справа №359/3535/19
провадження № 22-ц/824/10088/2019
16 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Волошиної В. М., Рейнарт І. М.,
при секретарі Дуці В. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за її позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Оніщук Ольга Миколаївна, про встановлення фактів припинення шлюбних відносин та окремого проживання, встановлення факту відсутності права на спадкування за законом, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частку в майні, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Фролова Олександра Миколайовича на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2019 року у складі судді Борця Є.О.,
встановив:
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просила заборонити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Оніщук О. М. видавати будь-кому із спадкоємців свідоцтво про право власності на спадщину, свідоцтва про право власності на частку в спільній сумісній власності як подружжя, котра пережила спадкодавця; заборонити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Оніщук О. М. вчиняти будь-які інші дії у спадковій справі, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 що був зареєстрований на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5
Посилалася на ті підстави, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 , останнім з 2001 по жовтень 2018 року набувалось у спільну сумісну власність майно: квартиру на АДРЕСА_2 , земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_3 , де ними було розпочато будівництво.
У серпні 2018 року вона випадково познайомилася з дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , шлюбні стосунки між якими було фактично припинено з 2001 року.
Як їй стало відомо, ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Оніщук О.М. з заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спільній сумісній власності як подружжя, яка пережила спадкодавця.
У випадку видачі такого свідоцтва буде порушено її право як співвласника спільного майна, право на спадкування, право на спадкування її неповнолітнього сина.
Зазначила, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки існує ризик, що відповідач може здійснити відчуження спірного майна, що унеможливить виконання рішення суду.
Також зазначила, що будь-якої шкоди, або будь-яких інших наслідків негативного характеру для всіх спадкоємців вона не передбачає. З урахуванням того, що її неповнолітній син є спадкоємцем першої черги, вважала, що застосування заходів зустрічного забезпечення є недоцільним. Крім цього, вона має достатній заробіток, за рахунок якого зможе відшкодувати іншій стороні всі понесені нею судові витрати.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2019 року вказану заяву задоволено частково.
Заборонено приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Оніщук О. М. видавати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні та свідоцтва про право на спадщину за законом відносно такого майна: квартири АДРЕСА_4 ; квартири АДРЕСА_2 ; автомобіля марки «Toyota Highlander», номерний знак НОМЕР_1 ; земельної ділянки площею 0,2448 га з кадастровим номером НОМЕР_2 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), розташованої в с. Вишеньки Бориспільського району ; домоволодіння, зведеного на цій земельній ділянці.
У задоволенні заяви про забезпечення позову в частині інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Фролов О. М. просить скасувати ухвалуБориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2019 року та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав, визначених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України.
Зазначив, що суд помилково вважав встановленими обставини, які свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Під час судового розгляду позивачем та її представником не було надано жодного належного і допустимого доказу того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Посилання суду на те, що невжиття заходів забезпечення позову негативно вплине на ефективний захист прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є позивачами у справі, необґрунтованим.
Заборонивши приватному нотаріусу видавати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , суд не встановив дату набуття вказаного майна у власність ОСОБА_5 та наклав заборону на отримання свідоцтва про спадкування відносно майна, яке за твердженням ОСОБА_1 було набуто до того, як вона і ОСОБА_5 начебто почали проживати разом.
Також зазначив, що ухвала суду першої інстанції не відповідає принципу співмірності вжитих заходів забезпечення позову з заявленими ОСОБА_1 вимогами.
Судом також не було враховано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебували у безперервному шлюбі з 02 жовтня 1987 року. ОСОБА_2 на тривалий строк вирішення справи по суті позбавлена права розпоряджатися своєю часткою у спільному майні, яке було набуто ними спільно в період, що не оспорюється ОСОБА_1 ( з 1987 р. по жовтень 2001 р.).
Суд, вживаючи заходи забезпечення позову, не застосував зустрічне забезпечення, чим порушив встановлені законом норми процесуального права. У разі відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 може понести збитки, які будуть полягати у різниці між теперішньою ринковою вартістю частки ОСОБА_2 у спільному майні та її ринковою вартістю станом на момент набрання чинності рішенням суду про відмову у позові. Без правовстановлюючих документів ОСОБА_2 не зможе здати майно в оренду, передати у заставу з метою отримання кредиту для ведення бізнесу, внаслідок чого недоотримає доходи, на які за інших обставин могла б претендувати. При цьому ОСОБА_2 протягом усього розгляду справи буде нести витрати на утримання майна.
ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів наявності у неї майна, що знаходиться на території України, так само як і будь-яких доказів, які б свідчили про її задовільний майновий стан і здатність відшкодувати збитки ОСОБА_2 Про незадовільний фінансовий стан ОСОБА_1 свідчить те, що вона звернулась до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору в порядку ч.1 ст.136 ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Левківський Б. К. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначив, що постановлена ухвала суду відповідає нормам процесуального права та усталеній судовій практиці у такій категорії цивільних справ.
В судовому засіданні представники ОСОБА_2 - адвокати Фролов О.М. та Шенк О. Ю. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час, день та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглядаючи справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, перевірив доводи заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який вона просила застосувати, позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог та дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може негативно вплинути на ефективний захист прав позивача.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в апеляційні скарзі, з таких мотивів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З огляду на те, що між сторонами дійсно виник спір, в тому числі, з приводу визнання майна спільною сумісною власністю позивача та спадкодавця, визнання за позивачем права власності на частку в майні в порядку спадкування, на час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що отримання відповідачем свідоцтва про право власності на частку в спірному майні негативно вплине на ефективний захист прав позивача у разі задоволення позову, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
При цьому посилання суду першої інстанції на те, що невжиття заходів забезпечення позову може негативно вплинути на ефективний захист прав дітей спадкодавця, не може слугувати підставою для відмови в забезпеченні позову.
Не є такою підставою і час набуття у власність спадкодавцем ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_4 .
Вказана обставина підлягає врахуванню судом під час розгляду справи по суті, з огляду на визначені позивачем підстави позову.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що під час розгляду питання забезпечення позову суд не може робити висновків з приводу обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо невжиття судом заходів зустрічного забезпечення, колегія суддів виходить з таких підстав.
Випадки обов'язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення у разі, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Випадки обов'язкових підстав для зустрічного забезпечення позову судом не встановлені, а відповідно до матеріалів справи позивач має зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 .
При цьому відповідачем не надано суду доказів понесення реальних збитків, які могли бути спричинені забезпеченням позову.
Без визначення частки відповідача в спірному майні, остання позбавлена можливості передання його в заставу, оренду тощо, а тому доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідач не отримає доходи, на які могла б розраховувати за звичайних обставин, є необґрунтованими.
З огляду на те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлюваної шкоди відповідачу і відсутні обставини, визначені частиною третьою статті 154 ЦПК України для застосування зустрічного забезпечення, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування такого забезпечення є правильним.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2019, оскільки вказане судове рішення є законним та обґрунтованими.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Фролова Олександра Миколайовича залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 липня 2019 року.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді І. М. Рейнарт
В. М. Волошина