18 липня 2019 року
м. Київ
справа № 910/12968/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті Енд Сі"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019
у справі № 910/12968/17
за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ЄВРОБАНК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті Енд Сі"
про визнання недійсним одностороннього правочину,
за участю представників сторін
позивача: Мірвода А.М. ,
відповідача: Курильченко К.О.,
(у судовому засіданні 09.07.2019 було оголошено перерву до 18.07.2019),
У серпні 2018 року ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Аваль-Брок" (в подальшому змінено назву на ТОВ "Ті Енд Сі") про визнання недійсним одностороннього правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме вимог ПАТ КБ "ЄВРОБАНК" до ТОВ "Аваль-Брок" щодо сплати боргу за Договором кредиту № ЮЛ-114/2011-К від 29.06.2011 у сумі 3 481 458, 85 грн. та за Договором кредиту № ЮЛ-36/2011-К від 25.02.2011 у сумі 9 750 000 грн., укладеними між ТОВ "Аваль-Брок" та ПАТ КБ "ЄВРОБАНК", та вимог ТОВ "Аваль-Брок" до позивача у розмірі 13 231 485, 85 грн. за Договором позики від 23.05.2016, укладеним відповідачем з компанією Janolio Holdings Limited у вигляді поданої заяви вих. № 16/06/68 від 15.06.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 (суддя Шкурдова Л.М.) у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що під час розгляду справи № 910/14503/16 судами надавалася оцінка односторонньому правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою вих. №16/06/68 від 15.06.2016, та встановлено, що даний правочин є правомірним та таким, що вчинений з додержанням вимог законодавства. Водночас, звертаючись з позовом у даній справі, позивач наводить аналогічні підстави недійсності односторонньому правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформленого заявою вих. №16/06/68 від 15.06.2016, що були підставою його заперечень щодо дійсності вказаного правочину у справі № 910/14503/16. Таким чином, позивачем не доведено обставин недійсності одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючого, Дикунської С.Я., Мальченко А.О.) рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове - про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що оскільки у цій справі зобов'язання сторін за договорами кредиту та кредитної лінії підлягають виконанню у гривні, а за договором позики та договором банківського вкладу (депозиту) - виконанню у доларах США, то такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що гривня та долар США, хоч і є грошовими коштами, є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними. За таких обставин, односторонній правочин - заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Аваль-Брок" про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справі № 914/3217/16.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову, а також на помилкове врахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3217/16. Так, скаржник вказує на те, що:
- хоча правовідносини в межах даної справи та справи № 914/3217/16, яка була розглянута Великою Палатою Верховного Суду, і є подібними за обставинами, проте є різними за своїм матеріально-правовим змістом, так як в межах правовідносин сторін, які були предметом розгляду у справі № 914/3217/16 було здійснено зарахування зустрічних зобов'язань виражених у двох різних іноземних валютах у кредитно-депозитних правовідносинах за крос-курсом валют визначених однією зі сторін на власний розсуд без врегулювання відповідного питання укладеним між сторонами договором або законом, з огляду на що Велика Палата Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку про те, що "євро та долар США є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними". Разом з тим, в межах правовідносин сторін в даній справі було здійснено зарахування національної валюти - гривні з іноземною валютою - доларом США, що хоча і є різними валютами, однак для них Національним банком України, як уповноваженим державою органом, на щоденній основі встановлюється офіційний обмінний курс, який за своїм правовим змістом є мірою співвідношення іноземної валюти, який визнається державою та традиційно застосовується у господарських правовідносинах в Україні, а також при вирішенні спорів сторін, в тому числі, у судовому порядку. Відтак, в межах правовідносин сторін питання визначення співмірності (однорідності) різних валют (гривня-долар США) хоч і не було визначене у існуючих між сторонами договорах, проте врегульовано актами цивільного законодавства, які підлягають обов'язковому застосуванню до правовідносин сторін;
- судами вже було розглянуто спір в межах правовідносин сторін стосовно зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами та ухвалено рішення про визнання припиненим зобов'язання за Договором кредиту ЮЛ-36/2011-К від 25.02.2011, укладеним між ТОВ "Аваль-Брок" та ПАТ КБ "Євробанк", шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Визнано частково припиненим зобов'язання ТОВ "Аваль-Брок" у розмірі 18 497 386 грн. за договором кредиту ЮЛ-114/2011-К від 29.06.2011, укладеним між ТОВ "Аваль-Брок" та ПАТ Комерційний банк "Євробанк", шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Таким чином, визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог виключно за наслідками здійснення переоцінки відповідності правочину критерію однорідності, є прямим порушенням принципу правової визначеності, оскільки за своїми наслідками призводить до нового вирішення справи без дослідження будь-яких нових обставин (які не були відомі, або не могли б бути відомі учасникам судового розгляду та суду станом та час розгляду справи № 910/14503/16).
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, Суд дійшов висновку про необхідність відступити від викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16 правового висновку щодо неможливості зарахування зустрічних однорідних вимог, коли зобов'язання сторін за договорами підлягають виконанню у різних валютах, з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Частиною 3 ст. 203 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені і у ст. 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено ст. 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи з викладеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути:
- зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей. При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Крім цього, між сторонами не повинно бути спору відносно характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання.
Положеннями ст. 177 ЦК України встановлено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Гроші є особливим об'єктом цивільного вправа, особливим рухомим майном, який виступає засобом оплати товарів і послуг, виміру вартості, накопичення, а також формою обмінної вартості.
Таким чином, гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності. При цьому родовий характер грошей полягає в тому, що розмір грошової суми визначається у цивільному обороті не кількістю грошових знаків, а сумою виражених у цих знаках грошових одиниць (їх номінал).
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 192 ЦК України визначено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Пунктом 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що гривня як грошова одиниця України (гривня) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" іноземна валюта: валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу; платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях; кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами.
В свою чергу п.п. 14.1.93. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що коштами є гривня або іноземна валюта.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Враховуючи викладене, грошові вимоги мають розглядатися як однорідні у силу недиференційованості грошей як предмета виконання зобов'язань. При цьому вираження зобов'язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що є виразом вартості грошової одиниці однієї країни у грошових одиницях іншої, не змінюють самої суті грошового зобов'язання, а поняття "валюти", як національної, так і іноземної, входить до категорії "грошей", оскільки як іноземна, так і національна валюта є грошовими знаками.
Таким чином, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною із іншою вимогою про сплату грошей. Адже гроші, як предмет задоволення майнової вимоги, мають ознаку замінності, абсолютної еквівалентності та інші властивості, що дозволяють проводити обмін та інші грошові операції (аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17 та від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18).
Крім цього, правило про однорідність вимог, закріплене у ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України, не містить вимоги щодо їх рівнозначності (абсолютної тотожності).
При цьому ст. 533 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
В свою чергу невідповідність курсової різниці однієї валюти до іншої не свідчить про неможливість часткового припинення зобов'язання, тобто часткового зарахування зустрічних однорідних вимог.
Слід звернути увагу, що якщо сторони відповідних зобов'язань, вимоги за якими зараховуються, дійшли взаємної згоди про зарахування грошових коштів у різних валютах, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3217/16, фактично, за відсутності законодавчого обмеження на це, унеможливлює реалізацію зарахування таких вимог, що не відповідає принципу цивільного права - "дозволено все, що не заборонено законом" (який, по суті, закріплено законодавцем, зокрема, у ст.ст. 203, 627 ЦК України).
Враховуючи викладене Суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду (у постанові від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16), стосовно неможливості зарахування зустрічних однорідних вимог, коли зобов'язання сторін за договорами підлягають виконанню у різних валютах.
Разом з тим Суд враховує, що правовідносини у справах № 910/12968/17 та № 914/3217/16 не є аналогічними, проте обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у зазначених справах є подібними.
Так у справах № 910/12968/17 та № 914/3217/16 позовними вимогами є саме визнання недійсним одностороннього правочину (про зарахування зустрічних однорідних вимог) і зарахування зустрічних вимог здійснено саме щодо грошових коштів у різних валютах. При цьому визначальну роль у подібності правовідносин у цих справах відіграє однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Сама відмінність валют (гривня і долар США у справі № 910/12968/17 та долар і євро у справі № 914/3217/16) не свідчить про неподібність правовідносин, а Великою Палатою Верховного Суду зроблено недвозначний висновок про неможливість зарахування саме грошових коштів у різних валютах у зв'язку з тим, що зобов'язання підлягають виконанню у різних валютах.
Відповідно до ч. 3 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, ч. 3 ст. 302, ст. 303 ГПК України, Суд, -
Справу № 910/12968/17 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ті Енд Сі" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.