Справа № 560/1047/19
Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
17 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П.
за участю:
секретаря судового засідання: Ткач В.В.,
представника позивача: Ромашина В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" до Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
в березні 2019 року позивач ТОВ "Україна 2001" звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці №22/98 від 13.03.2019 про накладення штрафу посадовими особами.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не з'ясував усі обставини, що мають значення для справи та надав не належну оцінку тим обставинам та доказам, що присутні в матеріалах справи.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи зазначені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, 17.07.2019 від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника Управління.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, наказом Головного управління Держпраці у Хмельницькій області від 04.02.2019 №35 головним державним інспекторам відділу з питань експертизи умов праці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , доручено провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю у ТОВ "Україна 2001", яке здійснює господарську діяльність за адресою: вул. Небесної сотні, 37В, смт.Теофіполь, Хмельницька область, 30600.
На підставі вказаного наказу Головне управління Держпраці у Хмельницькій області видало направлення на проведення перевірки №1549/19 від 04.02.2019.
За результатами проведення інспекційного відвідування інспектор праці Головного управління Держпраці у Хмельницькій області склав Акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ХМ 503/1634/НП від 18.02.2019.
Висновки, зроблені в Акті перевірки дали відповідачу підстави для винесення інспектором праці Припису на усунення порушення законодавства про працю №ХМ 503/1633/АВ-П198 від 05.03.2019 у відповідності до вимог пункту 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017 №295. Вказаним приписом зобов'язано позивача до 05.04.2019 усунути порушення законодавства та повідомити про прийняття на роботу працівників до територіального органу ДФС за місцем обліку як платника єдиного податку у формі згідно з додатком.
Перший заступник начальника управління Держпраці у Хмельницькій області 27.02.2019 прийняв рішення №69 про розгляд справи про накладення штрафу на ТОВ "Україна 2001" та призначив вказаний розгляд на 13.03.2019 на 10:40 год., про що повідомлено позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Розглянувши справу про накладення штрафу, та на підставі Акту інспекційного відвідування №ХМ 503/1633-АВ від 22.02.2019, перший заступник начальника Головного управління Держпраці у Хмельницькій області Логвин О.О. прийняв постанову №22/98, згідно з якою на ТОВ "Україна 2001" накладено штраф у розмірі 125190,00 грн. за порушення вимог статей 21, 24 КЗпП України.
Не погоджуючись з вказаною постановою відповідача, позивач оскаржив її до суду.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2018 між ТОВ "Україна 2001" та гр. ОСОБА_3 укладений цивільно-правова угода №5/10 та 01.06.2018 укладений цивільно-правовий договір 5/22 від 10.10.2018.
Зі змісту угоди №5/10 від 01.06.2018, наведеної у пункті 2.1 предметом договору є виконання робіт із забезпеченням утриманням в чистоті територію господарства. Згідно пункту 4.1 угоди сума винагороди, що має бути сплачена ТОВ "Україна 2001" за виконання зазначеного обсягу послуг визначається сторонами щомісячно, пропорційно відпрацьованому часу або актів виконаних робіт. Крім того, згідно пункту 2.3 угоди результат виконаних за угодою робіт приймається за актами виконаних робіт, відпрацьованого часу, нарядів.
На виконання умови, що міститься у пунктах 2.3 угоди було складено акти надання послуг від 27.06.2018, від 31.08.2018, від 28.09.2018 та від 06.10.2018, в яких наведено інформацію про вид виконаних робіт (послуг), кількість таких робіт (послуг), їх ціну та загальну вартість. Згідно відомостей на виплату готівки за червень, серпень, вересень 2018 ОСОБА_3 було виплачено винагороду, визначену актами надання послуг.
При цьому, 10.10.2018 між ТОВ "Україна 2001" та гр. ОСОБА_3 укладений цивільно-правовий договір 5/22, зі змісту якого у пункті 1.1 предметом договору є підготовка полів до врожаю та посіву; зачистка полів в процесі та після збирання врожаю, інші послуги (роботи), потреба виконання яких виникає у замовника. Згідно пункту 3.1 угоди оплата послуг визначається сторонами.
На виконання договору, позивач склав акт прийому наданих послуг від 25.10.2018 та згідно відомостей на виплату готівки за жовтень 2018 ОСОБА_3 було виплачено, визначену актом надання послуг, винагороду.
Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Україна 2001" зареєстроване як юридична особа, дата запису: 06.08.2007, номер запису: 1 667 102 0000 000379. Основний вид діяльності Код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Також, суд першої інстанції зазначив, що гр. ОСОБА_3 загинув під час виконання робіт за договором №5/22 від 10.10.2018. У зв'язку з чим інспекторами Держпраці проводилося інспекційне відвідування ТОВ "Україна 2001" з виявленням, чи були відносини між ТОВ "Україна 2001" та гр. ОСОБА_3 цивільно-правовими чи трудовими.
Під час інспекційного відвідування встановлено, що гр. ОСОБА_3 впродовж півроку виконував роботи, які повинні були оформлені відповідно до трудового законодавства, однак роботу ОСОБА_3 виконував на підставі цивільно-правової угоди, відтак сім'я загиблого не отримала жодного соціального захисту від держави.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що укладені цивільно-правові договори з ОСОБА_3 мають всі ознаки трудового договору і підлягають оформленню відповідно до норм КЗпП України, а наявність інших цивільно-правових угод не звільняє позивача від укладання саме трудової угоди з підстав вищенаведених судом.
Аналізуючи встановлені обставини справи, приписи вищенаведеного законодавства, суд зазначає, що у межах спірних правовідносин позивачем не дотримано вимог статей 21, 24 КЗпП України в частині обов'язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідачем під час прийняття оскаржуваних припису та постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку № 509, а отже постанова про накладення штрафу уповноваженими особами №22/98 від 13.03.2019 є правомірною, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Згідно з ст.38 Закону України "Про охорону праці" у державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
У відповідності до ст.39 Закону України "Про охорону праці" посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції.
За правилами ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Перелік підстав для здійснення позапланового заходу визначено в ч.1 ст.6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є:
- подання суб'єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;
- виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених суб'єктом господарювання у документі обов'язкової звітності, крім випадків, коли суб'єкт господарювання протягом місяця з дня первинного подання повторно подав такий документ з уточненими достовірними даними або якщо недостовірність даних є результатом очевидної описки чи арифметичної помилки, яка не впливає на зміст поданої звітності. У разі виявлення органом державного нагляду (контролю) помилки у документі обов'язкової звітності він упродовж десяти робочих днів зобов'язаний повідомити суб'єкта господарювання про необхідність її виправлення у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення. Невиправлення помилки у встановлений строк є підставою для проведення позапланового заходу;
- перевірка виконання суб'єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення попереднього заходу органом державного нагляду (контролю);
- звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом;
- неподання суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів;
- доручення Прем'єр-міністра України про перевірку суб'єктів господарювання у відповідній сфері у зв'язку з виявленими системними порушеннями та/або настанням події, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
- настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов'язано з діяльністю суб'єкта господарювання.
Згідно з п.1 Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 (далі Положення №96) Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пп.5 п.6 Положення №96 Державна служба України з питань праці для виконання покладених на неї завдань має право: безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Державна служба України з питань праці.
Пунктом 7 Положення №96 передбачено, що Державна служба України з питань праці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 "Про деякі питання реалізації ст.259 КЗпП України та ст.34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Порядок №295).
Відповідно до п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Державна служба України з питань праці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Згідно з п.3 Порядку №295 інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад, посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до п.8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Згідно з п.9 Порядку №295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
Відповідно ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81, 1947 року "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" (Конвенцію ратифіковано Законом №1985-IV від 08.09.2004) Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право:
a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції;
b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та
c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема:
i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм;
ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги;
iii) зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами;
iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.
У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.
Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Згідно з п.21 Порядку № 295 визначено, що якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п.27, 28 Порядку №285 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Як передбачено п.29 Порядку №295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
В свою чергу, механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 КЗпП України та частинами 2-7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення" від 17.07.2013 №509 .
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Згідно з п.6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Відповідно до п.7 Порядку №509 справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його проінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Разом з тим, п.2 Порядку № 509 визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади, акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що процедура проведення перевірки не була порушена, про що зазначив й суд першої інстанції.
В частині вирішення позовних вимог по суті, колегія суддів зазначає, що правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 ЦК України, згідно частини першої якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч.1, 2 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.
За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не робиться. Водночас відповідно до пункту "а" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.
Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.03.2019 по справі №802/2066/16-а.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як встановлено судом першої інстанції, зі змісту угоди №5/10 від 01.06.2018, наведеної у пункті 2.1 предметом договору є виконання робіт із забезпеченням утриманням в чистоті територію господарства. Згідно пункту 4.1 угоди сума винагороди, що має бути сплачена ТОВ "Україна 2001" за виконання зазначеного обсягу послуг визначається сторонами щомісячно, пропорційно відпрацьованому часу або актів виконаних робіт. Крім того, згідно пункту 2.3 угоди результат виконаних за угодою робіт приймається за актами виконаних робіт, відпрацьованого часу, нарядів.
Згідно з п.1.2 та 2.2. угоди №5/10 виконавець зобов'язується на свій ризик здійснювати виконання робіт (надання послуг) за дорученням Замовника та у відповідності з умовами даної Угоди та актами законодавства, а Замовник зобов'язується прийняти ці роботи та оплатити їх. Сторони погодили, що виконавець виконує обумовлені даною угодою роботи/послуги лише згідно замовлень та нарядів замовника по мірі виникнення потреби в їх виконанні.
На виконання умови, що міститься у пунктах 2.3 угоди було складено акти надання послуг від 27.06.2018, від 31.08.2018, від 28.09.2018 та від 06.10.2018, в яких наведено інформацію про вид виконаних робіт (послуг), кількість таких робіт (послуг), їх ціну та загальну вартість. Згідно відомостей на виплату готівки за червень, серпень, вересень 2018 ОСОБА_3 було виплачено винагороду, визначену актами надання послуг.
Крім того, 10.10.2018 між ТОВ "Україна 2001" та гр. ОСОБА_3 укладений цивільно-правовий договір 5/22, зі змісту якого у пункті 1.1 предметом договору є підготовка полів до врожаю та посіву; зачистка полів в процесі та після збирання врожаю, інші послуги (роботи), потреба виконання яких виникає у замовника. Згідно пункту 3.1 угоди оплата послуг визначається сторонами.
На виконання договору, позивач склав акт прийому наданих послуг від 25.10.2018 та згідно відомостей на виплату готівки за жовтень 2018 ОСОБА_3 було виплачено, визначену актом надання послуг, винагороду.
Тобто, з урахуванням встановленого та договорів №5/10 від 01.06.2018, №5/22 від 10.10.2018, колегія суддів приходить до висновку, що виконання робіт здійснюється на нерегулярній основі, лише за потреби таких послуг. В свою чергу оплата здійснюється лише по факту виконаних робіт (за обсяг робіт та час затрачений на їх виконання) згідно з актом виконаних робіт.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що фактично предметом угод є саме послуги /виконання робіт (певного виду робіт передбаченого договором), а не сам процес роботи на конкретній посаді.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції також не звернув увагу, на той факт, що відмінність між цивільно-правовими та трудовими договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.
Однак, згідно вищевказаних договорів про надання послуг, на виконавця не розповсюджуються правила внутрішнього трудового розпорядку замовника, виконавець не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Виконавець самостійно та на власний ризик організує виконання цього договору у відповідності до його умов та вимог цивільного законодавства.
Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач та суд першої інстанції, помилково вказують, що позивачем було фактично допущено до роботи особу без оформлення трудового договору, оскільки метою укладених між позивачем та фізичною особою договору про надання послуг є отримання певного матеріального результату, а процес організації трудової діяльності покладений на самого виконавця.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не в повній мірі доведено ті обставини на які він посилається та не надано до справи усі відповідні докази на підтвердження прийнятого ним рішення.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги в повній мірі спростовують обставини справи, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, а тому існують підстави для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
В частині розподілу судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції задовольнив адміністративний позов та згідно з п.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач, ТОВ "Україна 2001" сплатив судовий збір за подання адміністративного позову згідно платіжного доручення №5438 від 28.03.2019 (а.с.4) в сумі 1921 грн. 00 коп. та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції згідно платіжного доручення №3747 від 29.05.2019 (а.с.89) на суму 2881 грн. 50 коп., у зв'язку з цим слід стягнути з Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці (м.Хмельницький, вул.Кам'янецька, 74, ЄДРПОУ: 39793137) за рахунок їхніх бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (Хмельницька область, смт.Теофіполь, вул.Небесної Сотні, 37В, ЄДРПОУ: 35080933) судовий збір в розмірі 4 802 грн. 50 коп.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 травня 2019 року скасувати.
Винести нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці №22/98 від 13 березня 2019 року про накладення штрафу посадовими особами.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби України з питань праці (м.Хмельницький, вул.Кам'янецька, 74, ЄДРПОУ: 39793137) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (Хмельницька область, смт.Теофіполь, вул.Небесної Сотні, 37В, ЄДРПОУ: 35080933) судовий збір в розмірі 4 802 грн. 50 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 липня 2019 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.