Дата документу 18.07.2019
Справа № 501/349/19
2/501/725/19
17 липня 2019 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Петрюченко М.І.
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за
позовом ОСОБА_1
до
відповідача ОСОБА_2
треті особи:
1 орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області
2 Чорноморський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області
3 Іллічівська місцева прокуратура Одеської області
предмет та підстави позову: про позбавлення батьківських прав,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3 ,
представник позивача - ОСОБА_4 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - ОСОБА_24 ,
негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, інших сторін по справі.
1. 05 лютого 2019 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, Чорноморський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про позбавлення батьківських прав.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є батьком їхнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який самоусунувся від виховання дитини, не цікавиться здоров'ям, вихованням, розвитком дитини, з 2017 року матеріальної допомоги на дитину не надає. Дитина називає батьком іншого чоловіка, з яким вона має наміри одружитися, свого батька дитина ніколи не бачила, матеріальну допомогу по вихованню дитини позивач отримує від своїх родичів та свого громадянського чоловіка.
У зв'язку із цим позивач звернулася до суду з відповідним позовом та просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітньої дитини сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Представник відповідача надала відзив на позов, в якому просить поновити строк на подання відзиву, посилаючись на те, що відповідач перебуває на службі Збройних Сил України, про про даний позов йому повідомила його мати. Вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в зв'язку з тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. Позивач сама перешкоджала відповідачу у побаченні з сином.
Позивач з відповідачем знаходились у шлюбі з 11 жовтня 2014 року, у них народився син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач був успішним футболістом та мав стабільний та досить високий заробіток, але отримав травму ноги, він втратив роботу та високий дохід, внаслідок чого позивач влаштовувала конфлікти та сварки, які призвели до втрати почуттів та сімейних відносин. Позивач добровільно переїхала до своїх батьків 26 квітня 2016 року та звернулася з позовом про розірвання шлюбу. Відповідач не бажав розірвання шлюбу, та не з'являвся в судові засідання для заперечення цього факту.
З 31 жотвня 2018 року по теперішній час відповідач проходить срочну службу в Збройних Силах України.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
4. Представник третьої особи надав до суду заяву про розгляд справи по суті без його участі (а.с.124).
5. В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити, пояснили, що дитина протягом тривалого часу проживає разом із позивачем, відповідач вихованням дитини не займається, не піклується про неї.
Позивач не змогла в судовому засіданні розкрити мету, яку вона прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини.
6. Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги про позбавлення батьківських прав не визнав, пояснив, що він бажає брати участь у вихованні дитини, пояснив, що колишня дружина створює перешкоди йому в побаченні з дитиною.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
7. До Іллічівського міського суду Одеської області 05 лютого 2019 року звернулась ОСОБА_7 з позовом до ОСОБА_3 треті особи: орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, Чорноморський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про позбавлення батьківських прав.
8. Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 12 лютого 2019 року відкрито провадження по даній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.24-25).
9. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 13 травня 2019 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.91-92).
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
10. Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_2 з 11 жовтня 2014 року перебували у шлюбі, який розірвано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 25 серпня 2016 року (а.с.12).
11. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.6) син ОСОБА_8 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками записані ОСОБА_7 та ОСОБА_2
12. 14 лютого 2019 року змінила прізвище на " ОСОБА_9 ", що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.90).
13. Згідно висновку органу опіки та піклування в особі виконкому Чорноморської міської ради Одеської області (а.с.103-104), недоцільно позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_8
14. Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона є рідною тіткою відповідача, відносини племінника до свого сина були добрі, поки сторони жили у батьків ОСОБА_11 , у них все було добре, ОСОБА_12 мав мінливий заробіток.
15. Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснила, що вона є бабусею відповідача, сторони по справі жили разом біля року після народження дитини, відносини у них були добрі, вона навідувала свого правнука, для дитини були створені всі умови для нормального проживання та розвитку. ОСОБА_12 добре відносився до своєї дитини, працював на 7-му кілометрі, потім мав інші мінливі заробітки, намагався заробляти кошти на тримання сім'ї як тільки міг. У подальшому, коли сторони розлучились, вона приходила до свого правнука, приносила йому подарунки (речі, іграшки і т.і.), які йому передавав ОСОБА_12 .
16. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що він є батьком позивачки по справі, після одруження дітей між ними були добрі стосунки, але коли його донька - позивачка пішла від відповідача, вона стала проживати разом з ним та його дружиною. ОСОБА_12 приходив до них додому вночі в стані алкогольного сп'яніння, тому вони його не пускали в квартиру, викликали поліцію. Донька розповідала, що перед розлученням ОСОБА_12 знущався над дитиною, але сам він того не бачив.
17. Допитана в судовому засіданні у якості свідка позивачка по справі ОСОБА_15 пояснила, що сторони проживали у неї на дачі, один раз вона чула як сторони сварились та бачила, що ОСОБА_16 плакала, у неї було розпухше обличчя.
18. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 пояснив, що ОСОБА_12 є його племінником, у сторін було все добре, поки ОСОБА_12 не отримав травму. ОСОБА_12 розповідав, що його не пускають до дитини (ні його колишня дружина, ні батьки дружини).
19. Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що він знає ОСОБА_11 пільше як півроку, оскільки вони служить разом в одній військвій частині, ОСОБА_12 позитивно характеризується на службі, розповідав йому, що дуже хвилюється через даний спір у суді, пояснював, що хоче спілкуватись з дитиною, але позивачка разом з батьками здійснюють перешкоди у спілкуванні з дитиною.
20. Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір'ю відповідача, сторони жили добре, ОСОБА_12 намагався заробляти кошти на утримання сім'ї, погано до дитини ніколи не відносився, при ній телефонував до ОСОБА_20 , але та йому відмовила у спілкуванні з дитиною.
V. Оцінка Суду.
А. Щодо позбавлення батьківських прав.
21. В даній ситуації Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
При цьому, відповідно до статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв'язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.
Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).
Б. Застосування вказаних принципів в даній справі.
1). Чи здійснювалось втручання «згідно із законом».
22. Досліджуючи питання чи „передбачено втручання у право відповідача «законом» Суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).
Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).
Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.
2). Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.
23. Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.
В такій ситуації Суд звертає увагу, що позивачка ОСОБА_7 в судовому засіданні не змогла обґрунтувати мету, яку вона прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини, проте виходячи з особливостей даної справи вказані обставини будуть враховані Судом при дослідженні питання про пропорційність втручання у право відповідача.
3). Чи було втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним).
24. Визначаючи, чи був захід по втручанню у право відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», Суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти «інтереси дитини», є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України»).
Суд наголошує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що «основні інтереси дитини» є надзвичайно важливими. Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 згадуваного вище рішення у справі «Мамчур проти України»).
25. Ще більш змістовний підхід для реалізації принципу «якнайкращих інтересів дитини» було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Так, згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
Розкриваючи зміст даного принципу і підходи по його реалізації Комітет ООН з прав дитини в своїх Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:
«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:
по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;
по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.
Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини. Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі фігуруючи у переліку елементи повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).
У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи:
- Погляди дитини;
- Індивідуальність дитини;
- Збереження сімейного оточення і підтримання відносин;
- Піклування, захист і безпеку дитини;
- Вразливе положення;
- Право дитини на здоров'я;
- Право дитини на освіту.
26. Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки.
27. Отже, повертаючись до обставин даної справи Судом встановлено, що відповідачу, як батьку малолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК), що зазначила позивач ОСОБА_7 в позовній заяві.
28. Основним твердженням позивача є те, що відповідач не сплачує аліменти на утримання дитини (а.с.2-3). Зі своєї сторони Суд не може покласти вказане твердження в основу для позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки останній хоч і має заборгованість, бажає сплачувати аліменти, має для цього можливості і в судовому засіданні висловив бажання підтримувати зв'язок з дитиною і вживати заходів по їх виконанню, тому виходячи із особливостей правовідносин, що склалися між сторонами, наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина відповідача ще не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав.
29. Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про позбавлення батьківських прав відповідача, Суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (наприклад див. пункт 51 згадуваного раніше рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
30. Згідно висновку органу опіки та піклування в особі виконкому Чорноморської міської ради Одеської області (а.с.103-104), недоцільно позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_8 .
У зв'язку із чим, Суд може покласти його в основу для відмови в позбавленні батьківських прав відповідача.
31. Далі, продовжуючи аналіз необхідності позбавлення відповідача батьківських прав для Суду є важливим питання, яким чином така юридична процедура (мається на увазі позбавлення батьківських прав) змінить існуючу ситуацію в бік покращення «положення дитини» та сприятиме реалізації її інтересів.
32. Так, позивач не навела в судовому засіданні відповідних обставин та дійсної мети позбавлення батьківських прав.
33. Суд розуміє можливе існування між сторонами непорозуміння щодо виховання дитини та спілкування з нею відповідача, але дані суперечки не повинні йти на шкоду дитині і можуть лише свідчити про взаємну неправильну поведінку сторін по відношенню до дитини і ніяк не свідчать про необхідність позбавлення одного із батьків батьківських прав, наведене вимагає від обох з батьків зміни свого ставлення до спільної їх участі у вихованні дитини.
34. Аналізуючи особу відповідача, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що він притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв насильство по відношенню до дитини, або позивачки.
Важливим для Суду є те, що відповідачу ніколи раніше не виносились попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і його поведінка не була предметом розгляду компетентних органів і сам відповідач в судовому засіданні висловив бажання приймати участь у вихованні дитини, що в сукупності з іншими обставинами переконує Суд, що відповідача не потрібно позбавляти батьківських прав.
35. Суд наголошує, що проблема виховання дітей і взаємовідносин з батьками виходить за рамки «правової категорії» і може охоплюватись соціальною, етичною, педагогічною та іншими сферами. Роль батька у вихованні дитини є край важливою для неї і посідає одне із найважливіших місць у вихованні дитини, а тому позбавлення батька батьківських прав по відношенню до дитини повинно здійснюватися як крайній захід і вимагає обов'язкового дослідження можливості застосування інших, менш радикальних заходів.
Аналогічно в пунктах 60-61 згадуваних Загальних зауважень Комітету ООН з прав дитини закріплено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право «підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини».
З огляду на те, що розлучення з батьками надає тяжкий вплив на дитину, таке розлучення повинно проводитися лише в крайньому випадку, наприклад коли існує небезпека неминучого заподіяння дитині шкоди або в інших необхідних випадках; розлучення не повинно проводитися, якщо дитина може бути огороджена за допомогою менш радикальних заходів. Перш ніж вдатися до розлучених, держава повинна надати батькам сприяння у виконанні ними своїх батьківських обов'язків і відновити або зміцнити здатність сім'ї піклуватися про свою дитину, за винятком тих випадків, коли розлучення необхідне в інтересах захисту дитини. Матеріальна скрута не може служити виправданням для розлучення дитини зі своїми батьками.
36. Таким чином, в даній конкретній ситуації, Суд співставляючи інтереси окремої особи в право якої здійснюється втручання (відповідача) ОСОБА_21 , враховуючи суспільні інтереси та інтереси дитини, Суд знаходить, що не позбавлення батьківських прав відповідача буде кращим заходом для дитини ніж зворотне, оскільки позбавлення батьківських прав не вплине ні на обставини щодо виховання і розвитку дитини, не створює додаткових умов щодо її безпечного виховання, захисту її здоров'я, не сприяє захисту її прав взагалі, а не вжиття такої процедури створює умови для дитини і батька для належного спілкування і розвитку дитини, особливо в тій ситуації, коли батько виявив таке бажання, це створить умови для додаткових гарантій для дитини, навіть матеріального характеру.
37. Особливості правовідносин, що склались між сторонами свідчать, що відповідач протягом певного часу недостатньо приділяв уваги дитині, що вимагає від нього зміни свого ставлення до виховання дитини і це підлягає контролю з боку органів опіки та піклування, і головне, що на цьому можливо наголосити в рамках даного провадження і охоплюється компетенцією Суду (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»), зазначені дії є менш радикальними в порівнянні з позбавленням батьківських прав.
Також, в таких правовідносинах важливим буде те, що відповідачу надається можливість виправити ситуацію щодо його участі у вихованні дитини, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування і у випадку, якщо він цього не зробить, буде ухилятись від виховання дитини, позивач в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.
38. Беручи до уваги всі наведені вище міркування, Суд доходить висновку, що, незважаючи на доводи позивача ОСОБА_22 , якими вона обґрунтовує доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ці аргументи не є достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя відповідача, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З цих підстав, керуючись ст.ст.158, 159, 164 СК України, ст.ст.8, 12 Конвенції про захист прав і свобод людини і основоположних свобод, ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263, 265 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_23 до ОСОБА_2 (треті особи: орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, Чорноморський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Іллічівська місцева прокуратура Одеської області) про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - відмовити повністю.
2. Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 про неприпустимість в подальшому порушення з його боку батьківських обов'язків щодо його малолітньої дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та про їх можливі наслідки у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
6. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
7. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
8. Повний текст рішення складено 18 липня 2019 року.
Суддя Іллічівського міського
Суду Одеської області М.І.Петрюченко