Справа № 824/144/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
16 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Франчук А.О.,
представників позивача: Темерівського В.В., Федіва Я.І.;
представника відповідача: Сакалюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Вимірювач" до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в лютому 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вимірювач" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 03.04.2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В судовому засіданні представники позивача вимоги апеляційної підтримали в повному обсязі та просили її задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 02.10.1984 по 31.12.1991 року працював на ТДВ "Вимірювач" шліфувальником по металу (сухе шліфування), що дає право на пенсію на пільгових умовах по Списку №2, зазначене підтверджується довідкою від 18.08.2015 року №1.
16.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУПФУ в Чернівецькій області з заявою про призначення пенсії, вид пенсії: за віком, Список №2, ст.100.
Згідно протоколу про призначення пенсії №2698 від 19.07.2018 року ОСОБА_1 призначено пенсію з 16.05.2018 року за Списком №2 згідно ст.114.
Органом Пенсійного фонду направлено ТДВ "Вимірювач" розрахунок від 10.10.2018 року №26057/03 фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню, призначених особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів "б" і "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктів 2-8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з жовтня 2018 року. Відповідно до указаного розрахунку товариством підлягають відшкодуванню витрати на виплату та доставку пенсії ОСОБА_1 в розмірі 1647,60 грн.
Товариство листом від 25.10.2018 року №39 повернуло пенсійному органу розрахунок, оскільки вважає, що якщо пільговий стаж набуто до 01.01.1992 року, то пенсія призначається за нормами ст.100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", проведення атестації робочих місць не вимагається, витрати на виплату пенсії підприємством не відшкодовуються. На підставі вказаного, позивач просив переглянути статті призначення пільгової пенсії колишньому працівнику товариства та внести відповідні зміни до пенсійної справи.
В подальшому відповідачем направлено товариству розрахунок від 08.11.2018 року №28308/03 фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню, призначених особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів "б" і "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пунктів 2-8 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з листопада 2018 року.
Листом від 19.11.2018 року №29329/03 ГУПФУ в Чернівецькій області повідомило позивачу про те, що чинним з 11.10.2017 року законодавством не передбачено призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а з указаного періоду пільгові пенсії за Списками №1 і №2, незалежно від часу набутті стажу, що дає право на такий вид пенсії призначаються виключно відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач не погодившись з тим, що відповідач не здійснив призначення пенсії колишньому працівнику ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону №1058-IV для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Разом з цим, у відповідності до ст.100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає порядок призначення пільгових пенсій, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону (а саме до 01.01.92р.) особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
11.10.2017 року набув чинності Закон України від 03.10.2017 року №2148 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", яким Закон №1058 доповнено розділом ХІV-I "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" та відповідно ст.ст.114, 115.
Частиною 1 статті 114 Закону №1058 передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Встановлено, що ОСОБА_1 набув пільгового стажу до 01.01.1992 року.
16.05.2018 року позивач звернувся із заявою до органу Пенсійного фонду про призначення йому пенсії за віком за Списком №2 в порядку ст.100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", за результатом розгляду якої відповідач призначив йому пенсію на підставі ст.114 Закону №1058-IV.
Будь-яких заперечень з приводу неправомірності призначення йому пенсії на підставі статті 114 Закону №1058 позивач. не заявляв.
Крім того, останній не звертався до відповідача з будь-якими іншими заявами щодо призначення йому пенсії у відповідності до ст.100 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку при наданні правової оцінки вимогам позивача, щодо зобов'язання відповідача призначити вищевказану пенсію позивачу, зазначаючи наступне.
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що процедура подання документів для оформлення пенсій визначається Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
В силу пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком додаються.
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3) (п.4.1 Порядку 22-1).
Зважаючи на вказані положення, з наведеного слідує, що призначення пенсії відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення здійснюється за заявою фізичної особи, а тому оспорювання підстав, з яких призначена пенсія (за статтею 114 закону №1058 чи статтею 100 Закону №1788) є виключним правом лише фізичної особи, якій ця пенсія призначена.
Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі №802/1429/16-а, від 12.03.2019 року у справі №802/1426/16-а, 28.02.2019 року у справі №808/329/17.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права, поновлення якого може вплинути на права та законні інтереси третьої особи.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження та докази, надані апелянтом, погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки гуртуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 липня 2019 року.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.