Справа № 760/12240/18 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір С.І.
провадження № 22-ц/824/9772/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
17 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Кулікової С.В.,
при секретарі Бондаренко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року у складі судді Кушнір С.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість за борговими розписками в сумі 4403540 грн. 70 коп.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якій позивач просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на все майно і грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві ОСОБА_2 і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Свою заява обґрунтовувала тим, що ціна позову у справі складає 4403540 грн. 70 коп., а тому позивачка вважала, що невжиття заходів забезпечення позову можуть в подальшому унеможливити виконання рішення суду, оскільки відповідач при отриманні будь-якого доходу та (або) майна, а також вступу у спадщину в будь-який момент одразу відчужить або приховає іншим чином отримане майно (кошти), щоб не погашати заборгованість.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року в задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про забезпечення позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що забезпечення позову в приведеному позивачем вигляді не є співмірним із заявленими вимогами, оскільки не надано доказів на підтвердження належності відповідачу будь-якого майна та належності грошових коштів, на які може бути накладено арешт.
Проте, такі висновки не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тобто, однією з причин, в зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущенняособи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду.
З точки зору закону значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.
Частиною 1 ст.150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи інших осіб.
Так, предметом спору є повернення позивачу коштів за договором позики, укладеним з відповідачем.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Судом вказано, що звертаючись до суду, позивачем не зазначено, власником якого майна та грошових коштів є відповідач, на яке саме майно просить накласти арешт, якими доказами підтверджується наявність у відповідача майна на праві власності та наявність грошових коштів, і чи є співмірним накладення арешту на все належне йому майно та грошові кошти розміру позовних вимог, а з точки зору закону співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому, судом мають братися до уваги не лише інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Виходячи з цього та змісту заяви про забезпечення позову суд вважав, що забезпечення позову в приведеному позивачем вигляді не є співмірним із заявленими вимогами, оскільки не надано доказів на підтвердження належності відповідачу будь-якого майна та належності грошових коштів, на які може бути накладено арешт.
На підставі наведеного, а також дослідивши подану заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, суд першої інстанції не знайшов підстав для її задоволення.
Проте, колегія суддів не може погодитися із зазначеними висновками суду.
Так, як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 403 540,70 грн. (чотири мільйони чотириста гри тисячі п'ятсот сорок гривень 70 копійок), що еквівалентно станом на 17 квітня 2019 року близько 165 000 доларам США.
В оскаржуваній ухвалі суд не зазначає норму права, яка б зобов'язувала позивача в клопотанні про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві ОСОБА_3 і знаходяться у нього чи в інших осіб, вказувати перелік майна або коштів, які знаходяться у власності відповідача або підлягають передачі або сплаті відповідачу.
Цивільний процесуальний кодекс України не зобов'язує позивача при подачі клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту знати і вказувати майно належне відповідачу та грошові кошти належні відповідачу, або такі, що підлягають передачі відповідачу третіми особами.
До того ж позивачка не повинна і не має змоги володіти інформацією щодо майна і коштів, належних відповідачу на праві власності, і тим більше відносно тих, що знаходяться у третіх осіб, але підлягають передачі відповідачу.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вказану вимогу суду вважає безпідставною та помилковою, і як наслідок - відмову в задоволенні клопотання про забезпечення позову з причини не зазначення позивачем майна та коштів, належних відповідачу або таких, підлягають передачі відповідачу, на які суд повинен накласти арешт.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року слід скасувати, і прийняти постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити і накласти арешт на все майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві ОСОБА_2 і знаходяться у нього чи в інших осіб, в межах суми позовних вимог 4 403 540 грн. 70 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року скасувати і ухвалити нову постанову.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на все майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві ОСОБА_2 і знаходяться у нього чи в інших осіб, в межах суми позовних вимог 4 403 540 грн. 70 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 18 липня 2019 року.
Суддя-доповідач:
Судді: