Справа № 580/1299/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Гаврилюк В.О.
17 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Мельничука В.П.;
за участю секретаря: Андрієнко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - 16 травня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів та моральної шкоди, -
У квітні 2019 року, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України, відповідач-1), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС України в Черкаській області, відповідач-2) в якому просить:
- визнати протиправним надання відповіді МВС України від 18.03.2019, та УМВС України в Черкаській області від 09.04.2019, на звернення (заяву) ОСОБА_1 від 31.01.2019, із порушенням порядку та строку визначеного ст. 20 Закону України «Про звернення громадян»;
- визнати протиправним висновок МВС України, викладений у листі від 18.03.2019 № 15/2-1022 про повернення матеріалів до УМВС України в Черкаській області з питання призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2-ї групи інвалідності ОСОБА_1 пов'язаної з проходженням служби в ОВС без прийняття рішення;
- зобов'язати МВС України підготувати висновок та прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 за заявою від 31.01.2019 у зв'язку із встановленням 2-ї групи інвалідності відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 14.12.2018 (200 х 1921 грн) з урахуванням раніше виплаченої 17.08.2004 суми 4800 грн.
- стягнути з Міністерства внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 379400 грн. одноразової грошової допомоги в зв'язку із встановленням 2-ї групи інвалідності пов'язаної з проходженням служби в ОВС.
- стягнути солідарно з МВС України та УМВС України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 5000 грн відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірним рішеннями органу чи посадової особи при розгляді заяви ОСОБА_1 від 31.01.2019 та порушенням строку її розгляду;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, шляхом зобов'язання МВС України подати у місячний термін з часу набуття рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами порушений строк розгляду заяви ОСОБА_1 від 31 січня 2019 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2-ї групи інвалідності, який встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, позивач стверджує, що Законами України «Про міліцію», «Про Національну поліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850.
Вказана норма не позбавляє права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності.
Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.
Позивач також зазначає, що протиправними діями відповідачів йому завдано моральну шкоду, яка виразилася у погіршенні самопочуття, посиленням болі в ділянці серця, нестабільністю тиску та пульсу, нервозності та погіршенні сну.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Зобов'язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області надіслати до Міністерства внутрішніх справ України документи, які подані ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області та висновок управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 від 07.02.2019.
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем та відповідачами подано апеляційні скарги.
В яких апелянти просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та позивач просить - прийняти нову, якою позов задоволити повністю, а відповідач просить - прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до п.13 ст.10 КАС України, суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, крім випадків, визначених цим Кодексом. Порядок такого фіксування встановлюється цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.229 КАС України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів відповідно ч.2 ст.313 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності сторін та їх представників.
Згідно ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Наказом УМВС України в Черкаській області від 20.10.2003 № 118 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 - начальника відділення розкриття злочинів, пов'язаних із застосуванням зброї та вибухових речовин УКР УМВС звільнено з органів внутрішній справ в запас ЗСУ за п. 65 «А» (за віком) Положення.
Згідно копії свідоцтва про хворобу № 622 від 24.10.2003 ВЛК УМВС України в Черкаській області, ОСОБА_1 встановлені відповідні діагнози та визначено, що захворювання пов'язане з проходженням служби в ОВС, а також визнано позивача не придатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, при цьому останнє не містить відсотка втрати працездатності.
У відповідності до довідки серії 12 ААБ №133124 від 10.01.2019 ОСОБА_1 обласною МСЕК № 1 встановлено безстроково ІІ групу інвалідності, огляд інваліда - первинний і зазначено, що захворювання пов'язане з проходженням служби в ОВС.
Встановлено, що відповідно до довідки Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» № 02-05/6 від 25.01.2019 позивача повідомлено про те, що він отримував страхову суму за обов'язковим державним особистим страхуванням 17.08.2004 в розмірі 4800,00 грн за втрату працездатності 60% в період проходженням служби в органах внутрішніх справ, що позивачем не заперечується.
31.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до голови ліквідаційної комісії УМВС України в Черкаській області із заявою, в якій просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та надав всі наявні підтверджуючі документи.
Ліквідаційна комісія, розглянувши наданий позивачем пакет документів, підготувала висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-ХІІ та супровідним листом № 22 від 13.02.2019 направила його разом з всіма документами до Міністерства внутрішніх справ України відповідно до п. 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 21.10.2015 № 850.
Листом від 18.03.2019 № 15/2-1022 Департаментом фінансово-облікової політики МВС України на адресу ліквідаційної комісії У МВС України в Черкаській області повернуті матеріали позивача та зазначено причину неможливості прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , а саме: з дати первинного огляду МСЕК у 2004 році до повторного огляду у 2018 році пройшло більше двох років, дана обставина суперечить вимогам п. 4 Порядку № 850.
Листом № Г-51 від 21.03.2019 ліквідаційна комісія УМВС України в Черкаській області повідомила позивача про повернення його матеріалів на призначення одноразової грошової допомоги без погодження.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 №565-ХІІ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання зазначеної статті постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).
Згідно із п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІ групи.
Відповідно до п. 7-8 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
За приписами пункту 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Наведені норми Порядку № 850 свідчать, що саме Міністерство внутрішніх справ України вирішує питання про виплату одноразової грошової допомоги на підставі документів, направлених керівником органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції.
МВС України мотивував свою відмову у виплаті одноразової грошової допомоги наявністю обставин, передбачених пунктом 4 Порядку № 850.
Згідно з вказаною нормою, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Однак, Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.
Вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач-1, вказана норма не містить.
В розумінні п. 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності є дата, визначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію».
Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16 та від 13 лютого 2018 року у справі № 806/845/16.
Згідно пункту 9 Порядку № 850, уповноважений орган в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Тобто, відповідач-1, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний прийняти рішення стосовно виплати одноразової грошової допомоги, а не повертати матеріали відносно позивача, ухиляючись від розгляду поданих документів та від прийняття обґрунтованого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 19 вересня 2018 року у справі №530/1280/17, від 03 жовтня 2018 року у справах № 361/7249/17, № 361/7249/17 та від 06 березня 2019 року у справі №822/1616/18.
За змістом частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приймаючи до уваги те, що МВС України не приймало рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги позивачеві, надавши відповідь листом, чим допустило протиправну бездіяльність, тому колегія суддів погоджується із висновком суду , що для повного захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
З урахуванням наведеного для відновлення порушених прав позивача колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги позивачеві, з урахуванням висновків суду, викладених в описовій частині судового рішення.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним надання відповіді МВС України від 18.03.2019 та УМВС України в Черкаській області від 09.04.2019 на звернення (заяву) ОСОБА_1 від 31.01.2019 із порушенням порядку та строку, визначеного ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», колегія суддів зазначає наступне.
Так, механізм дій органів державної влади при розгляді поданих особами рядового і начальницького складу ОВС заяв на призначення та виплату ОГД врегульовано Порядком № 850, а тому Закон України «Про звернення громадян» не поширюється на дані правовідносини.
Також, наголошує, що ОСОБА_1 до відповідачів із заявами та скаргами в порядку Закону України «Про звернення громадян» не звертався, а тому зазначена позовна вимога є безпідставною та не може бути задоволена.
Щодо позовної вимоги про стягнення з МВС України на користь позивача 379 400, 00 грн одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено вище згідно пункту 9 Порядку № 850 МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Пунктом 11 Порядку № 850 встановлено, що виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.
ОСОБА_1 був звільнений з посади начальника відділення УКР УМВС України в Черкаській області. Таким чином, враховуючи положення пункту 11 Порядку, саме УМВС України в Черкаській області зобов'язане здійснювати виплату одноразової грошової допомоги позивачеві за наявності відповідного рішення про її призначення.
Отже, і зазначена позовна вимога є необґрунтованою та не може бути задоволена.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн солідарно, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди має бути з'ясована наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, необхідно з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи, що матеріали адміністративної справи не містять доказів, які свідчили б про душевні страждання позивача та підтвердження причинного зв'язку між протиправними діями відповідачів і завданням позивачеві від цього моральної шкоди, то відповідно вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди не може бути задоволена.
Колегія суддів зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підстав вище зазначеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, шляхом зобов'язання МВС України подати у місячний термін з часу набуття рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, подання суб'єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення, прийнятого не на користь такого суб'єкта, є однією із форм судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах та є правом суду.
Зважаючи на встановлені обставини колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та не вбачає за доцільне зобов'язувати МВС України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 17 липня 2019 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
В.П. Мельничук