Справа № 620/784/19 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.
17 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В.,Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - відповідач), третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дії відповідача щодо розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 04.12.2018 року та на 01.01.2019 року; зобов'язання відповідача, починаючи з 04.12.2018 року, здійснювати розрахунок суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом; зобов'язання відповідача видати позивачу: 1) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04.12.2018 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років; 2) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2019 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року № 2629- VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що оскільки він звільнився у відставку без проходження кваліфікаційного оцінювання, то обчислення суддівської винагороди для визначення довічного грошового утримання має здійснюватися згідно приписів ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Рішення КСУ від 04.12.2018 року №11-р/2018, тобто 15 мінімальних заробітних плат.
Відповідач та третя особа у відзиві та поясненні на апеляційну скаргу зазначили, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є суддею у відставці, з 20.09.2016 року перебуває на обліку в Ніжинському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди.
12.12.2018 року та 14.01.2019 року позивач звертався до відповідача з заявами про надання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді станом на 04.12.2018 року та станом на січень 2019 року.
На вказані заяви відповідачем були надані довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 12.12.2018 року № 03/36-1112 та від 16.01.2019 року № 03/36-141, в яких відображено зміни розміру складових суддівської винагороди судді, виходячи з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Позивач, вважаючи, що обчислення суддівської винагороди для визначення довічного грошового утримання має здійснюватися згідно приписів ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Рішення КСУ від 04.12.2018 року №11-р/2018, тобто 15 мінімальних заробітних плат, звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання позивачу повинно обраховуватися відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI, але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, розмір якої визначено на рівні: в 2018 році - 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), в 2019 році - 1921,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).
Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
У відповідності до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).
У той же час, частина 3 статті 133 Закону № 2453-VІ визначала, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Згідно частини 10 вказаної статті суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Однак, 04.12.2018 року Конституційним Судом прийнято Рішення №11-р/2018, згідно якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат».
Також, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), згідно якого «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» зі змінами.
В частині третій резолютивної частини рішення вказано, що положення частин 3 та 10 статті 133 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VІII «Про забезпечення права на справедливий суд»), які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з огляду на викладене, Конституційний суд України у даному рішенні відновив права на отримання посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з 01.01.2015 року, а також зазначив, що положення частини 3 статті 133 Закону №2453 (у редакції Закону №192) звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, створює загрозу для незалежності як судді, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддю через розмір його матеріального забезпечення.
Згідно ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення встановлено ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Згідно ст. 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або довічне щомісячне грошове утримання. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується у розмірі 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді та за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір довічного щомісячного грошового утримання збільшується на 2 відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Статтею 133 вказаного Закону № 2453-VІ передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Аналогічні правові норми, зазначені у Законі України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.02.2016 № 1402-VІІІ, який набрав чинності 30.09.2019.
Частиною 4 статті 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судді, установлених законом, незалежним матеріальним та соціальним забезпеченням.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно здійснено розрахунок суддівської винагороди позивача для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дії відповідача щодо розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 04.12.2018 року та на 01.01.2019 року; зобов'язання відповідача видати позивачу: 1) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04.12.2018 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років; 2) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2019 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року № 2629- VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років, підлягають задоволенню.
В іншій частині позовних вимог, а саме в частині зобов'язання відповідача, починаючи з 04.12.2018 року, здійснювати розрахунок суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, позов не підлягає задоволенню, оскільки вказана вимога є вимогою на майбутнє, що суперечить вимогам КАС України.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції не повною мірою з'ясував обставини, що мають значення для справи, з огляду на що мають місце підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, та, відповідно, скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З квитанцій від 15.03.2019 року та 06 червня 2019 року вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 768,40 грн. та за подачу апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 960,50 грн.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа: Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 04.12.2018 та станом на 01.01.2019.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області видати:
1) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04.12.2018 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років;
2) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2019 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року № 2629- VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 26295412) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 960,50 (дев'ятсот шістдесят) грн. 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І.Мєзєнцев