,00 грн.
Вирішуючи питання про прийняття даної заяви до розгляду, суд виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
Враховуючи право позивача визначене наведеною нормою, а також дотримання порядку подання відповідної заяви, суд вважає за можливе прийняти заяву про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.
Як випливає із матеріалів справи, ухвалу про відкриття провадження Державна казначейська служба України отримала 09.01.2018 року, однак, відзив на адресу суду від відповідача не надходив.
23.01.2018 року на адресу суду від представника Київської митниці ДФС надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову, просить відмовити у призначені судово-психологічної експертизи та виклику свідків. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що з урахуванням постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2017 року якою роз'яснено постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року, вилучена у позивача під час митного контролю валюта підлягає поверненню у встановленому Митним кодексом України порядку. Відповідно до норм Митного кодексу України та Порядку роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №627, визначено, що товари, транспортні засоби комерційного призначення, що зберігаються на складах митниць під митним контролем, можуть бути видані їх власникам або уповноваженим ними особами, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, лише після їх митного оформлення, відшкодування витрат Митниць на їх зберігання та сплати відповідних митних платежів. Повернення вилучених коштів можливе лише за умови декларування цих коштів та за наявності документів, що підтверджують зняття цієї готівки з рахунків у банках. ОСОБА_1 не є власником вилучених коштів, а тому не може вчиняти юридично значущі дії щодо такої валюти. Докази позивача щодо завданої моральної шкоди, представник відповідача, вважає необґрунтованими та документально не підтвердженими.
23.01.2018 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач з доводами Київської митниці ДФС не погоджується та зазначає, що ні Митний кодекс України, ні Кодекс України про адміністративні правопорушення, ні Порядок роботи складу митного органу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року, на які посилається відповідач, не містять норм щодо провадження по виконанню постанов суду про повернення вилучених предметів чи товарів. Роз'яснюючи постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року судом констатовано, що на даний час відсутні підстави для неповернення вилучених грошових коштів ОСОБА_1 згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року. Тобто, вказаним судовим рішенням також зазначено про обов'язковість виконання постанови суду від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17 та повернення вилучених коштів. Крім того, саме для визначення психоемоційного стану та з'ясування чи була ситуація, що пов'язана з прийняттям рішень Київською митницею ДФС про відмову у поверненні вилученої валюти, психотравмуючою для позивача, ОСОБА_1 просить призначити у справі відповідну експертизу.
Позиція Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні даного позову в частині стягнення з Державного Бюджету України відшкодування моральної шкоди. Зокрема зазначає, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями Київської митниці ДФС та заподіянням шкоди, що є обов'язковим елементом правопорушення, а тому вказана вимога є необґрунтованою та передчасною.
Представник відповідача додатково вказав, що постанова Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17, якою зобов'язано повернути ОСОБА_1 вилучену згідно протоколу про порушення митних правил валюту в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн., набрала законної сили, а відтак, має бути виконана Київською митницею ДФС.
31.01.2018 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві в якій ОСОБА_1 наголошує, що із наданих до матеріалів справи медичних документів слідує, що він звернувся за медичною допомогою саме через стрес, який стався внаслідок неправомірної діяльності Київської митниці ДФС у зв'язку з невиконанням судового рішення. Згідно консультативного заключення, наданого кандидатом медичних наук, доцентом Вінницького національного медичного університету імені Миколи Івановича Пирогова ОСОБА_2 , стресова ситуація викликає загострення хвороби Крона та виразкової хвороби з розвитком ускладнень, які загрожують життю. Таким чином, на думку позивача, безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та погіршенням стану здоров'я є очевидним.
12.02.2018 року на адресу суду від Київської митниці ДФС надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України. Мотивуючи заявлене клопотання, представник Київської митниці ДФС послався на наявність рішення, яке набрало законної сили по спору між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року, яка залишена в силі постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2018 року по справі № 802/1339/17-а.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.02.2018 року в задоволенні клопотання представника відповідача відмовлено.
23.02.2018 року на адресу суду від представника відповідача надійшло заперечення, в якому зазначено, що рішення суду щодо повернення вилученої валюти у даному випадку вказує на те, що суд не вбачає підстав для її конфіскації, однак жодним чином не свідчить про повернення такої валюти без дотримання положень чинного законодавства. Крім того, заявлена позивачем сукупність чинників, які з'явилися до виникнення спірних правовідносин з ОСОБА_1 та тривають на даний момент, спричиняючи стресові ситуації, не дають об'єктивної можливості для встановлення причинно-наслідкового зв'язку між психічними станами позивача та діями Київської митниці ДФС.
13.03.2018 року від представника Київської митниці ДФС надійшло клопотання, в якому відповідач заперечує щодо задоволення клопотання про призначення судово-психологічної експертизи та просить відмовити у задоволенні клопотання позивача. Водночас, зазначає, що у разі задоволення вказаного клопотання просить також поставити на розгляд відповідні питання, які стосуються морального та емоційного стану ОСОБА_1 у період з 01.01.2017 року по 30.01.2017 року.
Ухвалою суду від 19.03.2018 року призначено по справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди судово-психологічну експертизу. Доручено проведення експертизи Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, направлено справу для проведення судово-економічної (бухгалтерської) експертизи та поставлено відповідні питання перед експертом з проведення судово-психологічної експертизи. Провадження у справі № 802/2543/17-а за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди зупинено до одержання результатів експертизи.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 року апеляційну скаргу Київської митниці Державної фіскальної служби залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року - без змін.
15.06.2018 Київська митниця ДФС звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 року у справі № 802/2543/17-а.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.10.2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської митниці ДФС на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2018 року у справі № 802/2543/17-а.
30.11.2018 року на адресу суду надійшло клопотання експерта № 139 від 26.11.2018 року про явку підекспертної особи та надання додаткових матеріалів, необхідних для складання висновку експерта за результатами судової психологічної експертизи.
Листом Вінницького окружного адміністративного суду № 802/2543/17-а/2719/18 від 05.12.2018 року позивача повідомлено про необхідність з'явитися до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру для проведення психодіагностичної бесіди та по можливості надати свідчення з місця роботи, свідчення від друзів, знайомих, родичів та інших людей, які б могли підтвердити, чи дійсно у підекспертної особи відбулися зміни в емоційному стані (в свідченнях повинні бути відображені особливості, які відбулися в поведінці або зміни умов життя підекспертної особи).
Крім того, повідомлено про необхідність оплати ОСОБА_1 експертних послуг за судову психологічну експертизу № 139 в сумі 5076,00 грн.
Матеріали адміністративної справи № 802/2543/17-а та висновок експерта № 139 від 27.05.2019 року за результатами судової психологічної експертизи надійшли до Вінницького окружного адміністративного суду 12.06.2019 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.06.2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці ДФС, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, Державної казначейської служби України про визнання протиправним рішення та відшкодування моральної шкоди поновлено.
У додаткових поясненнях, що надійшли до суду 02.07.2019 року, позивач зазначив, що враховуючи положення статті 129-1 Конституції України та результати розгляду справи про порушення митних правил, Київська митниця ДФС зобов'язана виконати зобов'язання, покладені на неї постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року, а саме: повернути ОСОБА_1 валюту, вилучену згідно протоколу про порушення митних правил.
В ході підготовчого судового засідання, судом було поставлено на розгляд клопотання позивача про виклик свідків.
Позивач в ході судового розгляду вказав, що в матеріалах справи наявний висновок судово-психологічної експертизи, під час проведення якої були використані пояснення свідків, а тому відпала необхідність розглядати клопотання про допит свідків.
Так, з метою забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення даної адміністративної справи протягом розумного строку в порядку підготовки справи до судового розгляду проведено підготовче засідання, в ході якого судом здійснено необхідні підготовчі дії, передбачені частиною 2 статті 180 КАС України.
При цьому учасники справи: відводів складу суду, секретарю судового засідання не заявили; згоди вирішити спір шляхом примирення або врегулювати спір за участю судді не надали; заяв щодо уточнення позовних вимог та заперечень проти них не подали; клопотань про заміну неналежного відповідача, заміну позивача, залучення співвідповідача; клопотань про залучення перекладача, спеціаліста не подали; клопотання про колегіальний розгляд справи не заявили.
З огляду на викладене, суд протокольною ухвалою на місці ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів, будучи належним чином повідомленим про час, місце та дату розгляду справи, в судове засідання не з'явились.
В силу приписів частини 1 статті 205 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 01.06.2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. з поверненням вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 року від 29.01.2017 року валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн.
Внаслідок чого, 19.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Київської митниці ДФС з письмовою заявою про повернення вказаної валюти.
Проте, листом № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 року Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що готівку в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучену згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року та щодо якої прийнято судове рішення, він може отримати для вільного використання на території України за умови надання документів, що підтверджують зняття цієї валюти за межами митної території України з його банківського рахунку.
Так, 22.06.2017 року позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою про виконання судового рішення щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
Разом з тим, позивач 22.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Державної фіскальної служби України з письмовою заявою щодо виконання відповідачем судового рішення про повернення вилучених коштів.
Листом № 5616/1/10-70-61-В-113 від 12.07.2017 року Київська митниця ДФС відмовила позивачу у поверненні вилучених коштів, мотивуючи тим, що виконання судового рішення здійснюється у встановленому законодавством порядку, визначеному Національним банком України та відповідно до Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року.
За результатами опрацювання заяви, листом Державної фіскальної служби України № 9214/В/99-99-05-03-02-14 від 21.07.2017 року позивача повідомлено, що питання видачі товарів зі складу митниці врегульовані Порядком роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року, положеннями якого, серед іншого, регламентовано дії у разі прийняття особою рішення про вивезення (повернення) товарів за межі митної території України.
З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2017 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області позивачу видано виконавчий документ № 3/359/1511/2017, який разом із заявою про примусове виконання пред'явлений для виконання до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
18.08.2017 року головним державним виконавцем Яценко Яною Василівною, у зв'язку з тим, що в постанові від 05.05.2017 року відсутні заходи примусового виконання рішень, керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувану без прийняття до виконання.
18.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з заявою про вирішення питання, пов'язаного з виконання постанови у справі про порушення митних правил.
На вказану заяву, листом № В-83/2017 від 20.09.2017 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області повідомив позивача про те, що з приводу порушених прав, свобод чи інтересів він може звернутись до суду із адміністративним позовом щодо оскарження бездіяльності Київської митниці ДФС.
Так, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2018 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Київської митниці ДФС щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року. Зобов'язано Київську митницю ДФС повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучені згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
22.09.2017 року позивач повторно звернувся до Київської митниці ДФС із заявою щодо повернення валюти, вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
У відповідь на вказану заяву, листом № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 року відповідач повідомив ОСОБА_1 , що станом на 11.10.2017 року постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року по справі 802/1339/17-а не набрала законної сили.
04.10.2017 року Бориспільська місцева прокуратура повідомила ОСОБА_1 про те, що за результатами розгляду його звернення, 03.10.2017 року прокуратурою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017111100000265 та відповідно до статті 26, частини 7 статті 214 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні доручено провести слідчому відділу Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області. Попередня правова кваліфікація - частина 2 статті 382 КК України.
Листом Головного управління ДФС у Київській області № 3933/В/10-36-22-03 від 16.11.2017 року позивача повідомлено, що за дорученням прокуратури Київської області від 28.09.2017 року, в межах законодавчо визначеної компетенції, управлінням внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області ГУ ДФС у Київській області здійснюється розгляд його заяви щодо можливих неправомірних дій з боку службових осіб Київської митниці ДФС. З метою встановлення всіх обставин Київською митницею ДФС, за дорученням та участю управління внутрішньої безпеки, здійснюється службова перевірка згідно наказу Київської митниці ДФС № 230 від 01.11.2017 року.
23.11.2017 року позивач звернувся до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини ОСОБА_3 стосовно невиконання Київською митницею ДФС рішення Бориспільського міськрайонного сулу Київської області від 05.05.2017 року в частині повернення вилучених у нього коштів.
29.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Національного антикорупційного бюро України із заявою з приводу можливих неправомірних дій та бездіяльності окремих посадових осіб Київської митниці ДФС України, щодо можливого неналежного проведення посадовими особами УВБ ГУ ДФС у Київській області службового розслідування.
Листом № 26-01/780 від 19.12.2017 року Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю звернувся до першого заступника Голови Державної фіскальної служби України Білана Сергія Васильовича з проханням дати доручення розглянути питання, порушені ОСОБА_1 , та вижити заходи реагування для виконання Київською митницею ДФС постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року в частині повернення заявнику вилученої у нього валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн.
Листом № 111-006/45130 від 06.12.2017 року Національне антикорупційне бюро України повідомило позивача про те, що у заяві не наведено конкретних фактів та обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінальних корупційних правопорушень, підслідних детективам Національного антикорупційного бюро України.
Листом Київської митниці ДФС № 10164/2/10-70-61-47 від 19.12.2017 року, з урахуванням раніше поданої заяви на отримання готівкових коштів на території України, повідомлено позивача, що він може отримати іноземну валюту вилучену за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року, за умови її письмового декларування та без надання банківських документів про зняття цієї валюти з банківського рахунку. Дату та час отримання готівкових коштів запропоновано узгодити у касі Київської митниці ДФС за телефоном.
Листом № 334/2/10-70-05-47 від 16.01.2018 року Київська митниця ДФС, після звернення позивача в телефонному режимі 04.01.2018 року щодо замовлення грошових коштів вилучених за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року, звернулася до ОСОБА_1 для погодження точної дати та часу отримання грошових коштів.
19.03.2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Київської митниці ДФС з письмовою заявою про повернення коштів на виконання судового рішення від 22.09.2017 року у справі № 802/1339/17-а.
Листом № 2212/1/10-70-05-47 від 26.03.2018 року Київська митниця ДФС повідомила позивача про те, що вилучені кошти не були пропущені на митну територію України та не були оформлені у митному відношенні. Відтак, позивачу буде надана митна декларація для внесення вилученої валюти з метою декларування та митного оформлення для дотримання законності переміщення валютних цінностей на митну територію України.
Не погоджуючись із рішеннями Київської митниці ДФС, оформленими листами № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 року, № 5616/1/10-70-61-В-133 від 12.07.2012 року, № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 року та № 10164/2/10-70-6147 від 19.12.2017 року про відмову у поверненні вилучених коштів, з метою визнання їх протиправними та відшкодування моральної шкоди позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 294 КУпАП постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 321 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 1853 цього Кодексу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17 про порушення митних правил, передбачених ст. 471 Митного кодексу України, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 01.06.2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 471 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. з поверненням вилученої згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 року від 29.01.2017 року валюти в розмірі 2030,00 євро та 3500,00 грн. Постанова апеляційної інстанції набрала законної сили, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2017 року роз'яснено постанову Бориспільського міськрайонного суду від 05.05.2017 року, прийняту по справі № 359/1716/17 в частині повернення коштів та зазначено, що вилучена валюта підлягає поверненню ОСОБА_1 у встановленому Митним кодексом України порядку. Разом з тим, у вказаній постанові суд дійшов висновку про те, що станом на даний час відсутні підстави для неповернення вилучених грошових коштів ОСОБА_1 згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року. Тобто, вказаним судовим рішенням також зазначено про обов'язковість виконання постанови від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17 та повернення вилучених коштів позивачу.
Крім того, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2017 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.09.2018 року, визнано протиправною бездіяльність Київської митниці ДФС щодо неповернення ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року та зобов'язано Київську митницю ДФС повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2030,00 євро та 3500,00 грн., вилучені згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року.
Так, положеннями Митного кодексу України не встановлено спеціальної процедури повернення саме валютних цінностей, вилучених у особи, яка вчинила порушення митних правил. При цьому, відповідно до статті 4 Митного кодексу України товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі. Таким чином, положеннями Митного кодексу України валютні цінності віднесено до товарів.
Відповідно до пункту 4.5 Порядку роботи складу митниці ДФС, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 року (далі - Порядок № 627) вилучені та прийняті на зберігання валютні цінності, дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння передаються до каси або спеціально обладнаних приміщень, митниці для організації подальшого зберігання в порядку, встановленому законодавством.
Підпунктом 5.1.10 пункту 5.1 Порядку № 627 визначено, що товари, транспортні засоби комерційного призначення, тимчасово вилучені в справах про порушення митних правил, та предмети, вилучені відповідно до кримінального процесуального законодавства, передаються на склад Митниці протягом поточного робочого дня, впродовж якого вони були вилучені, або після завершення зміни.
Згідно положень пункту 8.7 Порядку № 627 товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені в підпункті 4.2.7 пункту 4.2 розділу IV цього Порядку, що підлягають поверненню власнику, можуть зберігатися на складах митних органів протягом 90 днів з моменту набрання законної сили відповідним рішенням, а ті, що конфісковані за рішенням суду, - протягом строків, установлених законодавством для виконання судових рішень. Копія рішення суду у справі про порушення митних правил, яке надійшло до митниці, набрало законної сили і підлягає виконанню, невідкладно надається завідуючому.
Відповідно до пункту 8.8 Порядку № 627 товари, зазначені в підпункті 4.2.9 пункту 4.2 розділу IV цього Порядку, можуть зберігатися на складі митного органу протягом, зокрема 90 днів - якщо до митного органу не буде подано ухвали суду чи рішення іншого уповноваженого державного органу про заборону вчинення певних дій у справі про порушення прав інтелектуальної власності або з моменту набрання законної сили рішенням суду про повернення цих товарів власнику.
Таким чином, вказаними нормами вказано про обов'язковість судового рішення, зокрема, у справі про порушення митних правил.
Видача зі складу Митниці товарів, транспортних засобів комерційного призначення особам, зазначеним у пункті 9.1 цього розділу, здійснюється за умови подання на ім'я керівника Митниці або особи, яка виконує його обов'язки, відповідної заяви/звернення, у якій зазначаються поштова адреса та за наявності електронна адреса і контактний телефон заявника (пункт 9.2 Порядку № 627).
До заяви/звернення долучаються документи, що засвідчують особу (повноваження особи), а також інші необхідні документи з числа визначених у пунктах 9.8 та 9.9 цього розділу.
Видача товарів та транспортних засобів комерційного призначення зі складу Митниці здійснюється за умови подання документів, що засвідчують особу (повноваження особи).
Крім того, відповідно до пункту 9.7 Порядку № 627 залежно від підстави розміщення та мети видачі товарів і транспортних засобів комерційного призначення на склад Митниці подається, зокрема, належним чином завірена копія постанови у справі про порушення митних правил про повернення товарів, транспортних засобів комерційного призначення власнику та документи, що підтверджують відшкодування витрат Митниці на зберігання товарів і транспортних засобів на складі Митниці, а також сплату штрафу відповідно до постанови, винесеної за результатами розгляду справи про порушення митних правил.
В матеріалах справи наявна копія заяви позивача про повернення валютних цінностей, до якої додані відповідні документи, що є підставою для такого повернення.
Враховуючи те, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, постановлено повернути громадянину України ОСОБА_1 вилучену згідно протоколу про порушення митних правил валюту, у митного органу не було підстав для відмови позивачу у виконанні вказаного судового рішення та неповерненні вказаних валютних цінностей. Крім того, у справі про порушення митних правил судами встановлено походження готівкових коштів, які були вилучені у позивача, джерело їх одержання та призначення. Позивачем було надано виписки з установи іноземного банку, в якому було знято такі кошти.
Щодо пояснень представника відповідача про те, що видача з каси митниці вилучених коштів їх власнику для вільного обігу на території України може бути здійснена після письмового декларування цих коштів та подання документів, визначених Національним банком України, то суд зазначає, що судові рішення, які набрали законної сили обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, що відповідає принципу обов'язковості судового рішення, а тому, виконання судового рішення не можна ставити під умови та в залежність від надання будь-яких документів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що Київська митниця ДФС відмовляючи позивачу в поверненні грошових коштів, вилучених згідно протоколу про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року, діяла не у спосіб, визначений Конституцією України та митним законодавством.
Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди у розмірі 160000,00 грн., шляхом її списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Так, відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин щодо її заподіяння покладається на особу, яка звернулась з таким позовом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 року в справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року у справі № 670/499/16-а.
Як зазначалося судом, відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії", заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.
У пункті 53 зазначеного рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27.07.2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11.01.2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 07.12.2006 року).
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20.07.2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009 року).
В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року № 18966/02).
Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.
У справі «Скордіно проти Італії» ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.
Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, від 10.04.2008 року, пункт 49 і 51), вимагають наступне:
- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 195);
- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 198);
- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 200);
- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 201);
- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пункт 202 - 206 і 213).
У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, пункт 24-25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.
ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії» № 36813/97, пп. 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», № 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, п. 100).
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується.
Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого статтею 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У рішенні від 03.10.2001 року № 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) Конституційний Суду дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).
За цих обставин, оскільки неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення Київською митницею ДФС, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України ОСОБА_1 має право на відшкодування йому за рахунок держави моральної шкоди.
Відповідно до медичної документації, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи внаслідок хвороби Крона.
Згідно виписки з історії хвороби № 8164 та листа непрацездатності АДД № 742363, позивач в період з 29.11.2017 року по 08.12.2017 року перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок погіршення стану здоров'я. Зі змісту консультативного заключення, наданого кандидатом медичних наук, доцентом Вінницького національного медичного університету імені Миколи Івановича Пирогова ОСОБА_2 , стресові ситуації викликають загострення хвороби Крона та виразкової хвороби з розвитком ускладнень, які загрожують життю.
Згідно характеристики, наданої виконуючим обов'язки директора Департаменту самоврядного контролю Вінницької міської ради від 07.12.2017 року, ОСОБА_1 останнім часом замкнутий і насторожений, у нього безпідставно змінюється настрій. За результатами проведених бесід з'ясовано, що концентруванню на завданнях йому перешкоджає емоційний стан, викликаний стресом, пов'язаним із невиконанням службовими особами Київської митниці ДФС судового рішення на його користь.
За результатами призначеної судової психологічної експертизи складено висновок експерта № 139 від 27.05.2019 року, згідно якого, ситуація, що пов'язана з неповерненням коштів внаслідок прийняття рішення Київською митницею ДФС про відмову у поверненні вилученої валюти за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року, була психотравмуючою для позивача. За ступенем інтенсивності та тривалості психічних (на моральному рівні) страждань констатується суттєвий психотравмуючий вплив ситуації, значний ступінь ураження особистості ОСОБА_1 . У зв'язку з тим, що ситуація була психотравмуючою, позивачу нанесено маральну шкоду з психологічної точки зору. Можливий розмір моральної шкоди складає 40,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких встановлюється рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, чинному на момент винесення рішення суду (або в грошовому еквіваленті на момент складання даного висновку експерта становить 169006,50 грн.)
Проаналізувавши зазначені позивачем обставини, в контексті наведених норм та наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн., завданої протиправними рішеннями Київської митниці ДФС, оформленої листами № 5255/1/10-70-05-47 від 30.06.2017 року, № 5616/1/10-70-61-В-133 від 12.07.2012 року, № 8177/1/10-70-05-05-47 від 12.10.2017 року та № 10164/2/10-70-6147 від 19.12.2017 року про відмову в поверненні йому вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року валюти, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не виконано покладений на нього обов'язок, не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийняття оскаржуваного рішення у даній адміністративній справі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частини 5, 6 статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
В матеріалах справи наявний рахунок Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України до висновку експерта № 139 та відповідне клопотання експерта від 26.11.2018 року, з якого вбачається вартість призначеної ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року судово-психологічної експертизи, яка складає 5076,00 грн.
Так, на підтвердження понесених позивачем у справі судових витрат надано оригінал квитанції № 37330186 від 06.12.2019 року про оплату експертних послуг за судову психологічну експертизу № 139 в сумі 5076,00 грн.
Таким чином, суд вважає підтвердженими витрати позивача, пов'язані із проведенням експертизи, відтак, вказані витрати мають бути стягнені з відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними рішення Київської митниці ДФС у відмові за заявою ОСОБА_1 в поверненні коштів - 2030,00 євро (дві тисячі тридцять євро) та 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот гривень), вилучених у нього за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року на виконання постанови судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2017 року у справі № 359/1716/17.
Стягнути на користь ОСОБА_1 із Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди 160000,00 грн. (сто шістдесят тисяч гривень), завданої протиправними рішеннями Київської митниці ДФС про відмову в поверненні йому вилученої за протоколом про порушення митних правил № 0052/125120103/17 від 29.01.2017 року валюти, шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати експертних послуг за судову психологічну експертизу № 139 в сумі 5076,00 грн. (п'ять тисяч сімдесят шість гривень), сплачених згідно квитанції № 37330186 від 06.12.2018 року, за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці ДФС.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач 1: Київська митниці ДФС (адреса: Міжнародний аеропорт "Бориспіль", м. Бориспіль, Київська область, 08307);
Відповідач 2: Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві (адреса: вул. Терещенівська, 11-а, м. Київ, 01601);
Відповідач 3: Державна казначейська служба України (адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601).
Рішення у повному обсязі виготовлене: 22.07.2019
Суддя Чернюк Алла Юріївна