ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 липня 2019 року № 640/1617/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкової Дар'ї Миколаївни, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкової Дар'ї Миколаївни, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни про:
- визнання протиправним та скасування рішення Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкової Дар'ї Миколаївни від 16.02.2018 №РВ-8000116302018 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;
- визнання протиправним та скасування рішення Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни від 02.01.2019 №РВ-8000176622019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру за заявою ОСОБА_2 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , в натурі (на місцевості) та файлу формату ХML створеному на її основі;
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у місті Києві присвоїти кадастровий номер земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_1, та видати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2019 позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №640/3243/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкової Дар'ї Миколаївни, Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни про:
- визнання протиправним і скасування рішення Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкової Дар'ї Миколаївни від 16.02.2018 №РВ-8000116302018 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;
- визнання протиправним і скасування рішення Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни від 02.01.2019 №РВ-8000176622019 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру за заявою ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , в натурі (на місцевості) та файлу формату ХML створеному на її основі;
- зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у місті Києві присвоїти кадастровий номер земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_1, та видати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019 до участі у справі №640/1617/19 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Службу у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2019 об'єднано в одне провадження адміністративні справи №640/1617/19 та №640/3243/19, присвоєно об'єднаним справам загальний номер №640/1617/19.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 є власниками житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .
Позивач намагається зареєструвати права на земельну ділянку на якій знаходиться вказаний будинок для чого, зокрема, зверталась у власних інтересах та інтересах свого сина до Державних кадастрових реєстраторів Головного управління Держгеокадастру у місті Києві з метою реєстрації вказаної земельної ділянки шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.
Однак, відповідачі протиправно відмовляли у вказаних зверненнях, мотивуючи відмови невідповідністю поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр», а саме:
- істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти (стаття 120 Земельного кодексу України);
- невідповідність електронного документу установленим вимогам, а саме: XSD Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документу;
- із заявою звернулася особа, яка не може бути заявником відповідно до Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (Порядок №1051).
Позивач зазначає, що право користування на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , виникло у 1998 році, у зв'язку із придбанням житлового будинку, що розташований на таких земельних ділянках. Згідно абзаців 1 та 2 пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Також позивач зауважила, що договори на підставі яких набуто право власності на житловий будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, не оспорювались, недійсними не визнавались, тому відсутні підстави вважати, що такими договорами порушується право сторін таких договорів в частині вказаної істотної умови. Відповідно, відсутність у таких договорах такої істотної умови як кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, не може бути перешкодою у подальшій реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Позивач наголосила, що Додаток 1 «Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа» до Порядку №1051 взагалі не містить таких понять як «XSD Схема» та «валідність електронного документа», а отже підстава для відмови, що зазначена відповідачем з посиланням на ці терміни, є необґрунтованою, безпідставною та такою що суперечить законодавству України.
Відмову з підстави, що із заявою звернулася особа, яка не може бути заявником відповідно до Порядку №1051 позивач також вважає безпідставною та зазначає, що заяву в інтересах позивача та її сина подано представником ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від 07.11.2017 посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М. та зареєстрованій в реєстрі за №1940. У вказаній довіреності передбачено право представника на подання землевпорядної документації для внесення інформації до Державного земельного кадастру України.
Відповідачі подали відзиви на позовні заяви в яких вказано на відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Щодо обґрунтованості та законності оскаржуваних рішень та доводів позивача в цій частині зазначили наступне.
Згідно вимог статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.
Так, у пункті 3 договору дарування житлового будинку від 19.09.2016 укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , зазначено, що «житловий будинок, який відчужується за цим договором, розташований на земельній ділянці, яка перебуває у власності ОСОБА_4 . За даними міського земельного кадастру, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1415,53 м2, кадастровий номер (обліковий код) якої: 79 : 301:009» на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, що підтверджується довідкою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідач не погоджується із вказаним пунктом Договору від 19.09.2016 та зазначає, що номер 79:301:009 не може вважатись кадастровим номером земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1415,53 м2. Підтвердженням факту державної реєстрації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера в Державному земельному кадастрі є витяг з Державного земельного кадастру (створений за допомогою єдиної інформаційної системи Державного земельного кадастру), підписаний Державним кадастровим реєстратором територіального органу Держгеокадастру, адміністратором центру надання адміністративних послуг або нотаріусом та завірений їх печаткою, а не витяг з бази даних міського земельного кадастру чи довідка Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які не мають жодного відношення до Державного земельного кадастру.
До того ж, позивачем не надано жодних належних документів про набуття права на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із чим відсутні підстави вважати, що позивач чи її син набули права власності чи користування на вказану земельну ділянку, в тому числі й до 2004 року.
Також відповідач звернув увагу на невиконання позивачем вимог попереднього рішення щодо усунення недоліків в технічній документації, а саме: графічні матеріали привести у відповідність; зазначити прохід, проїзд до земельної ділянки; сторінка 12 відсутні дата та підпис, сторінка 62 відомості про дату не дають однозначно трактувати інформацію; акт прийому передачі межових знаків на зберігання привести у відповідність, (неможливо однозначно трактувати наявність/відсутність суміжних користувачів при встановлені меж). Тому і у відзивах констатовано, що розробником технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ТОВ «Інтер-Проект «Земля» систематично допускаються грубі помилки під час оформлення вищевказаної документації із землеустрою, як у паперовому, так і в електронному вигляді та навмисно, не в повному обсязі, не доопрацьовуються зауваження викладені у попередніх рішеннях про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
Згідно пункту 8 Вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа, які викладені у Додатку 1 до Порядку №1051, електронний документ створюється у вигляді файла формату XML у кодуванні Unicode (UTF-8). Електронний документ повинен бути коректним (well-formed) та валідним (valid).
Водночас, при перевірці електронних документів, доданих до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 Державними кадастровими реєстраторами за допомогою автоматизованої системи Державного земельного кадастру виявлено невідповідність електронних документів установленим вимогам, а саме: XSD Схема наявні зауваження щодо валідності електронного документу.
Також пунктом 70 Порядку №1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор територіального органу Держгеокадастру під час перевірки документів поданих на державну реєстрацію земельної ділянки перевіряє також повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Відповідач наголошує, що повноваження представника мають бути чітко визначені у довіреності.
Відповідач зазначає, що заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подано представником за довіреністю від 07.11.2017 ОСОБА_3 . Однак, у вказаній довіреності не передбачено повноважень вказаного представника представляти інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 у Головному управлінні Держгеокадастру у місті Києві щодо державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Крім того, зазначено, що позовні вимоги щодо зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоїти кадастровий номер земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_1 , та видати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку, є формою втручання в дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Суд, дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
Згідно договорів купівлі-продажу серії ААО №924916 та ААО №924884 Боярською лісовою дослідною станцією Української сільськогосподарської академії Київської області 11.08.1998 відчужено належне їй 1/2 житлового будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а 1/2 житлового будинку ОСОБА_7 , а згодом ці громадяни відчужили належні їм частини жилих будинків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Згідно договору про поділ житлового будинку від 17.08.2016 №2189 ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальною площею - 55,3 м2, житловою площею 26,5 м2 та господарських споруд, що розташовані біля нього за адресою: АДРЕСА_2 , яка присвоєна вказаному будинку на підставі наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.10.2016 №311.
Згідно договору дарування житлового будинку від 19.09.2016 №2384 ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 частину житлового будинку, загальною площею - 51,1 м2, житловою площею 26,7 м2 та господарських споруд, що розташовані біля нього за адресою: АДРЕСА_1 .
03.11.2016 ОСОБА_1 звернулася до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотанням на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) розташованих на АДРЕСА_2 та -А з метою подальшої приватизації земельних ділянок, на яких розташовано зазначений житловий будинок.
11.11.2016 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради надано Завдання на проектування №ЗВП-2611 та №ЗВП-2612.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_2 виготовлена ТОВ «Інтер-проект «Земля» на замовлення ОСОБА_1 , обліковий код земельної ділянки № 79:301:0126 .
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої на АДРЕСА_1 виготовлена ТОВ «Інтер-проект «Земля» на замовлення ОСОБА_2 (в особі батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ), обліковий код земельної ділянки № 79:301:0127 .
17.11.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М. посвідчено та зареєстровано в реєстрі:
- за №1940 довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_8 та ОСОБА_3 представляти її інтереси та діяти від її імені, в тому числі у органах Держгеокадастру, з питань пов'язаних із: приватизацією на її ім'я, земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстрації права власності земельної ділянки на її ім'я у відповідних органах;
- за №1941 довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_8 та ОСОБА_3 представляти її інтереси та діяти від її імені, в тому числі у органах Держгеокадастру, з питань пов'язаних із: приватизацією на ім'я її малолітнього сина ОСОБА_2 , земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
02.02.2018 на підставі вказаної довіреності ОСОБА_3 подав до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві заяви:
- №ЗВ-8000789342018 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви додав документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у паперовому вигляді та у формі електронного документа, а також довіреність від 07.11.2017;
- №ЗВ-8000789352018 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви додав документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у паперовому вигляді та у формі електронного документа, а також довіреність від 07.11.2017.
16.02.2018 Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюковою Дар'єю Миколаївною розглянуті вказані документи та прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру №РВ-8000116312018 (по заяві №ЗВ-8000789342018) та №РВ-8000116302018 (по заяві №ЗВ-8000789352018).
В обґрунтування зазначених рішень зазначено про:
- невідповідності поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, а саме: не виправлено зауваження з попереднього рішення про відмову. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти (стаття 120 Земельний кодекс України);
- невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: XSD Схема наявні зауваження щодо валідності електронного документу;
- із заявою звернулася особа, яка не може бути заявником відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру.
18.12.2018 ОСОБА_3 повторно подав до Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві заяви:
- №ЗВ-8001008382018 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- №ЗВ-8001008372018 про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.
02.01.2019 Державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катериною Сергіївною розглянуті вказані документи та прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру №РВ-8000176622019 (по заяві №ЗВ-8001008382018) та №РВ-8000176602019 (по заяві №ЗВ-8001008372018).
В обґрунтування рішення №РВ-8000176602019 зазначено «Рекомендую: не в повній мірі виправлені зауваження попереднього рішення», рішення №РВ-8000176622019 - «Рекомендую: не виправлені зауваження попереднього рішення».
Позивач не погодилась із вказаними рішеннями від 16.02.2018 №РВ-8000116312018 та №РВ-8000116302018, від 02.01.2019 №РВ-8000176602019 та №РВ-8000176622019, вважає вказані рішення протиправними, а тому звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статі 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Частинами дев'ятою, десятою статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
За приписами частини першої статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1051 до складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком.
Таким чином, державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі є необхідною для державної реєстрації речових прав на земельну ділянку.
Пунктом 3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі. Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 є власниками житлового будинку, розташованого на земельних ділянках за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , відповідно.
Позивач намагається зареєструвати права на земельну ділянку на якій знаходиться вказаний будинок для чого, зокрема, зверталась у власних інтересах та інтересах свого сина до Державних кадастрових реєстраторів Головного управління Держгеокадастру у місті Києві з метою реєстрації вказаної земельної ділянки шляхом внесення відомостей про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру та присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви:
- перевіряє відповідність документів вимогам законодавства;
- за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:
- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;
- подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;
- невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
- знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.
Як зазначено вище, підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельних ділянок зазначено:
- невідповідність поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру, а саме: не виправлено зауваження з попереднього рішення про відмову. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти (стаття 120 Земельний кодекс України);
- невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: XSD Схема наявні зауваження щодо валідності електронного документу.
- із заявою звернулася особа, яка не може бути заявником відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру.
Дійсно, відповідно до частини шостої статті 120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.
Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).
Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 у справі №6-194цс14 вказав, що «за змістом частини другої статті 377 Цивільного кодексу України та частини шостої статті120 Земельного кодексу України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Установивши, що позивач (продавець за договором купівлі-продажу нежилого приміщення) не є власником спірної земельної ділянки та що кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був, а також не встановивши порушення законних прав позивача у зв'язку з відсутністю в указаному договорі купівлі-продажу умови щодо кадастрового номера земельної ділянки, з урахуванням тієї обставини, що вказана істотна умова не впливає на права чи інтереси продавця, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання такого договору недійсним».
Позивач зауважила, що договори купівлі-продажу, поділу та дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 та 4-В не оскаржувались, тобто відсутність кадастрового номера у вказаних договорах не порушує права сторін договору.
Суд зазначає, що за приписами статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно частини п'ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.
Встановлено, що відповідно до витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно право власності позивача та її сина на відповідні частини вказаного житлового будинку зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. Такі витяти містяться у технічній документації, яка надавалась відповідачам.
Тому, суд вважає, що відсутність істотних умов у договорах якими обумовлено перехід права власності на майно є виключно підставою для визнання таких договорів недійсними за позовами осіб, права яких порушені. Суд вважає безпідставними зазначені сумніви відповідачів щодо наявності у заявників права власності на житловий будинок з огляду на відсутність відповідних умов у договорі.
В цій частині суд також зауважує, що виконання вказаних вимог частини шостої статті 120 Земельного кодексу України щодо присвоєння кадастрового номера земельній ділянці до укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, можливе лише попередніми власниками житлового будинку. Відповідно, зазначаючи про таку перешкоду для реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, відповідач, фактично унеможливлює таку реєстрацію з огляду на неможливість самостійного усунення такої перешкоди заявниками.
Крім того, є безпідставними доводи відповідачів щодо ненадання позивачем доказів наявності права користування зазначеними земельними ділянками, адже такі доводи суперечать пункту 3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» на підставі якого має здійснюватись реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Таким чином, суд вважає, що посилання відповідачів у спірних рішеннях на невідповідність поданих документів вимогам, установленим Законом України «Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру в означеній частині є необґрунтованим та протиправним.
Щодо висновків відповідачів про невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: XSD Схема наявні зауваження щодо валідності електронного документу, суд зазначає наступне.
За приписами статті 23 Закону України «Про державний земельний кадастр» документація із землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, подається органу, що здійснює внесення таких відомостей, також у формі електронного документа.
Вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначаються Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Електронний документ подається Державному кадастровому реєстратору, який здійснює внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, разом із документацією, яка є підставою для такого внесення, у паперовому вигляді.
Перевірка відповідності наданого електронного документа наявним даним Державного земельного кадастру та встановленим вимогам до змісту, структури і технічних характеристик щодо розроблення такого документа здійснюється Державним кадастровим реєстратором, уповноваженим здійснювати внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, протягом строку, встановленого статтею 21 цього Закону для їх внесення.
Згідно підпункту 4 пункту 70 Порядку №1051 Державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Пункт 15 Порядку №1051 передбачає, що вимоги до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа визначені у додатку 1.
Згідно пункту 8 додатку 1 до Порядку №1051 електронний документ створюється у вигляді файла формату XML у кодуванні Unicode (UTF-8).
Електронний документ повинен бути коректним (well-formed) та валідним (valid).
Згідно абзацу 2 пункту741 Порядку №1051 у разі коли підставою для відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є невідповідність електронного документа установленим вимогам, до рішення про відмову Державний кадастровий реєстратор додає протокол проведення перевірки електронного документа, в якому зазначаються відомості, передбачені пунктом 78 цього Порядку.
Пункт 78 Порядку №1051 передбачає, що у протоколі проведення перевірки електронного документа зазначаються:
1) дата та номер протоколу;
2) реєстраційний номер заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;
3) вид та назва документації із землеустрою та оцінки земель;
4) відомості про замовника документації із землеустрою, зазначені у підпункті 3 пункту 72 цього Порядку;
5) кадастровий номер (за наявності) та місцезнаходження земельної ділянки або дані про інший об'єкт Державного земельного кадастру, щодо якого вносяться відомості (зміни до них) згідно з відповідною заявою;
6) відомості про розробника документації із землеустрою та оцінки земель;
7) відомості про невідповідність даних електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку;
8) викопіювання з кадастрової карти (плану) відповідної адміністративно-територіальної одиниці з нанесенням на ньому контурів об'єктів перевірки;
9) прізвище та ініціали Державного кадастрового реєстратора, що провів перевірку електронного документа.
Протокол проведення перевірки підписується Державним кадастровим реєстратором та засвідчується його печаткою.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачами, технічна документація подана заявниками до Державних кадастрових реєстраторів у вигляді файла формату XML.
При цьому, зазначивши в якості підстави для відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру невідповідність електронного документа установленим вимогам, до спірних рішень про відмову не додано протоколів проведення перевірки електронного документа, обов'язковість складення якого передбачена абзацом 2 пункту741 Порядку №1051.
Крім того, у додатку 1 до Порядку №1051 відсутні поняття «XSD Схема» та «валідність електронного документу». В чому полягає невідповідність наданих заявниками електронних документів вимогам додатку 1 до Порядку №1051 та шляхи усунення такої невідповідності, відповідачами не зазначено, що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача в цій частині та протиправність посилань на невідповідність електронного документа установленим вимогам в якості підстави для реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Стосовно зазначення у спірних рішеннях про те, що із заявою звернулася особа, яка не може бути заявником відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Як зазначено вище, вказані звернення здійснені позивачем через представника ОСОБА_3 згідно довіреностей від 07.11.2017 №1940 та №1941. Вказаними довіреностями уповноважено вказану особу представляти інтереси позивача та діяти від її імені, в тому числі у органах Держгеокадастру, з питань пов'язаних із приватизацією земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
У відзивах відповідачі зазначають, що Державні кадастрові реєстратори та Головне управління Держгеокадастру у місті Києві не здійснюють повноважень у сфері приватизації земельних ділянок.
Суд враховує, що всебічний змістовний аналіз обставин даної справи та довіреностей від 07.11.2017 №1940 та №1941, дає підстави вважати, що вказані довіреності надані позивачем з метою вчинення представниками від імені довірителя всіх дій спрямованих на набуття права власності позивачем та її сином на зазначені земельні ділянки.
Оскільки, державна реєстрація земельних ділянок у Державному земельному кадастрі є необхідною для державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, а у вказаних довіреностях надано повноваження представникам представляти інтереси довірителя в тому числі в органах Держгеокадастру, суд вважає, що видання вказаних довіреностей обумовлене в тому числі й волевиявленням довірителя на вчинення представниками дій щодо реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Суд враховує, що у вказаних довіреностях відсутнє чітке формулювання повноважень представника ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 у Головному управлінні Держгеокадастру у місті Києві щодо державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Однак, з огляду на зазначені висновки, суд вважає, що відмова у реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі на цій підставі є проявом зайвого та надмірного формалізму зі сторони Державних кадастрових реєстраторів, свідчить про неврахування ними змісту та спрямованості правовідносин представництва, оформлених вказаними довіреностями.
Також суд враховує, що згідно підпункту 1 пункту 70 Порядку №1051 та абзацу 2 цього пункту, Державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.
У разі звернення за внесенням відповідних відомостей (змін до них) неналежної особи (особи, яка не може бути заявником відповідно до цього Порядку), подання заявником не повного пакета документів та/або розташування об'єкта Державного земельного кадастру на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора Державний кадастровий реєстратор відмовляє такій особі, заявникові у прийнятті заяви безпосередньо у момент її подання або у день надходження рекомендованим листом зазначених документів за формою згідно з додатком 13 із зазначенням рекомендацій щодо усунення причин, що є підставою для такої відмови, зокрема найменування та місцезнаходження органу, до повноважень якого належить внесення відомостей (змін до них) про об'єкт Державного земельного кадастру.
Водночас, у даному випадку заяви представника ОСОБА_3 прийняті до розгляду по суті та зареєстровані, що свідчить про суперечливість висновків відповідача в цій частині.
З урахуванням наведених обставин у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування рішень Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкової Дар'ї Миколаївни від 16.02.2018 №РВ-8000116312018 та №РВ-8000116302018, а також рішень Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни від 02.01.2019 №РВ-8000176602019 та №РВ-8000176622019.
Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, а також надаючи правову оцінку доводам відповідачів про можливе безпідставне втручання судом до дискреційних повноважень відповідачів за умови задоволення позовних вимог в частині зобов'язання вчинити дії, суд зазначає наступне.
Пунктом 4 частини другої 245 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина четверта статті 245 КАС України).
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено КАС України.
За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Такі висновки повністю узгоджуються із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24.10.2008, згідно з якою, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні Олссон проти Швеції від 24.03.1988, згідно якої запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правої культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо йдеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
У постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17 Верховний Суд зауважив, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Суд враховує, що всі зазначені відповідачами підстави для відмови у реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі є необґрунтованими. Водночас, у разі відсутності таких підстав, відповідачі були зобов'язані зареєструвати земельні ділянки у Державному земельному кадастрі та присвоїти таким ділянкам кадастрові номери.
Оскільки в ході розгляду даної справи судом встановлено протиправність спірних рішень, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, порушених викладеними у таких рішеннях відмовами, буде виключно зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у місті Києві здійснити державну реєстрацію земельних ділянок шляхом внесення відомостей про такі земельні ділянки до Державного земельного кадастру, присвоїти кадастрові номери земельним ділянкам та видати витяг з Державного земельного кадастру про такі земельні ділянки.
При розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії».
З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Суд не надавав оцінку окремим доводам сторін, при цьому, суд зауважує, що це жодним чином не відобразилось на повноті та об'єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат судового розгляду даної справи.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що відповідачами, як суб'єктами владних повноважень не виконано, покладений на них обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Частинами першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №1975-28-028/С від 28.01.2019 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 3073,60 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкової Дар'ї Миколаївни про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 16.02.2018 №РВ-8000116312018 та №РВ-800011630201.
Визнати протиправними та скасувати рішення Державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерини Сергіївни про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 02.01.2019 №РВ-8000176602019 та №РВ-8000176622019.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру за заявою ОСОБА_2 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , в натурі (на місцевості) та файлу формату ХML створеному на її основі.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у місті Києві присвоїти кадастровий номер земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_1, та видати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у місті Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки шляхом внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру за заявою ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_2 , в натурі (на місцевості) та файлу формату ХML створеному на її основі.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у місті Києві присвоїти кадастровий номер земельній ділянці, розташованій на АДРЕСА_2, та видати витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у місті Києві, на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3073,60 грн (три тисячі сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ).
Позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ).
Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 69; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39802366).
Відповідач - Державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Євсюкова Дар'я Миколаївна (місцезнаходження юридичної особи: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 69; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39802366).
Відповідач - Державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у місті Києві Самчук Катерина Сергіївна (місцезнаходження юридичної особи: 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 69; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39802366).
Суддя О.М. Чудак