ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.07.2019Справа № 910/1175/19
За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлово-експлуатаційне підприємство «Щорса,32»
про стягнення 262 897,52 грн.
Суддя Борисенко І.І.
Секретар судового засідання Холодна Н.С.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
01 лютого 2019 року до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) надійшла позовна заява № 14/4-193 від 29.01.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 2368/1718-КП-41 від 27.10.2017 року в сумі 262 897,52 грн. з них: основний борг в сумі 249 931,12 грн., пеня в сумі 11 915,07 грн., 3% річних в сумі 1 051,33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором постачання природного газу №2368/1718-КП-41 від 27.10.2017, зокрема, не здійснив своєчасну оплату за переданий газ у визначений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/1175/19 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2019 року.
28.02.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач не визнав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та 3% річних. Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір пені до 1%, що становить 119,15 грн. Окрім того, просив розстрочити виконання рішення рівними платежами на 1 рік.
08.04.2019 відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки відповідач повністю сплатив суму основного боргу, на підтвердження чого надав платіжні доручення: №3 від 27.02.2019 на суму 15 758,27 грн., №1920 від 21.03.2019 на суму 61 467,30 грн., №1944 від 02.04.2019 на суму 172 705,55 грн.
09.04.2019 позивачем подані заперечення щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
23.04.2019 позивачем подана зава про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЖИТЛОВО- ЕКСПЛУАТАЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЩОРСА, 32» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» борг у загальній сумі 69 099,05 грн., у тому числі: пеня у сумі 43 721,01 грн.; 3% річних у сумі 6 842,31 грн.; інфляційні втрати у сумі 18 535,73 грн. та судові витрати.
Отже, заява зменшення розміру позовних вимог фактично є збільшенням позовних вимог в частині стягнення пені та 3% річних, а в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, яка не була заявлена позивачем при поданні позовної заяви, фактично є новою вимогою.
Розглянувши подану заяву, суд відмовив у прийнятті її до розгляду, виходячи з наступного.
Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, суд вказує, що оскільки вказана вимога не була заявлена позивачем при поданні позовної заяви, то фактично вказана вимога є новою та змінює одночасно і підстави і предмет спору, що є неприпустимим.
Щодо збільшених вимог про стягнення пені в розмірі 43 721,01 грн. та 3% річних в розмірі 6 842,31 грн., то суд вказує, що вказані вимоги є збільшеними по відношенню до первісно заявлених вимог, тому вказані вимоги підлягають доплаті судовим збором. А, враховуючи, те що заява позивача про зменшення розміру позовних вимог мотивована тим, що позивачем повністю погашена сума основного боргу у зв'язку з чим позивач просить суд повернути судовий збір в розмірі 2022,46 грн., то збільшені позовні вимоги щодо стягнення пені та 3% річних залишаються неоплаченими судовим збором, в частині їх збільшення.
Враховуючи вищевикладене, подана заява про зменшення розміру позовних вимог не прийнята судом до розгляду.
Розгляд справи відкладався.
В судовому засіданні 18.06.2019 представник Позивача повідомив суд, що у позивача змінилося найменування, а саме змінено тип та найменування Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на підтвердження цього надав витяг з ЄДР щодо найменування та місцезнаходження Позивача.
Суду доведено, що у позивача змінилося найменування, отже належним позивачем по справі є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6), про що надані відповідні докази.
Зміна типу акціонерного товариства в силу положень ст. 6 Закону України "Про акціонерні товариства" не є перетворенням та не передбачає правонаступництва, як і зміна найменування, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне вказати що належне найменування позивача - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6 ).
В підготовчому засіданні 18.06.2019 остаточно визначено предмет спору та характер спірних правовідносин, позовних вимог. З'ясовані всі питання визначені ст. 182 Господарського процесуального кодекс України.
Суд в підготовчому судовому засіданні поставив на обговорення питання про можливість завершення підготовчого провадження, та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 18.06.2019 вирішено вважати належною назвою позивача по справі №910/1175/19 - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Закрито підготовче провадження у справі №910/1175/19. Призначено розгляд справи №910/1175/19 по суті на 02.07.2019.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 02.07.2019 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
У судовому засідання 02 липня 2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
20.10.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (споживач відповідач) укладений договір постачання природного газу №2368/1718-КП-41 (надалі - договір) умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору, природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями, та іншими суб'єктами господарюванн , які не є бюджетними установами/організаціями.
Згідно із п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 139,00 тис. куб метрів.
Відповідно до 3.1. договору, Постачальник передає Споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності па природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний, газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність,: пов'язану з правом власності на природний газ.
У відповідності до п. 3.7. договору, приймання-передачі природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. На дату укладання договору ціна на природний газ становить 4 942,00 гривні за 1000 куб.м (без. урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного позу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України). До визначеної ціни застосовується коефіцієнт 1,6 (п. 5.1. договору).
Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 1 026 974,48 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.
Відповідач в порушення зобов'язань за договором, оплату поставленого позивачем газу здійснив не у повному обсязі та з порушенням строків встановлених договором, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Заборгованість відповідача перед позивачем за станом на час звернення позивача до суду з позовом становила 249 931,12 грн.
Однак під час розгляду справи судом, Відповідач погасив суму основного боргу, сплативши Позивачу грошові кошти у розмірі 249 931,12 грн., про що свідчать платіжні доручення №3 від 27.02.2019 на суму 15 758,27 грн., №1920 від 21.03.2019 на суму 61 467,30 грн., №1944 від 02.04.2019 на суму 172 705,55 грн.
Отже, станом на час прийняття рішення у справі позивачем повністю погашена основна заборгованість в розмірі 249 931,12 грн.
Відповідно до п. 2ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, суд на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України зариває провадження у справі в частині вимоги про стягнення основної суми боргу в розмірі 249 931,12 грн., у зв'язку з її погашенням відповідачем в повному обсязі.
У зв'язку із простроченням оплати вартості поставленого природного газу позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі у сумі 11 915,07 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений природний газ передбачена у пункті 8.2. договору, згідно із яким сторони погодили, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Розрахунок пені є арифметично вірними, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими.
Водночас, відповідачем подано заяву про зменшення розміру пені до 1%, що становить 119,15 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Вирішуючи питання про зменшення нарахованої пені, судом враховано те, що за результатами фінансової діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" згідно фінансової звітності за 2017 рік, збитки відповідача становлять 372 300, 00 грн., за 2018 рік - 1 763 700,00 грн.
Водночас, судом враховано, що відповідачем було у повному обсязі погашено заборгованість відповідача перед позивачем за договором на постачання природного газу у сумі 249 931,12 грн.
При цьому, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
З урахуванням наведеного, при вирішенні питання про зменшення пені, судом було одночасно враховано фінансовий стан відповідача, а також здійснення погашення заборгованості за договором.
Крім того, судом враховано, що позивачем не надано судам доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими особами внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.
Враховуючи вказані вище обставини, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, керуючись положеннями ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 50%, що становить 5 957,53 грн.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягає задоволенню судом повністю в розмірі 1 051,33 грн.
Клопотання щодо розстрочення виконання рішення суду суд вважає необґрунтованим, в силу наступного.
Приписами ст. 331 ГПК України встановлено, що за клопотанням сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за клопотанням стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При цьому, відповідно до п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» (далі - Постанова) підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, підставою для розстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
Своє клопотання Відповідач обґрунтовує тим, що підприємство знаходиться в складному фінансовому становищі.
Проте, посилання на дану обставину, за змістом ст. 331 ГПК України, не може вважатися такою, що є підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення. Відповідачем не надано суду належних доказів наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача повністю, у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, і лише після відкриття провадження у справі відповідачем вчинені дії щодо погашення суми основного боргу.
Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 130, 219, 231, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 32 А, прим. 96, код ЄДРПОУ 32492922) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720), 5 957 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 53 коп. пені, 1 051 (одну тисячу п'ятдесят одну) грн. 33 коп. 3% річних, 3 943 (три тисячі дев'ятсот сорок три) грн. 46 коп. судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Закрити провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-експлуатаційне підприємство "Щорса, 32" суми основного боргу у розмірі 249 931,12 грн.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України
Повне рішення складено 18.07.2019
Суддя І.І. Борисенко