18.07.2019 року м.Дніпро Справа № 904/7984/17
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Вечірка І.О., Чус О.В.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медовкіна Павла Олеговича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 (повне рішення складено 15.02.2019, суддя Мельниченко І.Ф.) у справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Медовкіна ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг
до Фермерського господарства "Сільгоспновація Плюс", с.Широке, Дніпропетровська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , м. Кривий Ріг
про стягнення заборгованості в сумі 109 354,51 грн.
1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Фізична особа-підприємець Медовкін Павло Олегович звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення 22 346,24 грн., що складають суму заборгованості по орендній платі за договором оренди обладнання від 15.11.2009, 63 846, 40 грн. - вартість орендованого майна, 1 125,29 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами, 2 882,60 грн. пені та 19 153,92 грн. - штрафу.
Зазначені позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушення відповідачем умов договору оренди обладнання №б/н від 15.11.2009 щодо своєчасного внесення орендних платежів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства “Сільгоспновація плюс” на користь Фізичної особи-підприємця Медовкіна Павла Олеговича 7 680 грн. основного боргу, 303,28 грн. річних, 2 110,90 грн. інфляції, 222,38 грн. пені, 158,87 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Зазначене рішення мотивовано посиланням на те, що вимоги щодо стягнення орендної плати за січень, лютий, березень та квітень 2014 заявлені позивачем поза межами строку, встановленого ст.257 ЦК України.
Подана позовна заява взагалі не містить жодних обґрунтувань відносно вимоги позивача про стягнення вартості орендованого майна, не містить таких положень і умови спірного договору оренди.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься вимога ФОП ОСОБА_3 про відмову від спірного договору та повернення майна від 19.07.2017 з посиланням на положення ст.782 Цивільного кодексу України.
Чинним законодавством передбачено право наймодавця відмовитись від договору оренди та враховуючи положення п.7.1 договору вимагати повернення об'єкта оренди, а не сплати його вартості, до того ж, з врахуванням інфляції грошових коштів.
2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.
Фізична особа-підприємець Медовкін Павло Олегович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, умисне порушення строків розгляду справи, а відповідно і принципу пропорційності господарського провадження; порушення судом принципу змагальності сторін у судовому процесі; пору шення права позивача брати участь у справі через свого представника - тобто порушення права позивача на правничу допомогу, оскільки розмір позовних вимог в півтори рази менше від міні мального розміру (100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб) встановленого п.1ч.5 ст.12 ГПК України.
Щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, скаржник вважає помилковим висновок суду про те, що позивач неправильно розрахував суму інфляції по сплаті орендних пла тежів і перерахував їх з січня 2014 року по 1 травня 2017 року, тобто тільки за період порушення, оскільки орендна плата з урахуванням її індексації відповідно до частини 1 статті 284 ГК України відноситься до істотних умов договору оренди, тому розмір орендної плати тільки на підставі закону повинен індексуватися кожного разу при зміні індексу інфляції, не кажучи про те що про індексацію орендної плати не прописано і в договорі оренди.
На думку апелянта, місцевий господарський суд безпідставно на підставі поданої відповідачем заяви суд застосував строки позовної давності і не визнав поважною причиною пропуску строку позовної давності факт проведення обшуку в офісі відпові дача та факт вилучення оригіналів договору та акту прийому-передачі майна в оренду тільки за тих підстав що про це не вказано у протоколі обшуку.
Відмова суду стягнути вартість орендованого майна в сумі 6З 864,40 грн. з урахуванням ін фляції є необґрунтованим, оскільки відповідно до частини 1 статті 284 ГК України, до істотних умов договору оренди відноситься об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації). Відповідно до пункту 7.1 договору, після закінчення терміну оренди орендодавець має право ви магати повернення об'єкту оренди, а орендар повинен власним транспортом, за актом прийому - передачі у триденний термін повернути майно орендодавцю. У разі неповернення майна він по винен сплатити орендодавцю його вартість. Вимога щодо повернення об'єкту оренди направлена 19 липня 2017 року, тобто у період коли договір в частині оренди був вичерпаний і діяв тільки у частині зберігання майна. За таких умов орендодавець відповідно до пункту 7.1 мав право вимагати повернення майна із оренди, але отримавши усну відмову, в позовній заяві просив суд стягну ти його вартість, що є цілком обґрунтованою вимогою яка підлягає задоволенню.
Відмова суду стягнути з відповідача штраф у розмірі 30% від вартості орендованого майна теж є неправомірною оскільки останній не виконав умови про повернення майна викладені у ви мозі від 19 липня 2017 року, і такий вид відповідальності передбачений 8.1.4 договору.
2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Відповідач вважає, що позивач безпідставно вимагає стягнення вартості орендованого майна.
Відповідач не отримував жодних письмових повідомлень про заміну первісного на нового кредитора, а тому у будь-якому випадку ніяких зобов'язань перед позивачем у нього не виникало.
Позивач має право згідно ст.782 ЦК України вимагати повернення орендованого майна, а не вартості такого майна.
Договором не встановлено, яка саме ставка НБУ та яку дату має бути враховано у кожному випадку, що унеможливлює вирахуванням конкретної суми пені за п.8.1.1 договору.
Судом правомірно розраховано суму інфляції з врахуванням положень п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
При ухваленні рішення судом першої інстанції були враховані доводи представника відповідача щодо пропуску строків позовної давності.
Фізична особа, яка мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК підстав.
Тож, на думку відповідача, спір має розглядатися в порядку цивільного провадження, оскільки позовна заява складена та підписана фізичною особою без статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
3. Апеляційне провадження.
3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.
Згідно витягу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2019 для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Чус О.В., Вечірко І.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2019 апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги у строк не пізніше 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
18.04.2019 на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява ФОП Медовкіна ОСОБА_4 про усунення недоліків апеляційної скарги.
Розпорядженням керівника апарату суду від 18.04.2019 № 255/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Кузнецова В.О.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2019 для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі головуючий судді Коваль Л.А., судді Чус О.В., Вечірко І.О.
Розпорядженням керівника апарату суду від 22.04.2019 № 283/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Вечірка І.О.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2019 для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі головуючий судді Коваль Л.А., судді Чус О.В., Чередко А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Медовкіна ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.05.2019.
Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду №441/19 від 13.05.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з виходом на роботу після відпустки судді-доповідача Кузнецова В.О.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2019 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Кузнецова В.О., суддів: Чередка А.Є., Чус О.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2019 прийнято до свого провадження справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Медовкіна ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду №579/19 від 30.05.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з виходом із відпустки судді Вечірка І.О.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2019 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Кузнецова В.О., суддів: Вечірка І.О., Чус О.В.
Ухвалою суду від 03.06.2019 призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 02.07.2019.
02.07.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 08.07.2019.
08.07.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.07.2019.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2019 здійснено процесуальне правонаступництво, змінено позивача Фізичну особі-підприємця Медовкіна Павла Олеговича на Фізичну особу - підприємця Медовкіна Олега Михайловича.
Відповідач та третя особа наданими їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача та третьої особи.
18.07.2019 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
15.11.2009 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 Юлією Сергіївною (орендодавець) та Фермерським господарством «Сільгоспновація плюс» (орендар, відповідач) укладено договір обладнання (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору, орендодавець передає орендарю в строкове платне користування наступне майно:
1.1.1 найменування: контейнера овочеві вагою 97 кг.;
1.1.2 вартість однієї одиниці майна, що орендується становить: контейнер вагою 97 кг. - 800 грн.,
1.1.3 стан майна, що орендується, на момент передачі в оренду: задовільний.
Згідно п.2.1 договору, об'єкт оренди передається в оренду для зберігання овочевої продукції.
В п.5.1 договору сторони встановили, що передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін з складанням акту здачі-приймання.
Об'єкт, що орендується, вважається переданим в оренду з моменту передачі контейнерів згідно акту прийому-передачі (п. 5.2 договору).
На виконання умов договору, орендодавець передав орендарю контейнери овочеві в кількості 32 шт., що підтверджується актом прийому-передачі від 15.11.2009 (том 1, а.с. 14).
Згідно вказаного вище акту розмір орендної плати за 1 об'єкт в місяць складає 10 грн., загальна сума орендної плати за один місяць - 320 грн.
Відповідно до розділу 3 договору, термін оренди складає 6 місяців з моменту прийняття об'єкту оренди за актом приймання-передачі.
Термін оренди може бути збільшений за погодженням сторін.
Після закінчення терміну оренди і не повернення предмету договору за актом приймання-передачі, вважається що орендар прийняв на безоплатне відповідальне зберігання об'єкт оренди до моменту підписання акту приймання-здачі, або укладання додаткової угоди про поновлення терміну та умов оренди на новий термін.
Строк підписання додаткової угоди: до 30 серпня кожного року.
У випадку не укладання додаткової угоди і не повернення об'єкту оренди після 30 серпня, вважається, що орендар поновив термін оренди з 1 вересня до 1 травня, на умовах даного договору.
Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів укладення додаткової угоди до договору, як і не містять доказів повернення об'єктів оренди орендодавцю за актом прийому-передачі, слід вважати, що спірний договір оренди було неодноразово пролонговано в порядку встановленому розділом 3 договору.
Відповідно до п. 4.2 договору, орендар щомісячно самостійно розраховує орендну плату у відповідності до п.4.1 договору, та сплачує її шляхом перерахування на розрахунковий рахунок орендодавця або сплачує готівкою з отриманням підтверджуючого документу про сплату орендної плати в порядку та розмірі встановленому дійсним договором (Кількість майна та загальна сума оренди, що підлягає оплаті визначається актом прийому-передачі).
12.01.2010 між фізичною особою ОСОБА_2 (орендодавець; первісний кредитор) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (позивач; новий кредитор) укладено договір уступки права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цеседентові за договором оренди обладнання б/н від 15 листопада 2009 року, укладеного між цедентом і Фермерським господарством «Сільгоспновація плюс»
Відповідно до п.2 договору цесії, цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних зобов'язань: суми основного зобов'язання та суму штрафних санкцій.
Оригінали документів, вказаних у п.3 договору, передаються цедентом цесіонарієві в моменту підписання договору і є його невід'ємною частиною, а саме: оригінал договору оренди обладнання б/н від 15 листопада 2009 року та акт прийому-передачі обладнання.
Таким чином, на підставі вказаного вище договору цесії позивач - ФОП ОСОБА_3 набув право вимоги до відповідача - ФГ «Сільгоспновація Плюс» за спірним договором оренди.
3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ч.ч.1,2,5 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України при ухваленні рішення, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.
За приписами ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У статті 509 ЦК України наголошується, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди майна, що є одним із видів договорів оренди.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З приписами ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч.1 ст.763 ЦК України).
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Спірний договір оренди обладнання від 15.11.2009 укладений в письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей. Зміст договору не суперечить актами цивільного законодавства. Договір сторонами не оспорювався, недійсним у судовому порядку не визнаний.
Отже, укладений між сторонами договір оренди обладнання від 15.11.2009, на підставі якого заявлено позов про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, в силу статей 11,204, 629 ЦК України є правомірним, обов'язковим для виконання сторонами та породжує для них відповідні права і обов'язки.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач належних і допустимих доказів виконання у повному обсязі своїх обов'язків за спірним договором щодо внесення орендних платежів у визначеному розмірі та строки не надав.
Докази сплати заборгованості з орендної плати у зазначеному розмірі в матеріалах справи відсутні, відповідачем не надано.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає доведеним факт порушення відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної сплати орендної плати.
Згідно ч.ч.1,2 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (статті 516 ЦК України).
Відповідно до п.2 договору цесії, цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних зобов'язань: суми основного зобов'язання та суму штрафних санкцій.
Оригінали документів, вказаних у п.3 договору, передаються цедентом цесіонарієві в моменту підписання договору і є його невід'ємною частиною, а саме: оригінал договору оренди обладнання б/н від 15 листопада 2009 року та акт прийому-передачі обладнання.
Таким чином, на підставі вказаного вище договору цесії позивач - ФОП ОСОБА_3 набув право вимоги до відповідача - ФГ «Сільгоспновація Плюс» за спірним договором оренди.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що він не отримував жодних письмових повідомлень про заміну первісного на нового кредитора, а тому у будь-якому випадку ніяких зобов'язань перед позивачем у нього не виникало.
Так, договір уступки права вимоги (цесії) від 12.01.2010 укладений у письмовій формі, підписаний сторонами. Зміст цього договору не суперечить актам цивільного законодавства. Даний договір сторонами у встановленому законом порядку не оспорений та у судовому порядку недійсним не визнаний, отже є дійсним.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов'язку сплатити неустойку (ст.611 ЦК України).
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, пеня і штраф повинні бути визначені в договорі.
У пункті 8.1.1 договору оренди обладнання від 15.11.2009 сторони погодили, що у випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар сплачує пеню у розмірі 2 ставок НБУ від суми за кожен день прострочення.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати орендної плати позивачем нараховано пеню за період грудень 2016 року по травень 2017 року у розмірі 2 882,66 грн.
Враховуючи порушенням відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо своєчасної оплати орендної плати, позивачем обґрунтовано нараховано пеню.
У разі несвоєчасного повернення майна, орендар сплачує штраф у розмірі 30% від вартості орендованого майна (п.8.1.4 договору).
У зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем майна, позивачем нараховано штраф у розмірі 63 846,40 грн.
19.07.2017 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про повернення майна з оренди, що підтверджено наявними у справі доказами, зокрема, описом вкладення у цінний лист та поштовою квитанцією №300041087 від 19.07.2017.
Зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення, а тому нарахування штрафу в порядку ст.8.1.4 договору є правомірним.
Зміст позовної заяви свідчить про те, що позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, зокрема посиланням на ст.625 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наданого позивачем до позовної заяви розрахунку вбачається, що позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості з оплати орендних платежів враховано 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій України" суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Стаття 6 Закону України "Про статус суддів" відносить до обов'язків суддів при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ.
Частиною першою статті 1 ГПК України передбачено, що звернення до господарського суду зазначених у цій нормі юридичних осіб і громадян здійснюється за захистом їх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частинами 1,4 статті 4 ГПК України встановлено щодо вирішення господарським судом спорів на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також норм права інших держав
З урахуванням наведеного господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Таким чином, приймаючи до уваги порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо своєчасної сплати орендних платежів, суд апеляційної інстанції вважає можливим застосувати до спірних правовідносин приписи ч.2 ст.625 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості з орендної плати з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми.
Відносно стягнення вартості орендованого майна у розмірі 63 846,40 грн., колегія суддів приймає до уваги наступне.
Так, судом першої інстанції враховано, що подана позовна заява взагалі не містить жодних обґрунтувань відносно вимоги позивача про стягнення вартості орендованого майна, не містить таких положень і умови спірного договору оренди.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься вимога ФОП ОСОБА_3 про відмову від спірного договору та повернення майна від 19.07.2017 з посиланням на положення ст.782 ЦК України.
Згідно ст. 782 ЦК України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що чинним законодавством передбачено право наймодавця відмовитись від договору оренди та враховуючи положення п.7.1 договору вимагати повернення об'єкта оренди, а не сплати його вартості, до того ж, з врахуванням інфляції грошових коштів.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 1 125,29 грн. - відсотків за користування чужими коштами, колегія суддів враховує таке.
Зазначені вимоги мотивовані позивачем посиланням на приписи ст.ст.536, 625 ЦК України.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 1214 ЦК України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1 ст.536 ЦК України).
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2 ст.536 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи, що між сторонами у договорі оренди не було обумовлено нарахування і сплату процентів за користування чужими грошовими коштами згідно ст.536 ЦК України, правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч.1 ст.1048 ЦК України, у зв'язку з чим правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків - відсутні, і сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку ст.536 ЦК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає помилковим посилання позивача на приписи ст.536 ГПК України та вважає можливим, з метою захисту права позивача, застосувати у даному випадку норми ст.625 ЦК України.
Стосовно клопотання відповідача про застосування позовної давності, колегія суддів враховує наступне.
Позивач вважає, що строк позовної давності не сплинув, оскільки, у зв'язку з вилученням органами прокуратури оригіналів документів, строк зупинявся та розпочався лише з 25 листопада 2016 року.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, суду спершу належить встановити початок її перебігу.
Загальне правило про початок перебігу позовної давності міститься у частині 1 статті 261 ЦК України, згідно з якою встановлюється три можливі варіанти: коли особа довідалася про порушення свого права; коли особа могла довідатися про порушення свого права; коли особа довідалася про порушника свого права.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.
Окрім того, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Частиною 1 статті 263 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності зупиняється: якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що строк позовної давності не сплинув, оскільки наведені у клопотанні обставини не є підставою для зупинення строку позовної давності.
Крім того, наданий позивачем протокол обшуку від 02.08.2012, як і лист Криворізької місцевої прокуратури № 1 від 25.11.2016, в переліку вилучених та повернутих документів не містить жодних посилань на спірний договір оренди та акт приймання-передачі.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції правомірно встановлено, що з огляду на положення п. 4.2 договору, у позивача право вимоги щодо оплати відповідачем орендної плати виникало щомісячно, за 10 днів до початку наступного місяця, починаючи з 22.01.2014.
Позивач звернувся до суду із даним позовом 18.08.2017, тобто після спливу позовної давності в частині сплати щомісячних платежів.
Таким чином, позивачем вимоги щодо стягнення орендної плати за січень, лютий, березень та квітень 2014 року заявлені поза межами строку, встановленого ст.257 ЦК України.
На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.
Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.
Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення суми основної заборгованості, пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів враховує таке.
У п.4.2 договору сторони погодили, що орендар щомісячно самостійно розраховує орендну плату у відповідності до п. 4.1 договору, та сплачує її шляхом перерахування на розрахунковий рахунок орендодавця або сплачує готівкою з отриманням підтверджуючого документу про сплату орендної плати в порядку та розмірі встановленому дійсним договором (кількість майна та загальна сума оренди, що підлягає оплаті визначається актом прийому-передачі).
Розмір орендної плати може переглядатися орендодавцем протягом дії даного договору у разі підвищення тарифів, у тому числі наслідків інфляції (п.4.3.1 договору).
Відповідно до п.6.2.2 договору орендодавець має право переглядати розмір орендної плати з послідуючим укладанням додаткової угоди, зокрема, у разі зміни економічної ситуації в Україні (зміна використання іноземних валют по відношенню до національної валюти України, інфляційні та гіперінфляційні процеси внаслідок економічної кризи в Україні).
Колегія суддів не приймає до уваги наданий позивачем розрахунок суми основної заборгованості з урахуванням інфляції, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами додаткових угод до спірного договору щодо зміни розміру орендної плати.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з орендної плати у розмірі 7 680,00 грн., з урахуванням строку позовної давності.
У пункті 7.1 договору сторони погодили, що після закінчення терміну оренди орендодавець може вимагати повернення об'єкту оренди. Орендар зобов'язаний власним транспортом, за актом приймання-здачі, повернути орендодавцю.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19.07.2017 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про повернення майна з оренди, що підтверджено наявними у справі доказами, зокрема, описом вкладення у цінний лист та поштовою квитанцією №300041087 від 19.07.2017.
Зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення, об'єкт оренди позивачу у встановлений договором строк не повернуто.
Згідно акту прийому-передачі майна від 15.11.2009, підписаному сторонами, загальна вартість переданого майна - 25 600,00 грн.
Отже, встановивши факт несвоєчасного повернення відповідачем майна, колегія суддів приходить до висновку про стягнення штрафу в порядку п.8.1.4 договору у розмірі 7 680,00 грн.
Здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені (за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН") колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 744,98 грн.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При перевірці розміру заявлених до стягнення відповідних сум інфляційних втрат та 3% річних (за допомогою інструменту "Калькулятори" системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН"), судом апеляційної інстанції встановлено, що останні здійсненні з суттєвими арифметичними помилками та за наслідками власного перерахунку дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, з урахуванням строку позовної давності (2 241,09 грн. - інфляційні втрати за період жовтень 2014 року по травень 2017 року та 345,34 грн. - 3 % річних за період 21.09.2014 по 31.05.2017).
Щодо наявності у позивача права на звернення до господарського суду з цим позовом.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4,45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Наведена норма підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб'єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів, або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання зобов'язань за господарським договором.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52,598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі, зокрема щодо розміру заявленої до стягнення суми, а також наявності підстав для стягнення вартості орендованого майна та відсотків за користування чужими грошовими коштами.
3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України підлягає зміні в частині розміру стягуваної суми. Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Колегія суддів приймає до уваги, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2019 здійснено процесуальне правонаступництво, змінено позивача Фізичну особі-підприємця Медовкіна Павла Олеговича на Фізичну особу - підприємця Медовкіна Олега Михайловича.
3.5. Розподіл судових витрат.
За змістом частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення господарського суду підлягає зміні, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України.
Відповідно до ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог, а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги.
Керуючись стст.269,275,277,281-283 ГПК України суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медовкіна Павла ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2019 у справі №904/7984/17 змінити, виклавши в наступній редакції: « Позов задовольнити частково. Стягнути з Фермерського господарства “Сільгоспновація Плюс” (53070, Дніпропетровська обл., с. Широке, Криворізький район, вул. Ленінського Комсомолу, б.20, код ЄДРПОУ 33143226) на користь Фізичної особи-підприємця Медовкіна Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , податковий номер НОМЕР_1 ) 7 680 грн. - основного боргу, 345,34 грн. - 3% річних, 2 241,09 грн. - інфляційних втрат, 744,98 грн. - пені, 7 680,00 грн. - штрафу, 287,96 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовити».
Стягнути з Фермерського господарства “Сільгоспновація Плюс” (53070, Дніпропетровська обл., с. Широке, Криворізький район, вул. Ленінського Комсомолу, б.20, код ЄДРПОУ 33143226) на користь Фізичної особи-підприємця Медовкіна Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , податковий номер НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 431,96 грн.
Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Постанова складена у повному обсязі 19.07.2019.
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Суддя І.О.Вечірко
Суддя О.В.Чус