вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
22.07.2019м. ДніпроСправа № 904/2326/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: Карпенко Ю.С.;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (с. Горького, Дніпровського району, Дніпропетровської області)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором поставки № 033/25 від 26.09.2016 у загальному розмірі 13 355 грн. 61 коп.
Державне підприємство "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 033/25 від 26.09.2016 у загальному розмірі 13 355 грн. 61 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 10 000 грн. 00 коп. - основний борг;
- 2 666 грн. 02 коп. - інфляційні втрати;
- 689 грн. 59 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 033/25 від 26.09.2016 в частині поставки товару (паливно-мастильних матеріалів та паливних карток, на яких воно обліковується), за який позивачем 28.12.2016 була здійснена попередня оплата в сумі 10 000 грн. 00 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2017 року по лютий 2019 року у сумі 2 666 грн. 02 коп., а також 3% річних за період прострочення з 14.12.2016 по 01.04.2019 в сумі 689 грн. 59 коп.
Ухвалою суду від 07.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 03.07.2019.
У судове засідання 03.07.2019 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив; про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомлення № 4930008753859 (4905120586677), з якого вбачається факт отримання ухвали суду відповідачем - 11.06.2019 (а.с.106).
В той же час, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд дійшов висновку про необхідність відкладення розгляду справи.
Так, ухвалою суду від 03.07.2019 розгляд справи по суті було відкладено на 22.07.2019.
У судове засідання 22.07.2019 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, будь-яких клопотань від відповідача до суду не надходило, з приводу чого суд зазначає слідуюче.
За змістом частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Суд відзначає, що про день, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомлення № 4930008878759 (4905120611531) (а.с.115), з якого вбачається факт отримання ухвали суду відповідачем - 10.07.2019.
Судом було враховано, що відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Отже, ухвала суду від 03.07.2019 отримана відповідачем завчасно.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Слід також зазначити, що ухвалою суду від 07.06.2018, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи дату отримання вказаної ухвали суду відповідачем - 11.06.2019 (а.с.106), відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 26.06.2019 включно.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 22.07.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, участь у судовому засіданні його представника та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки:
- останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином (частина 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України);
- неявка в судове засідання 22.07.2019 відповідача (його представника) є повторною, отже суд розглядає справу незалежно від причин такої неявки (пункт 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі відкрито 07.06.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 06.08.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.
Отже, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 06.08.2019, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Представник позивача у судовому засіданні 22.07.2019 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.
У частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, а також закінчення строку на розгляд даної справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підставою для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України та пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 22.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 26.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" (далі - постачальник, відповідач) та Державним підприємством "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 033/25 (далі - договір, а.с.36-37), відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар (пункт 1.1. договору).
У пункті 10.1. та 10.2. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони). Договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово не виявила бажання припинити його дію, договір вважається пролонгованим на наступний рік і на тих же умовах.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Так, у пунктах 1.2., 1.3., 1.4. та 1.5. договору сторони погодили, що:
- найменування товару - згідно з накладними на товар (пункт 1.2. договору);
- одиниця вимірювання - літр (пункт 1.3. договору);
- кількість - згідно з накладними на товар (пункт 1.4. договору);
- відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (пункт 1.5. договору).
У пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони визначили, що ціна 1 літра товару: згідно з накладними на товар. Загальна сума договору складається з загальної вартості товару за всіма видатковими накладними.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
У розділі 4 договору сторони визначили умови щодо порядку здійснення розрахунків, а саме: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку та накладних на товар, за цінами, що діють на момент надходження коштів. Ціна одного літру товару вказується у рахунку та накладній і дійсна протягом дня їх виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника (пункт 4.1. договору).
Так, в матеріалах справи наявні наступні рахунки-фактури:
- рахунок-фактура № 0025/0000041 від 26.09.2016 на суму 9 765 грн. 00 коп. (а.с.39);
- рахунок-фактура № 0025/0000042 від 26.09.2016 на суму 67 200 грн. 00 коп. (а.с.40);
- рахунок-фактура № 0025/0000296 від 31.10.2016 на суму 60 200 грн. 00 коп. (а.с.42);
- рахунок-фактура № 0025/0000297 від 31.10.2016 на суму 10 656 грн. 00 коп. (а.с.41);
- рахунок-фактура № 0025/0000456 від 25.11.2016 на суму 55 900 грн. 00 коп. (а.с.43);
- рахунок-фактура № 0025/0000457 від 25.11.2016 на суму 10 212 грн. 00 коп. (а.с.44);
- рахунок-фактура № 0025/0000554 від 08.12.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.45);
- рахунок-фактура № 0025/0000022 від 05.01.2017 на суму 10 215 грн. 00 коп. (а.с.46);
- рахунок-фактура № 0025/0000023 від 05.01.2017 на суму 10 250 грн. 00 коп. (а.с.47);
- рахунок-фактура № 0025/0000038 від 06.01.2017 на суму 48 400 грн. 00 коп. (а.с.48).
На виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором на загальну суму 292 798 грн. 00 коп., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:
- платіжним дорученням № 4469 від 04.10.2016 на суму 9 765 грн. 00 коп. (а.с.49);
- платіжним дорученням № 4468 від 04.10.2016 на суму 67 200 грн. 00 коп. (а.с.50);
- платіжним дорученням № 4572 від 04.11.2016 на суму 10 656 грн. 00 коп. (а.с.51);
- платіжним дорученням № 4593 від 08.11.2016 на суму 60 200 грн. 00 коп. (а.с.52);
- платіжним дорученням № 4689 від 08.12.2016 на суму 55 900 грн. 00 коп. (а.с.53);
- платіжним дорученням № 4709 від 16.12.2016 на суму 10 212 грн. 00 коп. (а.с.54);
- платіжним дорученням № 4724 від 28.12.2016 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с.55);
- платіжним дорученням № 4744 від 12.01.2017 на суму 10 215 грн. 00 коп. (а.с.56);
- платіжним дорученням № 4761 від 16.01.2017 на суму 10 250 грн. 00 коп. (а.с.57);
- платіжним дорученням № 4730 від 11.01.2017 на суму 48 400 грн. 00 коп. (а.с.58).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до пункту 2.1. договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно з умовами договору.
У розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, зокрема:
- строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) (пункт 5.1. договору);
- місце поставки (передачі) товарів: передача покупцю товару за договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки; скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пункт 5.2. договору);
- умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.3. договору).
Так, на виконання своїх зобов'язань за договором відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 282 798 грн. 00 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:
- за платіжним дорученням № 4469 від 04.10.2016 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000095 від 05.10.2016 на суму 9 765 грн. 00 коп. (а.с.59);
- за платіжним дорученням № 4468 від 04.10.2016 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000096 від 05.10.2016 на суму 67 200 грн. 00 коп. (а.с.60);
- за платіжним дорученням № 4572 від 04.11.2016 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000325 від 09.11.2016 на суму 10 656 грн. 00 коп. (а.с.61);
- за платіжним дорученням № 4593 від 08.11.2016 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000326 від 09.11.2016 на суму 60 200 грн. 00 коп. (а.с.62);
- за платіжним дорученням № 4689 від 08.12.2016 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000509 від 09.12.2016 на суму 55 900 грн. 00 коп. (а.с.63);
- за платіжним дорученням № 4709 від 16.12.2016 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000570 від 19.12.2016 на суму 10 212 грн. 00 коп. (а.с.64);
- за платіжним дорученням № 4744 від 12.01.2017 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000062 від 13.01.2017 на суму 10 215 грн. 00 коп. (а.с.65);
- за платіжним дорученням № 4761 від 16.01.2017 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000100 від 19.01.2017 на суму 10 250 грн. 00 коп. (а.с.66);
- за платіжним дорученням № 4730 від 11.01.2017 товар було поставлено відповідно до видаткової накладної № 0025/0000063 від 13.01.2017 на суму 48 400 грн. 00 коп. (а.с.67).
Отже, оплачений платіжним дорученням № 4724 від 28.12.2016 товар на суму 10 000 грн. 00 коп. відповідачем поставлено не було.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, у пунктах 4.3. та 4.4. договору сторони визначили, що при ненадходженні оплати у термін, вказаний в пункті 4.1. договору, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця або здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідного рахунку на оплату. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним. Після оплати товару протягом 5-ти робочих днів постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.
Отже, враховуючи здійснення позивачем попередньої оплати, відповідач зобов'язаний був виконати зобов'язання з поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в сумі 10 000 грн. 00 коп. у порядку, визначеному розділами 4 та 5 договору.
В порушення вказаних зобов'язань, відповідачем товар (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 10 000 грн. 00 коп. поставлений не був, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.
Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією № 223 від 03.04.2019, в якій зазначав про порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, та вимагав перерахувати на його рахунки грошові кошти в сумі 13 355 грн. 61 коп. (а.с.77-79). Докази направлення вказаної претензії наявні в матеріалах справи (а.с.80).
Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, як зазначає позивач, станом на момент складання позовної заяви, відповідач жодного платежу на повернення отриманої попередньої оплати в сумі 10 000 грн. 00 коп. не здійснив, товар позивачу у повному обсязі також не поставив.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із слідуючого.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.
При цьому, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача із претензією № 223 від 03.04.2019, в якій просив повернути суму залишку попередньої оплати, а також сплатити інфляційні втрати та 3% річних за весь період прострочення поставки товару (а.с.77-79). Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару в сумі 10 000 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 10 000 грн. 00 коп. сплаченої позивачем попередньої оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань у повному обсязі не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у сумі 10 000 грн. 00 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 10 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2017 року по лютий 2019 року у сумі 2 666 грн. 02 коп., а також 3% річних за період прострочення з 14.12.2016 по 01.04.2019 в сумі 689 грн. 59 коп.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід звернути увагу, що стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення саме грошового зобов'язання.
З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, в межах яких відповідач повинен був поставити товар на здійснену позивачем попередню оплату.
Зобов'язання поставити товар за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням.
Оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то застосування позивачем частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим.
Вказана правова позиція міститься також у постановах Верховного Суду від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18, від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18.
При цьому, суд відзначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, а також у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.
Однак, як встановлено судом, умовами договору поставки № 033/25 від 26.09.2016, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами визначено не було.
Отже, суд не вбачає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму попередньої оплати.
Враховуючи вказане, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 438 грн. 35 коп.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" про стягнення заборгованості за договором поставки № 033/25 від 26.09.2016 у загальному розмірі 13 355 грн. 61 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Гарант Плюс" (49051, м.Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 40-А; ідентифікаційний код 39726851) на користь Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (52052, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Горького, вулиця Наукова, будинок 8; ідентифікаційний код 03374617) - 10 000 грн. 00 коп. основного боргу та 1 438 грн. 35 коп. частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 22.07.2019.
Суддя Ю.В. Фещенко