Справа № 120/37/19-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук І.М.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
15 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В січні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Вінницький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про:
- визнання протиправним та скасування наказу від 05 грудня 2018 року виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 із урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст.79-1 ч. 6, ст.118 ч.7 ЗК України та п.8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 25.03.2019 позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.12.2018 року №2-16691/15-18-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Також, зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання на дозволу виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду. В задоволені решти позовних вимог - відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що згідно положень ст. 116 та ст. 118 ЗК України не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Також зазначає, що згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не має повноважень надавати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в листопаді 2018 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
За наслідками розгляду даного клопотання, наказом від 05.12.2018 року №2-16691/15-18-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні відповідного дозволу, посилаючись на те, що статтями 116 та 118 ЗК України не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Крім того, посилаючись на положення ст. 56 ЗК України відповідач вказав на відсутність у позивача згоди власника земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.
Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Як зазначено судом першої інстанції, позивач виявив бажання отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, яка уже є сформованою та має єдиний кадастровий номер: НОМЕР_1 , що не було спростовано відповідачем, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Приписами статті 25 Закону України "Про землеустрій" визначено види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Крім того, положеннями ст. 56 Закону України "Про землеустрій" визначено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні); є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).
Отже, із наведеного слідує, що наявність згоди власника або органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об'єднання земельних ділянок є вимогою до самої технічної документації із землеустрою. При цьому, необхідність наявності у особи такої згоди ще при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, ані положеннями Земельного кодексу України, ані Законом України "Про землеустрій" не передбачена.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання представника відповідача на відсутність передбаченої ст. 56 Закону України "Про землеустрій" згоди власника або органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об'єднання земельних ділянок, як на підставу для відмови у надані позивачу дозволу на розробку технічної документації, є необґрунтованими.
Зважаючи на вище викладене, правомірним є також висновок суду першої інстанції про протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 05.12.2018 року №2-16691/15-18-СГ, яким позивачу відмовлено у надані дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
При цьому, слід зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Також, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, який враховує правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах у справі №815/3799/17 від 08.05.2018 щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером НОМЕР_1 на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.