ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.07.2019Справа № 910/4775/19
За позовомПублічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп"
простягнення 14386204,15 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар судового засідання Багнюк І.І.
Представники сторін:
від позивачаДеруга Н.О., довіреність №198-02/19 від 28.12.2018;
від відповідачане з'явились;
Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" 14386204,15 грн, з яких: 8328905,00 грн - сума попередньої оплати та 1892846,65 грн - 23% річних за користування коштами, 4164452,50 грн - штраф.
Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем умов біржового договору поставки зерна врожаю 2018 року №464Ф від 04.04.2018 в частині поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 відкрито провадження у справі №910/4775/19; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 16.05.2019; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
У підготовчому засіданні 16.05.2019 було оголошено перерву до 30.05.2019. Сторонам направлено виклик у судове засідання 30.05.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2019.
Представник позивача в судове засідання 10.07.2019 з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач у судові засідання свого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив. Стосовно повідомлення вказаного учасника судового процесу про розгляд справи №910/4775/19, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвали суду у справі №910/4775/19 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, будинок 25Л.
Однак, конверти з ухвалами Господарського суду міста Києва були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення.
Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки "за закінченням строку зберігання" свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвал суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.03.2018 в справі №911/1163/17.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 10.07.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -
04.04.2018 між Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (постачальник, відповідач) укладено біржовий договір поставки зерна врожаю 2018 року №464Ф (далі - договір) відповідно до умов якого постачальник у визначений сторонами строк передає покупцеві у власність зерно пшениці м'якої 2 класу (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його (п.1.1).
Кількість товару, який має бути переданий за цим договором, визначається у наступному порядку: постачальник зобов'язується поставити покупцю зерно пшениці м'якої 2 класу у кількості 2642,000 тонн, яке буде вирощене та зібране в 2018 році на земельній ділянці/ділянках сільськогосподарського призначення постачальника загальною посівною площею 755,7 га; постачальник зобов'язаний поставити товар для зберігання на зерновий склад, вказаний в п.2.2 договору в кількості 2642,000 тонн в строк до 01.10.2018 включно. Базис поставки: EXW ТОВ "Сапоніт-Інвест" Івано-Франківська обл., м.Городенка, вул.В.Винниченка, 92 В на умовах Інкотермс 2010 (п.п.2.1, 2.1.1, 2.1.2, 2.2 договору).
Поставка вважається здійсненою в момент підписання акта (ів) передавання-приймання товару на зерновому складі згідно п.2.2 цього договору та видачі покупцеві складської квитанції або складського свідоцтва. Сама лише поставка товару постачальником на зерновий склад, визначений у п.2.2 договору без підписання відповідних актів передавання-приймання та видачі покупцеві складської квитанції або складського свідоцтва не є належним виконанням договору щодо поставки товару (п.2.6 договору).
Ціна на момент укладення цього договору для здійснення попередньої оплати за одиницю товару (тонну) 4850,00 грн з урахуванням ПДВ є базовою. Базова ціна підлягає перегляду відповідно до п.5.4 цього договору, а загальна вартість товару (партії товару) підлягає перерахунку на момент кожної поставки товару (партії товару) (п.п.5.1, 5.1.1 договору).
Загальна базова ціна договору на момент укладення складає 12813700,00 грн, в тому числі ПДВ (п.5.2 договору).
Покупець зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту набрання чинності договором застави, передбаченим п.2.5 договору, але в будь-якому разі після набрання чинності договором страхування та надання акта огляду сільськогосподарських культур до договору страхування, перерахувати кошти (попередню оплату) на поточний рахунок постачальника в розмірі 8328905,00 грн, в тому числі ПДВ, що складає 65% від загальної базової ціни договору, передбаченої у п.5.2 цього договору за вирахуванням суми, передбаченої у п.п.5.3.1 цього договору. Покупець із суми попередньої оплати, передбаченої п.5.3 цього договору утримує 589382,82 грн без ПДВ для сплати страхового платежу, який сплачується протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання від страхової компанії акта огляду сільськогосподарських культур до договору страхування (п.п.5.3, 5.3.1 договору).
Ціна за одиницю товару та загальна ціна договору, передбачені п.5.1 та п.5.2 цього договору, є базовими і підлягають перегляду (зміні як в більшу, так і в меншу сторону) відповідно до змін у кон'юнктурі ринку товару на момент фактичного виконання постачальником своїх зобов'язань з поставки товару (партії товару) покупцеві у строки, зазначені в п.п. 2.1.2. Під кон'юнктурою ринку товару сторонами буде розумітися і визнаватися ціна, що склалася на ринку відповідно до довідки про ціни на зернові культури врожаю 2018 року або довідки товарної біржі "Київ Меркентайл Ексчейндж" про ціни на зернові культури врожаю 2018 року (далі - довідка про ціни) на аналогічний товар на останній день поставки товару (партії товару) на умовах ЕХW - зерновий склад (п.5.4 договору).
Відповідно до п.5.8. договору сторони зобов'язуються складати та підписувати відповідні додаткові угоди, в яких відображатиметься вартість кожної партії товару, що поставлятиметься за цим договором.
Загальна ціна договору складається з вартості окремих партій товару, зазначених в окремих додаткових угодах до договору та відповідних актів передавання-приймання товару (п.5.12 договору).
Пунктом 6.1.3 договору встановлений обов'язок постачальника здійснити збір і доставку товару на базис поставки (зерновий склад) відповідно до п.2.2 цього договору за свій рахунок.
Згідно п.7.1 договору у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та/або законодавством України.
Пунктом 7.6 договору визначено, що у разі якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, він зобов'язаний протягом 10 календарних днів після настання строку, встановленого п.п.2.1.2 договору повернути на поточний рахунок покупця попередню оплату з врахуванням страхового платежу у сумі, визначеній п.5.3 цього договору та додатково сплатити на користь покупця: проценти у розмірі 23 відсотка річних на суму попередньої оплати за кожен день користування коштами, обраховуючи від дня одержання цих коштів від покупця; штраф у розмірі 50% від суми попередньої оплати (п.7.6 договору).
Сторони домовилися, що відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України до вимог щодо нарахування та стягнення пені, штрафів та інших видів неустойки/штрафних санкцій застосовується трирічний строк позовної давності (п.10.3 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його укладення та реєстрації на аграрній біржі (п.11.3 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, біржовий договір поставки зерна врожаю 2018 року зареєстровано на аграрній біржі 04.04.2018 за №464Ф.
Так, на виконання умов біржового договору поставки зерна врожаю 2018 року №464Ф від 04.04.2018 позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату у сумі 8328905,00 грн з утриманням 589382,82 грн для сплати страхового платежу, що підтверджується виписками банку з рахунку позивача від 13.04.2018 та від 02.05.2018.
13.03.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою №02-08/3/475 від 13.03.2019 з вимогою про повернення суми попередньої оплати, сплати 23% річних за користування коштами та штрафу.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем умов біржового договору поставки зерна врожаю 2018 року №464Ф від 04.04.2018 в частині поставки товару.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виконання позивачем, як покупцем, свого обов'язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, попередньої оплати за товар на суму 8328905,00 грн з утриманням 589382,82 грн для сплати страхового платежу підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: виписками банку з рахунку позивача від 13.04.2018 та від 02.05.2018.
Як вже вказувалось судом, контрагентами у п.п.2.1, 2.1.1, 2.1.2, 2.2, 2.6 договору погоджено, що кількість товару, який має бути переданий за цим договором, визначається у наступному порядку: постачальник зобов'язується поставити покупцю зерно пшениці м'якої 2 класу у кількості 2642,000 тонн, яке буде вирощене та зібране в 2018 році на земельній ділянці/ділянках сільськогосподарського призначення постачальника загальною посівною площею 755,7 га; постачальник зобов'язаний поставити товар для зберігання на зерновий склад, вказаний в п.2.2 договору в кількості 2642,000 тонн в строк до 01.10.2018 включно; базис поставки: EXW ТОВ "Сапоніт-Інвест" Івано-Франківська обл., м.Городенка, вул.В.Винниченка, 92 В на умовах Інкотермс 2010; поставка вважається здійсненою в момент підписання акта (ів) передавання-приймання товару на зерновому складі згідно п.2.2 цього договору та видачі покупцеві складської квитанції або складського свідоцтва. Сама лише поставка товару постачальником на зерновий склад, визначений у п.2.2 договору без підписання відповідних актів передавання-приймання та видачі покупцеві складської квитанції або складського свідоцтва не є належним виконанням договору щодо поставки товару.
Відповідно до п.7.6 договору сторонами погоджено, що у разі якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, він зобов'язаний протягом 10 календарних днів після настання строку, встановленого п.п.2.1.2 договору повернути на поточний рахунок покупця попередню оплату з врахуванням страхового платежу у сумі, визначеній п.5.3 цього договору та додатково сплатити на користь покупця: проценти у розмірі 23 відсотка річних на суму попередньої оплати за кожен день користування коштами, обраховуючи від дня одержання цих коштів від покупця; штраф у розмірі 50% від суми попередньої оплати.
Суду не надано доказів поставки позивачу товару у строк до 01.10.2018 включно, отже, строк повернення відповідачем попередньої оплати за біржовим договором поставки зерна врожаю 2018 року №464Ф від 04.04.2018 є таким, що настав.
Як встановлено судом, сума попередньої оплати за непоставлений товар, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 8328905,00 грн, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу на суму 4164452,50 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 ст.549 Цивільного кодексу України унормовано, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено ч.2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
У ч.4 ст.231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вже зазначалось судом, за умовами п.7.6 договору сторонами погоджено, що у разі якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару не передав товар у встановлений строк, він зобов'язаний протягом 10 календарних днів після настання строку, встановленого п.п.2.1.2 договору повернути на поточний рахунок покупця попередню оплату з врахуванням страхового платежу у сумі, визначеній п.5.3 цього договору та додатково сплатити на користь покупця: проценти у розмірі 23 відсотка річних на суму попередньої оплати за кожен день користування коштами, обраховуючи від дня одержання цих коштів від покупця; штраф у розмірі 50% від суми попередньої оплати.
Отже, оскільки судом встановлено факт невиконання відповідачем обов'язку з поставки товару та повернення суми попередньої оплати у строк, який погоджений контрагентами в договорі, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4164452,50 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача проценти у розмірі 23% річних за користування коштами у розмірі 1892846,65 грн, нарахованими у відповідності з п.7.6 договору.
Згідно з частинами 2 і 3 ст.693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином позивачем правомірно нараховано відповідачу до сплати проценти згідно положень п.7.6 договору у розмірі 23% річних на суму попередньої оплати за кожен день користування коштами, від дня одержання цих коштів від покупця на суму 1892846,65 грн.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та визначено, що він є вірним, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача процентів у розмірі 23% річних за користування коштами у розмірі 1892846,65 грн, нарахованих за період з 14.04.2018 по 10.04.2019.
За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" про стягнення 14386204,15 грн, з яких: 8328905,00 грн - сума попередньої оплати, 1892846,65 грн - проценти у розмірі 23% річних за користування коштами та 4164452,50 грн штрафу підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цефей-Груп" (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, будинок 25Л, ідентифікаційний код 37529380) на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (01001, м.Київ, вул.Б.Грінченка, будинок 1, ідентифікаційний код 38926880) 8328905 (вісім мільйонів триста двадцять вісім тисяч дев'ятсот п'ять) грн 00 коп. попередньої оплати, 1892846 (один мільйон вісімсот дев'яносто дві тисячі вісімсот сорок шість) грн 65 коп. процентів у розмірі 23% річних за користування коштами, 4164452 (чотири мільйони сто шістдесят чотири тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн 50 коп. штрафу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 215793 (двісті п'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто три) грн 06 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 17.07.2019
Суддя Ю.М. Смирнова