ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.07.2019Справа № 910/6301/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Споживчого товариства «УТФ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»
про стягнення 11 907,74 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Споживче товариство «УТФ» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» про стягнення 7 947,08 грн штрафних санкцій та 1 365, 19 грн упущеної вигоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем прострочено виконання зобов'язання зі сплати коштів за договором поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМ/О від 30.08.2017, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції та упущену вигоду.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 20.05.2019 відповідачу було запропоновано у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
13.06.2019 відповідачем було подано до канцелярії суду відзив на позов, в якому вказаний учасник судового процесу просив відмовити в задоволенні позовних вимог СТ «УТФ» в повному обсязі. Так, відзив обґрунтовано тим, що всупереч умов договору, позивачем надавалися документи вибірково, не у момент поставки та не в повному об'ємі. До того ж, відповідно до квитанцій про реєстрацію податкових накладних доданих позивачем до позовної заяви, податкові накладні були зареєстровані в ЄРПН лише 15.12.2017. Таким чином, відповідач наголошує на тому, що позивачем вчасно не надано всіх необхідних документів, передбачених договором та не зареєстровано податкові накладні, у зв'язку з чим у відповідача не настало зобов'язання по оплаті за поставлений позивачем товар, відповідно до чого судом не можуть бути задоволені вимоги стосовно стягнення з ТОВ «Комплекс Агромарс» пені за прострочення виконання зобов'язання, 3% річних та інфляційних нарахувань за користування чужими коштами, тому як строк виконання зобов'язання по оплаті за поставлений товар не настав, відповідно, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій. Крім того, відповідач стверджує, що позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди, не подано доказів на підтвердження реальної можливості щодо отримання доходів у вигляді недоотриманих відсотків від відкриття депозитного рахунку, з огляду на це вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди не можна визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
13.06.2019 від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності, в якому міститься прохання застосувати строки спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
20.06.2019 представником позивача подано до канцелярії суду відповідь на відзив, відповідно до якої просить залишити без розгляду відзив відповідача та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Наразі, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
30.08.2017 між Споживчим товариством «УТФ» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» Філії «Київкомбікорм» (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМ/О (далі - договір), відповідно до пункту 3.1. якого постачальник взяв на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, передати його у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
Предметом даного договору, згідно з пунктом 3.2, є поставка кукурудзи та пшениці, що вирощується на полях (далі - товар), кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначені специфікаціями до даного договору та товарно-транспортними накладними на кожну окрему партію товару.
Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DAP (DELIVERED AT PLACE) за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 98.
Пунктом 4.3. договору встановлено, що строк поставки товару складає 2 (два) робочих дні з моменту замовлення покупця.
У відповідності до п. 4.4 договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.
Згідно пунктом 7.2. договору, розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов:
• з дати поставки товару покупцю;
• за умови отримання оригіналів документів, зазначених в пункті 4.4. даного Договору;
• за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
У пункті 8.3. договору сторони погодили, що покупець за несвоєчасну оплату Товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого Товару.
На виконання умов укладеного договору постачальник здійснив поставку узгодженого товару відповідно до наступних накладних:
- № 20 від 20.11.2017 на суму 166 098,80 грн (рахунок фактура № 20, ТТН № 170, податкова накладна № 27 від 20.11.2017);
- № 21 від 20.07.2017 на суму 300 935,00 грн (рахунок фактура № 21, ТТН № 169, 171, податкові накладні № 28, 29 від 20.11.2017).
Однак, за твердженням позивач, в порушення умов укладеного договору, відповідачем за вищезазначеними накладними було здійснено розрахунок за товар поза межами 7 (семи) календарних днів, як то передбачено пунктом 7.2. договору, а саме 11.12.2017 на суму 132 879,04 грн та 26.12.2017 на суму 33 219,76 грн за накладною № 20, що підтверджується платіжними дорученнями № 9633042360, № 23043777, а також 04.12.2017 на суму 240 748,88 грн та 21.12.2017 на суму 60 187,00 грн за накладною № 21 від 20.11.2017, що підтверджено платіжними дорученнями № 9623042311 та № 9623042312.
У зв'язку з порушенням відповідачем умови договору щодо несвоєчасного здійснення розрахунку за отриманий товар згідно зазначених вище накладних позивачем нараховано пеню у розмірі 4 448,82 грн, 3% річних у розмірі 489,32 грн, інфляційні втрати в розмірі 5 604,41 грн та втрачену вигоду у розмірі 1 365,19 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що позивачем не були надані оригінали документів, зазначені в пункті 4.4. договору, що є порушенням пункту 7.2. договору. Крім того, відповідач стверджує, що відповідно до квитанцій про реєстрацію податкових накладних доданих позивачем до позовної заяви, податкові накладні були зареєстровані позивачем в ЄРПН лише 15.12.2017, що свідчить про не вірний та не обґрунтований розрахунок заявленої позовної вимоги щодо визначення дати початку нарахування пені, 3% та інфляційних витрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає договір поставки кукурудзи та пшениці № 291/2017/КАМ/О від 30.08.2017 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено факт поставки позивачем товару на загальну суму 467 033,80 грн згідно зазначених вище видаткових накладних та факт оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару на суму 467 033,80 грн, що не заперечується відповідачем та в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не потребує доказуванню при розгляді цього спору.
Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що розрахунок за товар здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов: з дати поставки товару покупцю; за умови отримання оригіналів документів, зазначених в пункті 4.4. даного договору; за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п.п. а) п. 187.1. статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.
Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
- для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
П. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що з 1 лютого 2015 року реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних підлягають всі податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних (у тому числі які не надаються покупцю, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування) незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній / розрахунку коригування.
Оскільки між сторонами було погоджено оплату товару, зокрема, не пізніше 7 (семи) календарних днів з дати реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних, то саме дата реєстрації податкової накладної і є початком відліку строку для виникнення обов'язку у покупця оплати отриманого товару.
Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних, судом встановлено, що податкова накладна № 27 від 20.11.2017, яка відповідає видатковій накладній № 20 від 20.11.2017, була зареєстровані лише 15.12.2017, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача, щодо сплати товару за цією видатковою накладною мало бути виконано не пізніше 22.12.2017.
Податкові накладні №№ 28, 29 від 20.11.2017, які відповідають видатковій накладній № 21 від 20.11.2017, була зареєстровані лише 15.12.2017, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача щодо сплати товару за цією видатковою накладною мало бути виконано не пізніше 22.12.2017.
Судом встановлено, що відповідачем за накладною № 20 було проведено оплату 11.12.2017 на суму 132 879,04 грн та 26.12.2017 на суму 33 219,76 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 9633042360, № 23043777.
Отже, з рахуванням наведеного, позивачем прострочено виконання зобов'язання з оплати поставленого товару згідно накладної № 20 у період з 23.12.2017-25.12.2017 на суму 33 219,76 грн.
Судом встановлено, що відповідачем за накладною № 21 було проведено оплату 04.12.2017 на суму 240 748,88 грн та 21.12.2017 на суму 60 187,00 грн , що підтверджено платіжними дорученнями № 9623042311 та № 9623042312.
Отже, враховуючи встановлені обставини, відповідачем оплата поставленого товару за видатковою накладною № 21 здійснена без порушенням обумовлених сторонами в договорі строків.
Стосовно заперечень відповідача щодо того, що в момент поставки спірної партії товару позивачем не було надано всіх оригіналів документів, передбачених п. 4.4 договору, а відтак строк оплати такого товару не настав, судом зазначається наступне.
Обов'язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником (позивачем) поставки товару та прийняття товару покупцем (відповідачем). При цьому, форма (вид) документу, яким сторони відобразили сам факт поставки товару (яким оформили факт здійснення поставки) - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі продукції, тощо, не впливає на обов'язок покупця оплатити товар та не звільняє покупця від обов'язку з оплати товару у випадку оформлення поставки товару іншим документом, ніж той, що передбачений умовами договору.
Суд звертає увагу на те, що предметом доказування є саме встановлення обставин виникнення між сторонами господарських правовідносин з поставки товару, а саме, - факту поставки продавцем та отримання товару покупцем.
З урахуванням викладеного, наявні в матеріалах справи видаткова та товарно-транспортна накладні в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, які фіксують факт отримання відповідачем товару.
При цьому, відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару.
Також у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.
Таким чином суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ «Комплекс Агромарс» всіх документів, передбачених приписами п. 4.4 договору саме в момент отримання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням умов договору та положень чинного цивільного законодавства, суд дійшов висновку про порушення відповідачем свого обов'язку з оплати поставленого товару згідно накладної № 20 у період з 23.12.2017-25.12.2017 на суму 33 219,76 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 8.3 договору передбачено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від вартості неоплаченого товару.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що позивачем було прострочено виконання зобов'язання з оплати поставленого товару лише згідно накладної № 20 у період з 23.12.2017-25.12.2017 на суму 33 219,76 грн, у зв'язку з чим пеня може нараховуватися лише за даний період та на зазначену суму.
Водночас суд враховує подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим зазначає наступне.
Згідно із статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч.1 п.2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:
1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;
2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-1217гс-16 від 08.02.2017.
Як вбачається з розрахунку позовних вимог, обґрунтованим до стягнення пені є період з 24.12.2017-25.12.2017.
В свою чергу, як вбачається з позовної заяви позивача, означена заява була подана позивачем безпосередньо до суду 16.04.2019.
Відтак, позивачем пропущено строк позовної давності, в зв'язку з чим, суд відмовляє в задоволення позовних вимог СТ «УТФ» про стягнення з ТОВ «Комплекс Агромарс» пені.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Судом встановлено, що позивачем було прострочено виконання зобов'язання з оплати поставленого товару лише згідно накладної № 20 у період з 23.12.2017-25.12.2017 на суму 33 219,76 грн, у зв'язку з чим 3 % можуть нараховуватися лише на зазначену суму.
Відтак, здійснивши перерахунок у період з 23.12.2017-25.12.2017 на суму 33 219,76 грн суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 8,19 грн.
В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
З огляду на те, що строк прострочення виконання зобов'язань становить менше ніж один місяць, то суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в даній частині.
Щодо вимог про стягнення упущеної вигоди.
Статтею 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 623 Цивільного кодексу України, передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками, згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов'язковою умовою відповідальності. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18).
З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.
Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.
Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 1 365,19 грн задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з урахуванням вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 3 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У якості понесених витрат позивач надав суду Договір про надання правничої (правової) допомоги №13/03/19 від 13.03.2019, укладений між позивачем та адвокатом Діденко І.Г., Акт наданих послуг № 29 від 11.04.2019 на суму 3 000,00 грн та платіжне доручення № 1346 від 08.04.219 на суму 3 000,00 грн.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти стягнення з відповідач витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що на даний час Господарським судом міста Києва розглядається більш ніж 40 справ стосовно стягнення штрафних санкцій за позовами СП «УТФ» та по кожній позовній заяві сума витрат на професійну правничу допомогу становить 3 000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотриманням вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому судом зазначається, що відповідачем не надано доказів неспівімрності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги позовним вимогам.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2,06 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 30, офіс 287; ідентифікаційний код 30839403) 3% річних в розмірі 8,19 грн, 2,06 грн витрат на правову допомогу та судовий збір у розмірі 1,32 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Спичак О.М.