Справа № 560/3645/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстер П.М.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
11 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,
представника позивача - Кондратюка О.А.
представника відповідача - Кохан І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної установи "Райківецька виправна колонія (№78)" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року (суддя Майстер П.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Райківецька виправна колонія (№78)" про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Райківецька виправна колонія (№78)" з наступними позовними вимогами:
- визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" про звільнення зі служби № 89/ос-18 від 08 червня 2018 року сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 з посади командира відділення - водія відомчої пожежної охорони державної установи "Райківецька виправна колонія №78" та поновити ОСОБА_1 на вказаній посаді;
- стягнути з Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 червня 2018 року по 05 листопада 2018 року у розмірі 38892,30 грн.
Позов мотивований тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, безпідставно звільнено позивача зі служби з посади командира відділення - водія відомчої пожежної охорони державної установи "Райківецька виправна колонія №78". Поміж іншого позивач вказує на те, що не з'являвся на роботу з поважних причин, оскільки був призваний на службу до Збройних Сил України, а тому вважає, що за ним має зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток як за військовослужбовцем призваним на строкову військову службу на особливий період, який продовжує діяти в Україні.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року позовні вимоги позивача задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. начальника Райківецької виправної колонії №78 "З особового складу" від 08.06.2018 року №89/ос - 18 в частині звільнення зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 . Стягнуто з Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 08 червня 2018 року по 13 грудня 2018 року в сумі 50465,52 грн. Допущено до негайного виконання поновлення на посаді ОСОБА_1 та виплату заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши відповідну апеляційну скаргу. У скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність судом обставин, що мають значення для справи та допущенні порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Зокрема, апелянт зазначає, що оскаржуваний наказ в.о. начальника Райківецької виправної колонії №78 "З особового складу" від 08.06.2018 року №89/ос - 18 в частині звільнення зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 є обґрунтованим та винесеним з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні. Апелянт наголошує, що у спірних правовідносинах між сторонами митниця діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги митного органу, посилаючись на безпідставність доводів апелянта.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом в.о. начальника Райківецької виправної колонії №78 підполковника внутрішньої служби Подвигіна А.В. від 26.08.2016 року №71/ОС-16 "По особовому складу", ОСОБА_1 призначено на посаду командира відділення - водія відомчої пожежної охорони Райківецької виправної колонії №78 з 30.08.2016 року. Підстава заява ОСОБА_1 .
Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_1 від 15.05.2018 року, призовною комісією Хмельницького ОМВК Хмельницького району Хмельницької області ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби та призваний на строкову військову службу і направлений 22.05.2018 року у військову частину НОМЕР_2 (наказ №31 від 22.05.2018). З 19.06.2018 року проходить строкову військову службу у в/ч НОМЕР_3 (наказ №115 від 19.06.2018).
Вказана обставина підтверджується також довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 25.10.2018 року №281.
Як свідчать матеріали справи, позивачем - ОСОБА_1 було направлено відповідачу рекомендованим листом заяву повідомлення про проходження ним військової служби, та копію повістки про призов, які відповідачу було вручено 21.05.2018 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
В подальшому, наказом в.о. начальника Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" підполковника внутрішньої служби Подвигіна А.В. від 08.06.2018 року №89/ОС-18 "З особового складу", згідно із Законами України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про національну поліцію" сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , командира відділення - водія відомчої пожежної охорони державної установи "Райківецька виправна колонія №78" звільнено 08.06.2018 року зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" (через службову невідповідність). Підстава: матеріали службового розслідування.
Зазначені вище обставини справи слугували підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню. Зокрема, на переконання суду, у відповідача були відсутні підстави для видання оскаржуваного наказу, оскільки, в силу вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за позивачем, як за призваним на строкову військову службу на особливий період під час його дії на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.
При прийнятті рішення, судом першої інстанції, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховано висновки Верховного суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, що викладені в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №818/437/17.
Колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що позивач призваний на строкову військову службу і направлений 22.05.2018 року у військову частину НОМЕР_2 (наказ №31 від 22.05.2018), з 19.06.2018 року проходить строкову військову службу у в/ч НОМЕР_3 .
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частинами 1, 3, 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Закони України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та "Про Національну поліцію" є спеціальними законами, які регламентують вузький спектр суспільних правовідносин. Так само й в частині проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України ці закони є спеціальними законами, а тому мають пріоритетне застосування порівняно із іншими законодавчими актами.
Відповідно до ст.3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників ycix підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Таким чином, за працівниками, призваними на строкову військову службу на особливий період під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, Міністерством оборони у листі від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 "Щодо дії особливого періоду", та у постанові Вищого адміністративного суду України у від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14) зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Відповідно до примітки до ст. 4 Закону України "Про Раду Національної безпеки та оборони України" кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.
Позиція відповідача полягає в тому, що повідомлення позивачем керівництва Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" про прибуття на призовну дільницю Хмельницького ОМВК, на його думку, не є поважною підставою для невиходу на службу.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки вважає, що ОСОБА_1 було призвано на строкову військову службу під час дії особливого періоду, та враховуючи те, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України та до обов'язків призовника, яким в даному випадку є позивач, належить прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що причини, з яких позивач не виходив на службу є поважними, оскільки з 22.05.2018 року його було призвано на строкову військову службу до Збройних Сил України.
Крім того варто врахувати, що позивачем було направлено відповідачу рекомендованим листом заяву повідомлення про проходження ним військової служби, та копію повістки про призов, які відповідачу було вручено 21.05.2018 року, що підтверджується матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивача призвали на строкову військову службу під час дії особливого періоду і гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, власне і спрямовані (призначені) на те, щоб гарантувати, зокрема, права громадян на працю, які в цей складний для держави період повинні виконати (і виконують) свій конституційний обов'язок щодо військової служби з тим, щоб в умовах реальної загрози територіальній цілісності та національній безпеці країни надалі бути готовими до її захисту в лавах Збройних Сил України.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №818/437/17.
Таким чином, колегія суддів, за результатом апеляційного розгляду справи приходить до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, діяв без урахуванням усіх обставин справи. У відповідача були відсутні підстави для видання оскаржуваного наказу, оскільки, в силу вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за позивачем, як за призваним на строкову військову службу на особливий період під час його дії на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.
Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування наказу в.о. начальника Райківецької виправної колонії №78 "З особового складу" від 08.06.2018 року №89/ос - 18 в частині звільнення зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , колегія суддів вважає вірним.
Що стосується позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів також погоджується з рішення Хмельницького окружного адміністративного суду про наявність підстав для їх задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (пункт 8 Порядку).
Так, судом встановлено, що середня заробітна плата позивача за останні два місяці роботи за квітень - травень 2018 року складає 15557,03 грн., а середньоденний заробіток ОСОБА_1 за квітень - травень 2018 року складає 379,44 грн.
Отже, враховуючи вимоги вимоги закону, стягненню на користь позивача з відповідача підлягає сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 08.06.2018 по 13.12.2018 в розмірі 50465,52 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, не доведено правомірність прийнятого наказу про звільнення позивача.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним критеріям рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року відповідає.
В силу ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної установи "Райківецька виправна колонія (№78)" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 17 липня 2019 року.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.