15 липня 2019 р.Справа № 531/1474/16-а
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Калитки О. М. , Донець Л.О. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
позивач ОСОБА_1
представник відповідача Жолонко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Карлівської міської ради Полтавської області на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19.04.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Косик С.М., смт. Машівка, Полтавська область, повний текст складено 26.04.19 року по справі № 531/1474/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Карлівської міської ради Полтавської області
про визнання незаконним та скасування розпорядження Карлівської міської ради, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду зі вказаним адміністративним позовом та, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд:
1) визнати протиправним, нечинним та скасувати розпорядження № 143 від 22.09.2016р. про звільнення його з посади;
2) визнати протиправним, нечинним та скасувати розпорядження № 143 від 22.09.2016р. про накладення дисциплінарного стягнення;
3) поновити його на посаді та зробити запис в трудовій книжці;
4) зобов'язати відповідача визнати протиправним та недійсним запис про звільнення № 36 від 22.09.2016р. в трудовій книжці, шляхом його скасування;
5) стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.09.2016р. по день фактичного поновлення на роботі;
6) стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 50 000 грн;
7) допустити рішення до негайного виконання;
8) стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 19.04.2019 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано розпорядження № 143 від 22 вересня 2016 року виконавчого комітету Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області підписане міським головою Наконечним О.С. «Про звільнення з посади першого заступника міського голови» ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника міського голови Карлівської міської ради Полтавської області з 23 вересня 2016 року.
Стягнуто з Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.09.2016р. по 29.05.2017р. в розмірі 91591, 24 грн, без обов'язкових відрахувань.
Стягнуто з Карлівської міської ради Карлівського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що 20.05.2016р. надійшов лист керуючого Карлівським РГП з переліком будинків, де згідно інвестиційної програми необхідно встановити лічильники газу для погодження міським головою. За резолюцією голови, позивач повинен був винести питання на нараду, тобто з метою прийняття колегіального рішення. Водночас позивач одноосібно прийняв вказане рішення, що потягло за собою негативні наслідки для міської ради, оскільки серед переліку будинків зазначені ті, які не відносилися до обслуговування Карлівського ВУЖКГ, а тому міська рада щодо них не може вирішувати будь-які питання. За листом Карлівського РГП від 06.10.2016р. погоджений перелік не впливає на ввстановлення/не встановлення лічильників, а направлений з метою інформування. Інвестиційна програма до міської ради не надходила, а тому підстав погоджувати лист не було. В результаті цього Карлівське РПГ «Полтавагаз» почало встановлювати лічильники, а обуреним мешканцям повідомили про погоджений перелік міською радою. 02.08.2016р. між газовим господарством та членами ЖБК «Веселка» по вул. Спартака, 20 в м. Карлівка відбулося протистояння щодо встановлення лічильника, а тому від громадської організації надійшла заява від 23.08.2016р. по даному факту. В послідуючому, міською радою створеною комісію про розгляду звернення, направлено заяву до поліції, а інспектором по благоустрою складено протокол за ст. 152 КУпАП. Водночас лічильник міг бути встановлений лише за згодою співвласників або управителя. Таким чином, дії позивача призвели до порушення прав ЖБК «Веселка», нашкодили авторету міської ради та підірвали довіру громадян. 25.08.2017р. ОСОБА_1 було відкликано з відпустки на 02.09.2016р., але він не з'явився і 07.09.2016р. було призначено службове розслідування. Також зазначив, що позивач не надав доказів спричинення моральної шкоди, а отже позов в цій частині є необґрунтованим.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що з 24.11.2015р. по 22.09.2016р. позивач ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника міського голови Карлівської міської ради та був звільнений відповідно до п.1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, що підтверджується копією його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.04.1975р., рішенням першої сесії Карлівської міської ради сьомого скликання від 24.11.201р. про затвердження його на посаду та розпорядженням міського голови № 143 від 22.09.2016р. про звільнення (а.с. 9, 12-15 т.1).
Підставою звільнення позивача з посади послужив факт погодження ОСОБА_1 від імені голови Карлівської міської ради (без зазначення дати), переліку будинків, де згідно інвестиційної програми слід встановити газові лічильники, в якому значиться будинок в АДРЕСА_1 (а.с. 51 т.1).
В той час, з журналу реєстрації вхідної кореспонденції за 2016 рік видно, що лист від «Полтавагаз» про встановлення лічильників надійшов 20.05.2016р., згідно резолюції виконавцем визначений ОСОБА_1 з передачею питання на нараду (а.с. 62-65 т.1).
Тобто датою погодження позивачем листа слід вважати 20.05.2016р.
23 серпня 2016 року до міської ради надійшов лист ГО «Карлівський громадський контроль» від 12.08.2016р., про факт протистояння між Карлівським УЕГГ та членами ЖБК «Веселка» по вул. Спартака, 20 з приводу встановлення на будинок лічильника газу (а.с. 60 т.2).
На підставі цього, 07 вересня 2016 року головою Карлівської міської ради видано розпорядження № 132 «Про призначення службового розслідування стосовно першого заступника міського голови», зокрема перевищення ОСОБА_1 службових повноважень, одноосібного погодження переліку будинків, поданих Карлівським РГП для обладнаннями загальнобудинковими засобами обліку природного газу (а.с. 11 т.1).
25 серпня 2016 року члени комісії Карлівської міської ради встановили, що газовий лічильник, який обліковує використання газу мешканцями ЖБК «Веселка» знаходиться на земельній ділянці Карлівської міської ради, і встановлено його без відповідного дозволу Карлівської міської ради про що було складено акт (а.с. 61 т.1), у зв'язку з чим цього ж дня, міський голова звернувся із заявою до Карлівського ВП ГУНП з проханням вжити відповідних заходів (а.с. 59, 67 т.1).
В послідуючому, 09.09.2016р. інспектором по благоустрою Савчук С.І. складено припис керуючому Карлівським РГП про усунення порушень, оскільки в серпні 2016 року газовий лічильник не був встановлено безпосередньо на будинку АДРЕСА_1 на прибудинковій території без попереднього дозволу міської ради (а.с. 53 т.1).
Разом з тим, на час призначення перевірки позивач перебував у щорічній відпустці в період з 22 серпня по 21 вересня 2016 року, що вбачається з розпорядження № 117 від 11.08.2016р. (а.с. 43 т.1), а наступного дня після виходу його з відпустки 22 вересня 2016 року за розпорядженням міського голови № 143 від 22.09.2016р., позивача було звільнено з посади з цього числа у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків, а саме за перевищення службових повноважень, одноосібного погодження переліку будинків, поданих Карлівським РГП (а.с. 49 т.1), а оскільки ОСОБА_1 знайомитися з ним відмовився та надавати будь-які пояснення 22.09.2016р. було складено відповідний акт (а.с. 50 т.1).
Непогодившись із такими діями відповідача та розпорядженням про звільнення з посади, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем була порушена встановлена законодавством процедура звільнення позивача. Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, зазначає наступне.
За змістом пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, зокрема, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк тощо.
На законодавчому рівні відсутні положення, що визначають поняття одноразового грубого порушення трудових обов'язків.
У справах цієї категорії суд, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.
За таких обставин, одноразове грубе порушення трудових обов'язків має оціночний характер та підлягає застосуванню як підстава звільнення за наявності певних законодавчо визначених умов.
Як убачається зі спірного розпорядження (а.с. 12 т.1) у провину ОСОБА_1 ставиться перевищення службових повноважень, одноосібне погодження переліку будинків, поданих Карлівським РГП для обладнання загально будинковими засобами обліку природного газу.
Разом з тим, згідно листа ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» від 06.10.21016р. на ім'я голови Карлівської міської ради щодо відкликання погодженого переліку будинків було повідомлено, що балансоутримувач не може відмовити Оператору у встановленні газового лічильника, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ (ПАТ «Полтавагаз»). Таким чином, погодження переліку ніяким чином не впливає на встановлення/не встановлення загально будинкових приладів газу в м. Карлівка. Сам лист направлявся з метою інформування та взяття під особистий контроль (а.с. 132 т.1).
Відповідно до ч.1 Глави 5 Розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем, за ініціативи балансоутримувача (управителя) або Оператора ГРМ та за їх рахунок в багатоквартирному будинку (гуртожитку) або на групу будинків (гуртожитків), мешканці яких в повному обсязі чи частково розраховуються за нормами споживання, або для цілей складання загального балансу споживання природного газу може бути організований та встановлений загальнобудинковий вузол обліку природного газу.
Балансоутримувач (управитель) не може відмовити Оператору ГРМ в організації та встановленні загальнобудинкового вузла обліку природного газу, якщо ці заходи здійснюються за рахунок Оператора ГРМ.
Таким чином, вказані обставини вказують на те, що оскільки ПАТ «Полтавагаз» за власний кошт встановлював газовий лічильник на будинку по АДРЕСА_1 , управителем якого є ЖБК «Веселка», погодження підписане ОСОБА_1 носило формальний характер і не могло вплинути на факт встановлення лічильника, навіть якщо погодження не відбулося б.
В той час, Карлівський міський голова, самостійно констатувавши наявність порушення з боку позивача вимог указаного нормативного акту, допустив перевищення повноважень, наданих йому Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в України».
Колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку, що розглядається, застосуванню передбаченого пунктом 1 частини першої 41 Кодексу законів про працю України дисциплінарного стягнення повинно передувати службове розслідування за процедурою, визначеною Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних відносин), а притягнення до дисциплінарної відповідальності повинно відповідати вимогам статей 147-149 зазначеного Кодексу.
Так, в порушення п. 3 вказаного Порядку в розпорядженні про проведення службового розслідування не було встановлено дату його закінчення, що не могло перевищувати двох місяців. Крім цього, були порушені права позивача визначені пп. 2, 3 п. 7 щодо можливості надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, необхідні для проведення службового розслідування, а також звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування.
Крім цього, відповідно до п. 9 цього Порядку, перед поданням на розгляд керівника органу з актом службового розслідування ознайомлюється особа, стосовно якої проведено службове розслідування. Про дату і місце ознайомлення з актом службового розслідування особа, стосовно якої проведено службове розслідування, повідомляється за день до ознайомлення із зазначеним актом. Під час ознайомлення з актом службового розслідування особа, стосовно якої проведено службове розслідування, може висловити свої зауваження, які додаються до акта.
Судом встановлено, що вказаних вимог голова та члени комісії не дотримали.
Як видно зі службової записки членів комісії, службове розслідування щодо ОСОБА_1 не було проведено, оскільки він перебував у відпустці, після виходу в цей же день був звільнений (а.с. 66 т.1 ).
Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2 показала суду, що вона працювала в Карлівській міській раді секретарем в той час, коли позивач обіймав посаду першого заступника міського голови та була головою комісії по службовому розслідуванню щодо ОСОБА_1 , яке не відбулося, оскільки ОСОБА_3 звільнив ОСОБА_1 в перший день після виходу останнього з відпустки. Також повідомила, що ОСОБА_1 користується авторитетом в місті і з приводу незаконного звільнення переживає.
Відповідно до ч.1 ст. 148 КЗпП, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Таким чином, в порушення прав позивача призначене відповідачем службове розслідування, фактично не було проведено належним чином, не було враховано часу перебування позивача у відпустці, не були складені відповідні документи, зокрема акт службового розслідування в якому комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, який подається на затвердження керівнику, який приймає рішення протягом 10 днів (п. 10 Порядку), а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем була порушена встановлена законодавством процедура звільнення позивача.
Судова колегія зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
За таких обставин, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що розпорядження про звільнення позивача з посади слід скасувати та поновити його на посаді негайно з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, судова колегія вважає, що вимога позивача про визнання нечинним розпорядження є безпідставною, оскільки застосовується до нормативно-правових актів, в той час як в даному випадку мова йде про акт індивідуальної дії, а тому задоволенню не підлягає.
Крім того, оскільки згідно довідки Карлівського міського голови № 06-22/2088 від 06.11.2017р., розпорядження від 22.09.2016р. № 143 «Про накладення дисциплінарного стягнення» не приймалося (а.с. 47), позовна вимога про його скасування задоволенню також не підлягає, у зв'язку з відсутністю предмета розгляду.
Колегія суддів зазначає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.
Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок),.
Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 22.09.2016р., його середня заробітна плата повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці, а саме: за липень-серпень 2016 року.
З довідки виконкому Карлівської міської ради № 56 від 07.12.2017р. видно, що середньоденна заробітна плата позивача за липень-серпень 2016 року становить 541, 96 грн (а.с. 48).
В той час, відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 65 років. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються на відповідні посади.
Таким чином, суд визнає обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач 27.05.2017р. досяг 65 річного віку, що є граничним терміном перебування на службі в органах місцевого самоврядування, а тому виплата позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна відбуватися в період з 23.09.2016р. по 27.05.2017р., а його поновлення на посаді з 23.09.2016р., однак наведене не позбавляє позивача права залишити службу у зв'язку з досягненням пенсійного віку.
Виходячи з викладеного, суд враховуючи листи Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» від 20.07.2015 р. N 10846/0/14-15/13 та «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» від 05.08.2016 р. № 11535/0/14-16/13 вважає, що за період 23.09.2016р. по 27.05.2017р. кількість робочих днів для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 169 днів.
При цьому судом враховано, що 27.05.2017р. припадало на вихідний день, а тому останнім днем вважатиметься перший за ним робочий день, який є 29.05.2017р.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що розрахунок буде таким: 169 днів х 541, 96 грн = 91591, 24 грн, без обов'язкових відрахувань.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Позивач зазначає, що протиправною поведінкою відповідач завдав йому нестерпних душевних страждань, він знаходиться у пригніченому стані, втратив спокій та погіршились відносини з оточуючими, близькмим та рідними. Тому, позивач вважає, що протиправною бездіяльністю відповідача йому завдано моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинення моральних та фізичних страждань, негативних змін у житті саме протиправною бездіяльністю відповідача.
Посилання позивача на те, що внаслідок протиправної поведінки відповідача завдано йому нестерпних душевних страждань, судова колегія вважає необґрунтованими адже матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що вказані душевні страждання викликані саме встановленою в рамках даної справи протиправною бездіяльністю відповідача.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5000 гривень з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Карлівської міської ради Полтавської області задовольнити частково.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19.04.2019 року по справі № 531/1474/16-а скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
В іншій частині рішення Машівського районного суду Полтавської області від 19.04.2019 року по справі № 531/1474/16-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський
Судді(підпис) (підпис) О.М. Калитка Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 18.07.2019 року