про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
22 липня 2019 р. Справа № 120/2315/19-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Демитор Наталія Володимирівна розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
18.07.2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Міністерства юстиції України про:
- визнання протиправною, складання та розповсюдження інформації Управлінням з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства юстиції України про скоєння нею корупційного діяння визначеного абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції»
- зобов'язання Міністерства юстиції України спростувати скоєння нею корупційного діяння та відкликання із Державної установи «Центр пробації» лист № 764/31/48-18 від 30.05.2018 року
- стягнення з Міністерства юстиції України моральної шкоди в сумі 80 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що розповсюдженням відповідачем інформації про скоєння нею корупційного діяння принижується її честь, гідність та ділову репутацію.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Проаналізувавши обставини, наведені у позовній заяві, а також дослідивши додані до неї матеріали, доходжу висновку, що вказаний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, зважаючи на таке.
Приписами частини 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас, адміністративною справою у розумінні пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною владних управлінських функцій стосовно іншого суб'єкта.
Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст. 270, 297, 299 Цивільного кодексу України, право на повагу до гідності та честі, право на недоторканність ділової репутації є особистими немайновими правами фізичної особи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ч. 3 ст. 297 Цивільного кодексу України фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Оскільки позовні вимоги щодо складання та розповсюдження інформації, що принижує авторитет і гідність позивача, щодо зобов'язання відповідача спростування скоєння позивачем корупційного діяння пов'язані з реалізацією її особистих немайнових інтересів, то визнання неправомірними дій та зобов'язання спростувати відповідну інформацію є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000 грн., то відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України, такі вимоги можуть бути розглянуті адміністративним судом одночасно з вимогою вирішити публічно - правовий спір. В даному випадку суд дійшов висновку, що спір є цивільно - правовий, тому має бути вирішений в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Демитор Наталія Володимирівна