Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №804/3791/17
адміністративне провадження №К/9901/29459/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 804/3791/17
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 липня 2017 року (суддя Рябчук О.С.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року (судді Іванова С.М., Головко О.В., Чередниченко В.Є.),
І. Суть спору
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКС), у якому просив:
1.1 визнати протиправною бездіяльність ТУ ДКС щодо ненарахування судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Гончаренку О.О. суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»;
1.2 стягнути з ТУ ДСА на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 31.05.2017 в сумі 18 400,00 грн. щомісячно, а всього - 92 000,00 грн.;
3. Також просив допустити до негайного виконання постанови суду в частині стягнення суддівської винагороди та зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за правилами частини другої статті 135, пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIIІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIIІ), частини першої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»; далі - Закон № 2453-VI та Закон № 192-VIII відповідно) розмір його суддівської винагороди як судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання (у період з січня по травень 2017 року) мав становити 10 мінімальних заробітних плат. Відповідно до статті 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі - Закон № 1801-VIII) мінімальний розмір місячної заробітної плати станом на 1 січня 2017 року становив 3200,00 грн. Натомість з початку 2017 року позивач отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII) із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Державним бюджетом України на 2017 рік, який становив 1600,00 грн.
5. Позивач вважає, що встановлені Законом № 1774-VIII обмеження у розмірі суддівської винагороди суперечать принципам правової визначеності, звужують обсяг гарантованих йому державою прав, у зв'язку з чим заявлено цей позов.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
6. Указом Президента України від 25 липня 2013 року № 391/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області.
7. Наказом голови Межівського районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2013 року № 1 ОСОБА_1 зараховано до штату Межівського районного суду Дніпропетровської області.
8. Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 нараховано за період з 01.01.2017 по 31.05.2017 суддівську винагороду в розмірі 84381,58 грн.
9. За цією довідкою, посадовий оклад позивача нараховувався із застосуванням такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який на станом на 01 січня 2017 року становив 1600,00 грн.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 07 липня 2017 року у задоволенні позову відмовив.
11. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28 вересня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції в цій справі без змін.
12. При ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при виплаті суддівської винагороди Закон № 1774-VIII має пріоритетне застосування у порівнянні із положеннями Закону № 2453-VІ; на дату виникнення спірних відносин Закон № 1774-VIII був чинним і встановлені ним умови для розрахунку суддівської винагороди підлягали застосуванню. Тому ТУ ДСА не мало законних підстав виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням мінімальної заробітної плати (яка на 01 січня 2017 року становила 3200,00 грн.) як розрахункової величини.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
14. Касаційну скаргу мотивує тим, що застосування до спірних відносин вимог пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII (при розрахунку посадового окладу судді) є неправомірним і суперечить статті 130 Конституції України, положенням статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) та пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIІІ, який відсилає до вказаної статті Закону № 2453-VI.
15. Позивач ствердив, що його посадовий оклад як судді (який станом на 01 червня 2017 року не пройшов кваліфікаційного оцінювання) повинен нараховуватися виходячи з такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата (яка на 01 січня 2017 року становить 3200,00 грн.), так, як це передбачено у статті 133 Закону № 2453-VI, а не прожиткового мінімуму (1600,00 грн.) відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII. Також твердить, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну зі складових його незалежності.
16. ТУ ДСА подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що як головний розпорядник бюджетних коштів (відповідно до статті 148 Закону № 1402-VIII) не мало правових підстав виплачувати позивачу суддівську винагороду з розрахунку мінімальної заробітної плати. Відповідно до штатного розпису суду і затвердженого кошторису, посадовий оклад судді визначено в розмірі 1600,00 грн., тож ТУ ДСА може здійснювати видатки в межах фонду заробітної плати. З урахуванням зазначеного просить відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити оскаржені судові рішення без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
19. Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
20. За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
21. Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
22. Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
23. За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин та ухвалення судових рішень, які є предметом касаційного перегляду в цій справі) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
24. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
VI. Позиція Верховного Суду
25. У справі встановлено, що позивач є суддею; призначена на цю посаду до набрання чинності Законом № 1402-VIII і на дату звернення з цим позовом до суду не проходив кваліфікаційного оцінювання.
26. З огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, у період січень-травень 2017 року суддівську винагороду позивачу нараховували відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII), але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначено на рівні 1600,00 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, встановлений Законом № 1801-VIII).
27. Верховний Суд раніше висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
28. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
29. Отож, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».
30. На підставі наведеного колегія суддів висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 грн. Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді має застосовуватися розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання.
31. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій, які є предметом касаційного перегляду в цій справі, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні. Доводи касаційної скарги висновків судів та обставин справи не спростовують.
32. Зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
33. Підстав для розподілу судових витрат в цій справі немає.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич