Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №826/19211/14
адміністративне провадження №К/9901/18914/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіна Л.О. на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів Парінова А.Б., Грибан І.О., Губської О.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіна Л.О. про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» (надалі по тексту - Уповноважена) щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу грошових коштів у розмірі гарантованої суми відшкодування за договором банківського рахунку № 8064, укладеним 16 травня 2014 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк»;
- зобов'язати Уповноважену особу включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у публічному акціонерному товаристві «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку № 8064, укладеним 16 травня 2014 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк»;
- зобов'язання Уповноважену особу включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів за вкладами у ПАТ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку № 8064, укладеним 16 травня 2014 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк»;
- зобов'язати Уповноважену особу виплатити позивачу гарантовану суму відшкодування за договором банківського рахунку № 8064, укладеним 16 травня 2014 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Старокиївський банк».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2015 року скасовано.
Прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Старокиївський банк» за договором банківського рахунку № 8064, від 16 травня 2014 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
В іншій частині позову відмовлено.
Уповноваженою особою подано касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вимоги касаційної скарги мотивовано тим, що Уповноваженою особою правомірно не включено позивача до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через те, що договір про відкриття банківського вкладу, транзакції щодо перерахування коштів за цим договором є нікчемними правочинами, які були спрямовані на незаконне переоформлення (дроблення) вкладів "великих вкладників", з метою незаконного заволодіння державними коштами.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не подано.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ «Старокиївській банк», як банком, та позивачем, як клієнтом, 16 травня 2014 року укладено договір банківського рахунку № 8064.
Згідно з п. 1.1 цього договору Банк за заявою клієнта відкриває банківський (поточний) рахунок клієнта № НОМЕР_1 у гривнях та здійснює за ним операції згідно діючого законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та чинних Умов здійснення операцій за рахунками фізичних осіб в публічному акціонерному товаристві «Старокиївський банк».
Документом, що підтверджує прибутково-видаткові операції клієнта, є виписка з рахунку, в якій відображається початковий стан рахунку, суми операцій та залишок.
Згідно з випискою банку від 20.06.2014 вбачається, що 10.06.2014 на рахунок позивача було зараховано суму 198 512 грн., (зворотня фінансова допомога, що була перерахована з поточного рахунка ТОВ «Прилад Імпекс Автоматизація»).
17.06.2014 правлінням НБУ було прийнято постанову №365 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Старокиївський Банк» до категорії неплатоспроможних», відповідно до якої ПАТ «Старокиївський Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.
17.06.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №50 «Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський Банк», яким вирішено, зокрема: 1) з 18.06.2014 розпочати процедуру виведення ПАТ «Старокиївський Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; 2) запровадити тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 18.06.2014 по 18.09.2014 включно; 3) призначити уповноваженою особою ФГВФО на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Старокиївський Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Л.О.
11.09.2014 правлінням НБУ було прийнято постанову №563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк».
17.09.2014 виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №92 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Старокиївський Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», яким вирішено, зокрема: 1) розпочати процедуру ліквідації ПАТ «Старокиївський Банк» з відшкодуванням з боку ФГВФО коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 18.09.2014; 2) призначити уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Старокиївський Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації Департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Л.О. строком на 1 рік з 18.09.2014 по 18.09.2015.
Згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки договорів, призначеної наказом № 30-А від 14 липня 2014 року, комісія дійшла висновку, що нікчемні договори та інші правочини вчинені у зв'язку з тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів ПАТ «Старокиївський банк» перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом гарантування, та відповідно існували ризики для незадоволення вимог кредиторів в результаті ліквідації Банку та реалізації його майна, фізичними особами було ініційовано процес фіктивного відкриття рахунків іншими фізичними особами для штучного зарахування коштів на них у розмірі, що не перевищує суму граничного розміру відшкодування коштів у 200 000 гривень. Операції зі штучного залучення вкладів фізичних осіб здійснювались у періоді, коли банк не мав можливості виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Наказом Уповноваженої особи Фонду № 61 від 29 серпня 2014 року вирішено зупинити перерахування/виплати за транзакціями і правочинами згідно переліку, який додається до наказу, та визнати нікчемними всі транзакції та правочини (договори) згідно переліку, який додається до наказу, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ «Старокиївський банк» та позивачем.
З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2014 позивач звернулася до Уповноваженої особи Фонду із заявою, в якій просила видати з рахунку власні кошти у розмірі гарантованої суми відшкодування, що розміщені у ПАТ «Старокиївський Банк».
Відповідь на вказане звернення отримано не було.
Вважаючи своє право на отримання відшкодування коштів за договором вкладу за рахунок Фонду порушеним, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договори, укладені позивачем з ПАТ «Старокиївський банк», та транзакції на їх виконання є нікчемним правочинами, оскільки спрямовані на отримання відшкодування вкладів за рахунок Фонду.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Уповноважена особа зобов'язана надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, стосовно якого необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.
Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття постанови Правління Національного банку України від 17.06.2014 № 365 "Про віднесення ПАТ "Старокиївський Банк" до категорії неплатоспроможних", на рахунок ОСОБА_1 , відкритий відповідно до укладеного з ПАТ "Старокиївський Банк" договору банківського рахунку № 8064 від 16.05.2014 було зараховано суму 198512 гривень.
Зарахування коштів на рахунок позивача в сумі 198512 відбулося 10.06.2014, що підтверджується випискою по рахунку позивача від 20.06.2014.
Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.
Колегія суддів погоджується з покликаннями суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів Уповноваженої особи на те, що правочин, укладений позивачем з Публічним акціонерним товариством "Старокиївський Банк" було визнано нікчемним на підставі пункту 2 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки нею не було наведено факту наявності причинно-наслідкового зв'язку між правочином, який укладено між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Старокиївський Банк", та неплатоспроможністю банку.
З аналізу договорів банківського рахунку та банківського вкладу вбачається, що вони не містять в собі жодних умов, які б передбачали неплатоспроможність банку або неможливість виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.
Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності Уповноваженої особи, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.
Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Колегія суддів також враховує, що Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, була затверджена рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26 травня 2016 року та набула чинності після її реєстрації у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року, тобто після укладення спірного правочину та виникнення спірних правовідносин. Відтак, на момент прийняття рішення про визнання нікчемним правочину позивача не було розроблено порядку здійснення уповноваженою особою Фонду повноважень щодо виявлення правочинів з ознаками нікчемності (порядку, строків проведення перевірки правочинів, форми та вимог до рішення за наслідками перевірки, порядок повідомлення вкладника тощо), а також застосування наслідків нікчемності. За таких обставин позивач перебував у стані правової невизначеності, за якої відповідач діяв, у певній мірі, довільно, без чітко визначеного порядку та на власний розсуд.
З приводу доводів заявників касаційних скарг щодо надходження коштів на рахунок позивача внаслідок так званого "дроблення" (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, з огляду на те, що укладення договору банківського вкладу відбувалось одночасно із операціями зняття готівки з рахунків інших клієнтів, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають, умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII.
Цим Законом частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховного Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.
Фактично під "дробленням" розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.
Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, застосування відповідачами посилань на наявність факту "дроблення вкладу" з боку позивача є безпідставним.
Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського вкладу позивач отримала певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.
На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що договір банківського рахунку № 8064 від 16.05,2014, укладений між позивачем та ПАТ "Старокиївський банк", мають ознаки нікчемності, як такі, що надавали позивачу певні переваги з іншими клієнтами банку.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ "Старокиївський банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому уповноваженою особою не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Старокиївський банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.
Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду.
Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.
Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.
Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, КАС України,
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді: Л.Л.Мороз
А.І. Рибачук