Справа № 120/4261/18-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
11 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року (повний текст складено 18 лютого 2019 року у м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
позивач 23.11.2018 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області №109418-02 від 19.06.2017, №0001487-0000-0218 та №0001488-0000-0218 від 03.05.2018 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.02.2019 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 03.05.2018 №0001488-0000-0218.
В решті задоволення адміністративного позову відмовлено.
Також вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що положення п. "є" пп 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не ставить в залежність об'єкт оподаткування від суб'єкта права власності, внаслідок чого при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками, в даному випадку, є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника.
Правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.
ОСОБА_1 згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №749365 03.07.1997 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Види діяльності 77.31 надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування, 01.61 допоміжна діяльність у рослинництві, 10.41 виробництво олії та тваринних жирів, 10.61 виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.
За договором купівлі-продажу №14/07 від 13.07.2005 ОСОБА_1 як фізична особа- підприємець придбав ремонтну майстерню, котельню з обладнанням та електродний цех з обладнанням, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного договору, акту прийому-передачі від 28.07.2005 та рішення третейського суду від 29.07.2005 за позивачем 25.10.2005 було зареєстровано право власності на комплекс будівель та споруд.
За договором купівлі-продажу № 13/07 від 13.07.2005 ОСОБА_1 як фізична особа- підприємець придбав сировинну лабораторію та вагові, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі зазначеного договору, акту прийому-передачі від 28.07.2005 та рішення третейського суду від 29.07.2005 за позивачем 25.10.2005 було зареєстровано право власності на комплекс будівель.
В подальшому позивачем проведено реконструкцію згаданих приміщень та станом на поточних день ОСОБА_1 на праві власності належить виробничий будинок: комплекс будівель загальною площею 393,95 кв.м., що складається з сировинної лабораторії літ. "48", вагової літ. "53", навісів літ. "76", "77", "78", "80" та блоку АЗС літ. "79".
На підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 28.01.2010 ОСОБА_1 став власником нежитлової будівлі, що знаходиться в АДРЕСА_3 .
Відповідно до технічного паспарту на виробничий будинок та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, даний об'єкт складається з будівлі цеху безалкогольних напоїв площею 610,7 кв.м.
19.06.2017 ГУ ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення - рішення №109418-02 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2016 рік в розмірі 33 22,7 грн.
03.05.2018 ГУ ДФС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення - рішення №0001487-0000-0218 за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2017 рік в розмірі 50563,20 грн. та №0001488-0000-0218 за 2017 рік в розмірі 15432,00 грн.
Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та підставами їх винесення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у випадку коли промислова будівля належить не промисловому підприємству, то така будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) викладено в новій редакції ст. 266 ПК України та введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування, відповідно до п. п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стали об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.
Пункт "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що належне йому нерухоме майно, стосовно якого податковим органом визначено податкові зобов'язання є будівлями промисловості та не є об'єктом оподаткування в розумінні приписів ст. 266 ПК України.
Проте, апеляційний суд відхиляє вказані твердження позивача, оскільки аналіз положень п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Буквальний аналіз п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств".
При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями п. п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").
Згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття промислового підприємства.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями ст. 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Із аналізу вище викладеного слідує, що застосування п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе лише у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Вказані висновки щодо застосування положень п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 15.05.2018 у справі №806/2461/17, а також від 11.12.2018 у справі №822/2614/16, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і ч. 5 ст. 242 КАС України.
Таким чином, об'єкти нерухомості (комплекс будівель та споруд), які на праві власності належить позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця не підпадає під дію п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Наведені вище обставини спростовують твердження позивача про протиправність податкових повідомлень-рішень №109418-02 від 19.06.2017 та №0001487-0000-0218 від 03.05.0218.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.