Справа № 199/4265/17
(2/199/1183/19)
Іменем України
03.07.2019 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Гасанової М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 14.10.2006 року був укладений кредитний договір №б/н про надання кредиту в розмірі 2820,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
За твердженням позивача відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява з Умовами та правилами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним і банком кредитний договір, про що свідчить його підпис у заяві.
Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту і сплати процентів, та своєчасно не повернув позивачу кредитні кошти та не сплатив відсотки. У зв'язку з чим, станом на 31.05.2017 року прострочена заборгованість по кредиту та відсоткам становить 33937,16 грн., яка складається з: 2703,42 грн. - заборгованість за кредитом; 25966,09 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 3175,40 грн. заборгованість за пенею; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1592,25 грн. - штраф (процентна складова).
Позивач посилається на те, що до теперішнього часу на вимоги позивача відповідач заборгованість не погасив, від виконання своїх зобов'язань ухиляється, тому позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість в сумі 33937,16 грн., а також понесені витрати по справі 1600,00 грн. по сплаті судового збору та 250,00 грн. витрати на оголошення в газеті.
Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував, просив справу слухати у його відсутність, про що надав письмову заяву.
Представник відповідача проти позову заперечував, подав суду заяву про застосування позовної давності, просив суд відмовити в позові повністю.
Також представник відповідача просив суд витребувати з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію і документи - засвідчені копії:
про всі підписані ОСОБА_1 з КБ "Приватбанк" кредитні та інші договори, угоди, анкети, акти представник відповідача тощо за весь період,
про випущені на ім'я ОСОБА_1 та закриті пластикові картки, із зазначенням строків дії таких карток, докази випуску карток № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 , умови випуску карток на ім'я ОСОБА_1 , первинні документи про фактичне надання банком коштів на користь ОСОБА_1 за кредитними договорами, первинні документи про сплату від імені ОСОБА_1 коштів на користь КБ "Приватбанк" за червень і липень 2014 року.
Ухвалою від 13.03.2019 суд за клопотанням представника відповідача судом витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про усі підписані ОСОБА_1 з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитні та інші договори, угоди, анкети, акти представник відповідача тощо за весь період; про випущені на ім'я ОСОБА_1 та закриті пластикові картки, із зазначенням строків дії таких карток, докази випуску карток № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 ; умови випуску карток на ім'я ОСОБА_1 ; первинні документи про фактичне надання банком коштів на користь ОСОБА_1 за кредитними договорами; первинні документи про сплату від імені ОСОБА_1 коштів на користь КБ "Приватбанк" за червень і липень 2014 року. Позивач вимоги ухвали не виконав, станом на день ухвалення рішення витребувані документи та інформацію не надав.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності.
Представник відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання також не з'явився, надав до суду заяву, у якій просив розглядати справу за відсутності відповідача та його представника, просив застосувати до вимог позивача строк позовної давності та відмовити у позовних вимогах у повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання усіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерним товариство Комерційний банк «Приватбанк», та відповідачем ОСОБА_1 14.10.2006 року був укладений кредитний договір №б/н про надання кредиту в розмірі 2820,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
На підтвердження факту укладення 14.10.2006 року кредитного договору з відповідачем позивач надав суду заяву (а.с.11) про надання банківських послуг. Як свідчить друга сторінка заяви, відповідач просив надати йому банківські послуги виключно у вигляді платіжної картки МЕТРО, базова процентна ставка по кредитному ліміту 2,5% в місяць, кредитний ліміт 1000 гривень, номер випущеної картки: НОМЕР_3 , строк дії картки відповідно до змісту заяви складає два роки. Додаткових умов кредитування та вимог щодо погашення заборгованості і процентів заява не містить. Інших заяв та договорів за підписом відповідача позивач не надав.
З огляду на зміст заяви про надання банківських послуг і наявних у справі доказів суд приходить до наступних висновків. Твердження позивача про надання відповідачу картки "Універсальна" не підтверджені наявними доказами. Суперечить змісту заяви твердження банку в частині того, що Пам'ятка клієнта є складовою частиною договору між позивачем і відповідачем, також відсутня умова про надання відповідачу Умов і Правил надання банківських послуг і Тарифів у письмовому вигляді. Банком не надані належні докази про випуск на користь відповідача кредитних карток № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 , якими обґрунтовується позов, відповідна довідка за підписом юрисконсульта про випуск і строк дії кредитних карток, на думку суду, не є належним доказом факту випуску і строку дії картки, оскільки позивач не надав підтвердження наявності повноважень у юрисконсульта про надання таких довідок, крім того, належним доказом про випуск картки є анкета чи інший документ за підписом позичальника.
Надана банком виписка по картковому рахунку не має відношення до картки, виданої відповідачу згідно із заявою; строк виписки, зазначений в заголовку - з 01.10.2006 року, суперечить змісту виписки, яка починається з 27.09.2008 року, що ставить під сумнів достовірність поданого доказу. Крім того, дата випуску картки 14.10.2006 року, вказана позивачем у відзиві на заяву про перегляд заочного рішення та у довідці за підписом юрисконсульта від 26.06.2018 року, суперечить даті випуску 26.09.2008 року, вказаній у довідці банку, наданій 15.08.2018 року на запит відповідача. Також виписка не підписана і не засвідчена жодним чином, тому не може вважатись доказом відповідно до положень статті 76 ЦПК України.
Таким чином, позивачем не доведено факту випуску на користь відповідача кредитних карток № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 та факту отримання відповідачем коштів за кредитними договорами. Також позивачем не було надано суду доказів відкриття на ім'я відповідача рахунку, належної виписки по даному рахунку, а не виписки по картці, яка мала б підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якого суд міг би встановити який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником.
Твердження банку про неможливість операцій по картці без наявності картки є припущенням і не доводить обставин видачі саме вказаних карток саме відповідачу, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, (ч.4 ст.60 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернененя позивача до суду та ухвалення заочного рішення) доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наданий позивачем до позову розрахунок заборгованості не є належним, допустимим та достовірним доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Розрахунок заборгованості не є тим документом, який підтверджує наявність або відсутність коштів на рахунку особи та факт проведення певних фінансових операцій.
Враховуючи викладену в постанові ВСУ від 19.03.2014 правову позицію, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Судом враховуються висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 21.03.2018 року у справі №205/7989/15-ц, за аналогічних обставин. Так, Верховний Суд зазначив про правильність висновків суду про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні вимог статей 58, 59 ЦПК України 2004 року на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором та отримання відповідачем банківської картки і строку дії цієї картки; не надано розрахунку заборгованості за період з початку дії кредитного договору; суд правильно вважав неналежним доказом наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки він не містить розрахунку боргу за період із часу укладення договору, на який посилається банк; наданий банком апеляційному суду розрахунок заборгованості апеляційний суд обґрунтовано вважав неналежним доказом на підтвердження зазначених у позові обставин, оскільки згідно з його змістом він здійснений за іншим кредитним договором, тобто стосується інших правовідносин, ніж ті, на які посилається банк у цій справі, таким чином, не є предметом позову у справі, що розглядається; суд дійшов обґрунтованого висновку про неналежність наданого банком суду доказу - виписки за особовим рахунком, зазначивши, що вона теж стосується іншого договору, правовідносини за яким не є предметом цього спору; твердження представника банку про те, що відповідач отримувала за договором банківську картку, яка періодично перевипускалася, а строк дії договору пролонговувався з поповненням картрахунку новими сумами кредитного ліміту, суд правильно вважав недоведеними, оскільки в графі анкети-заяви «картку та пін отримав» відсутні будь-які відомості про картку та відсутній особистий підпис клієнта.
У даній справі позивачем наданий єдиний доказ про отримання картки відповідачем - заява від 14.10.2006 року про випуск картки № НОМЕР_3 строком на два роки з кредитним лімітом 1000 грн.. Доказів випуску інших карток банком не надано взагалі. Строк розрахунку заборгованості не відповідає заяві від 14.10.2006 року, оскільки починається з 26.09.2008 року - після майже двох років після випуску картки. Кредитний ліміт у розрахунку не вказаний.
З огляду на викладене, позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки строк дії платіжної картки від 14.10.2006 року закінчився 13.10.2008 року, а з позовом банк звернувся до суду лише 23.06.2017 року, тобто більш як через вісім років.
Суд також приходить до висновку, що заява відповідача не складає одного договору разом з наданими до позову Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, оскільки долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не містить підпису відповідача. Тому позивачем не доведено, що під час підписання заяви відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, долучені до матеріалів справи Умови та Правила надання банківських послуг не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, Умови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), в яких міститься положення про п'ятирічний строк позовної давності, не є складовою кредитного договору, не містять підпису позичальника про домовленість про збільшення строку позовної давності. Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 пов'язується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, однак підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладання між сторонами договору.
Аналогічна позиція була висловлена Верховного Суду України у постановах від 10 червня 2015 року у справі №6-698цс15, від 01 липня 2015 року у справі №6-757цс15.
Також у правовій позиції, викладеній Верховним Судом України по справі №6-240цс14 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, зазначено, що суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції, яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Пунктом 2.9 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням затвердженим постановою Національного банку України від 19 квітня 2005 року №137 визначено, що кредитна лінія під операції з платіжними картками відкривається банком на визначений термін та в межах установленого договором ліміту (заборгованості або граничної суми) кредитування.
Таким чином, позивачем не доведено фактів випуску картки "Універсальна", не надані належні докази про випуск на користь відповідача кредитних карток № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 , якими обґрунтовується позов, та строк їх дії, відсутнє підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором; не надано розрахунку заборгованості за період з початку дії кредитного договору, відсутня інформація про відкриття рахунку та виписка по такому рахунку, підтверджено позивачем наявність заяви відповідача від 14.10.2006 року про випуск картки № НОМЕР_3 строком на два роки з кредитним лімітом 1000 грн., яка не є предметом позову в цій справі.
У заяві позивача від 14.10.2006 року зазначено, що відповідач згоден із тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.12-17).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.05.2017 року становить 33937,16 грн., яка складається з: 2703,42 грн. - заборгованість за кредитом; 25966,09 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 3175,40 грн. заборгованість за пенею; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина); 1592,25 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з вимогами ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Ч.ч. 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 14.10.2006 року базова процентна ставка по кредитному ліміту зазначена 2,5% на місяць на залишок заборгованості, однак позивач надав розрахунок заборгованості по відсотках застосувавши зовсім іншу процентну ставку. Так, у позові зазначено, що відповідач взяв кредит під 30% на рік, а в самому розрахунку % ставка (поточна заборгованість) зазначена - 36%, а % ставка (прострочена заборгованість) - 72%.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 14.10.2006 року, посилався на «Тарифи банку», Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/pages/70, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умов та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
На думку суду, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк», і доказів, що саме ці умови та правила існували на час укладення договору, суду не надано.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, що зазначені у наданому розрахунку, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Таким чином, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.10.20106 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів»).
Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в позові за недоведеністю в частині заборгованості відповідача щодо додаткових нарахувань за кредитним договором за кредитними картками № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 (проценти, пеня, штрафи), та за спливом позовної давності в частині заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором за карткою № НОМЕР_3 .
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82 89, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 526, 599, 1048, 1049, 1050, 1054, ЦК України, суд,-
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя: